Талан
Шрифт:
Маринка. Так не надривайте себе, - хай Квятковська гра. Я покличу Юрія Савича чи Степана Івановича...
Лучицька. Ні, ні не можна: перший спектакль. (Налива стакан води і бачить на столі бінокль. Бере, розгляда). Чий це? Стій! Це знайомий бінокль!
Маринка. Може, Квятковської: вона тут була...
Лучицька. Вона? А ще хто був?
Маринка. Не бачила; її бачила, та й годі!
Лучицька. Це не її бінокль, це мужеський... Стій, стій! Це бінокль мого Антося... його, його! Ось і ямочка... Я раз упустила... А! (Хапається за голову). Яким робом?! Се щось страшне!.. Ох, як мене кольнуло! (Хапається за груди).
Маринка. Заспокойтесь, ріднесенька! Боже мій! Що з вами? Випийте води! (Подає), Бога ради! Не тривожтесь... Як зблідли!
Лучицька. Він тут, тут! Ой!.. (Ламає руки). Маринко, рятуй мене! Він її коха! (Істерично рида).
Маринка. Марусю! Господи! Що ж мені робити? Хто там?
Лучицька. Не треба!.. Не клич!.. Нащо їм? Все їдно... Хоч би разом... Він тут!
Ті ж і Безродний.
Безродний (вбіга). Що з Марією Іванівною? Істерика? (Маринці). Сказали? Довідалась?
Маринка. Ні, тут друге: вона зовсім слаба...
Безродний. Так доктора зараз... Я Котенку скажу... Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься!
Маринка. Нема, нема його! То здалося, прибачилось...
Лучицька. Ах, яка мука! (Витира очі). Коли б кінець...
Ті ж і Безродний, доктор, Котенко.
Доктор (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панійко? Нерви, знов розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив?
Маринка. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить і т. д.).
Доктор. Ай, нещастя! (Дає краплі). Випийте! Я ж просив, я ж благав нічого не приймати до серця: спокій і сон, сон і спокій вам тільки потрібні... А тут мало тії сцени, яка вам в теперішнім стані - кат, а ви ще додаєте й свого! Ех, панове, не бережете ви її!
Котенко (до Безродного). Що таке? Що скоїлось? Марусю, невже не будете грати? Погинув же я, погинув! Перший спектакль... все шкереберть піде... Марусю, рятуйте!
Лучицька. Я сама розумію... Не вільна тільки в собі, Савичу... Я не жаліла ніколи для вас сил, ви знаєте...
Котенко. Знаю, знаю, ви добра... у вас таке серце... Пожалійте... перший спектакль... Все від його... Повний збір... і одмінить!
Безродний. Може, Квятковська?
Котенко (сердито). Що Квятковська? Ще мішається, торочить! Щоб скандал був! Публіка прийшла слухать Лучицьку... Ох, господи! Що ж мені чинити? Розор, розор! Нічим буде нещасним хористам платити... А діти мої, нещасні діти! (Утира очі).
Лучицька. Заспокойтесь! Може ще... я зберу... останні сили...
Доктор. По-моєму, ні! Смертельна ризика... (Дає ще краплі).
Маринка. Бога ради!
Безродний (лама руки). Доб'ють, доб'ють!
Котенко. Може б, хоч так: у двох діях з Богдана, а там - Квятковська... Щоб хоч побачила публіка... Я б водевіль перший дав... Одпочили б... Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте!
Лучицька. Та мені трохи вже лучче... (Усміхнулась).
Доктор. Слабе ще серце! (Держить за пульс).
Котенко. Слухайте, - даю третину збору на хор.
Лучицька. А! Ви знаєте, чим мене закупити! Вони справді страх як нуждаються... Надто при переїзді... Це їм велика підпомога! (Встає). Я граю. Мені легше... Тільки не давайте водевіля, а зразу: зразу ліпше.
Котенко (цілує їй руки). Благодійко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвінки! (Кричить у двері). На сцену всі! Починаємо!
Дзвінок.
Лучицька (встає, хитається, спирається на доктора і на Маринку; доктор пожима плечима). Тут (на серце) ціле пекло, а я сміятись і жартувати йду!.. (Ледве руша).
Завіса хутко спада
Середина багатого намету. В убранстві сила дорогої зброї. Прямо - вхідна припола.
Котенко (в ролі Богдана). Джура - на кону; Квітка і Квятковська - в літери, [ложі] бельетажа, Юркович - в 4-му ряді крісел. Голоси в амфітеатрі і галереї.
Котенко (сидить)
Схилились всі, мені під ноги впали...
Стою тепер на верховині я,
Закон для всіх - моє владичне слово,
І от воно верта до мене знов
Мою зорю, украдену дружину...
Вина мені й бандуру, джуро!
Джура
Вмить,
Ясновельможний гетьмане і пане!
Котенко (випив вино, приграє на бандурі й співа).
Ой ширя орел, орел сизокрилий
Та попід небесами;
Ой літа козак, козак запорожський
Степами, ярами.
Гей, розточились всюди козаченьки,
Полягає отава:
Гей, пропадайте, лихі воріженьки, -
Наша сила і слава!
Квітка (не дуже, але вголос). Це не Жалівницький?
Квятковська. Ні, ні! Тихше, а то чути.