Талан
Шрифт:
Лучицька
О, гвалтом... Я... боролась до загину...
Квітка. Неправда!
Квятковська. Цс-с! (Удержує його).
Котенко
І обняла ляха
Зрадливою, продажною рукою?
Лучицька
О боже! Ні! Яка страдниця я!
(Більше запалюючись).
Мене взяли як бранку до світлиці,
Сторожею обставили мене,
Щоб не могла на себе зняти руки...
О, скільки сліз я нишком пролила
І скільки мук пережила, мій орле!
Котенко
Подумаєш, як настраждалась, - страх!
На ласощах...
Квітка (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!
2-е крісло. Тихше!
Юркович. Скандал!
Гальорка й амфітеатр. Отыщите пьяных! Ша!
В ложу входять капельдинер і поліцейський чиновник. Квятковська одводить і щось шепче йому.
Лучицька (оглядається). Сміється хтось... знайомий голос... Боже!
Суфлер (вголос). Аж десять днів, аж десять...
Лучицька (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)
Днів... невже?!
Аж десять днів і ріски в рот не брала...
Котенко
Не видко щось по панії поста!
Лучицька
Мене, слабу, без пам'яті звінчали...
Котенко
Ну й розговілись, значить, зараз...
Лучицька
Ох!..
Хоч пошануй мене, вельможний пане!
Ніхто мені там не подав руки...
Я день і ніч Богдана виглядала,
Щоб визволив нещасну із тюрми...
Квітка (виривається, кричить). Брехня, брехня!
Квятковська. На бога!
Амфітеатр і крісла. Тихо, тихо!
Лучицька. Де? де? Він тут! (Озирається тривожно).
Котенко (в куліси). Спинить скандал.
Гальорка. Ша, ша!
Суфлер (голосно)
Я думками тебе шукала!..
Лучицька. Боже! То він... шукала... ним жила... (В ложу, з сльозами).
Я думками тебе шукала всюди,
Я серденьком з тобою лиш жила!
Котенко
Може, з Тимком?
Квітка (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Ні, ні! А з Жалівницьким!.. Не вір змії!
Лучицька. Ай, що се?
Квятковська (показавшись Лучицькій). Ха-ха-ха! (Вибіга).
Лучицька (непритомно). Вона, вона там! З ним! Наді мною сміються, глузують... Ай, рятуйте!!
Разом:
Котенко (в кулісу). Завісу! (Потім тіка).
Голоси (за куліси). Робочі! Де вони?!
Гальорка. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!
Амфітеатр. Лучицька, браво, браво!!
Крісла. Тише! Продолжайте!
Квітка. Вона мене дурила, дурила!!
В ложі показується поліцейський, начина тихо умовлять Квітку.
Лучицька (нервово, істерично, а потім несамовито). З нею! Укупі з нею?! Мало назнущались, так іще тут привселюдно зняти на посміх, на публіку поставить? Це панський вчинок!.. Я довірила вам свою душу, свою честь... А ви все потоптали ногами і вигнали мене з хати, як негідь, як покидьку... Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банітувать прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що підліше на світі?! (Рве навіжено собі волосся, хапається рукою за горло, за серце).
В ложу знову приходять два служителі і разом з поліцейським беруть Квітку.
Квітка (борючись, кричить). Сюди! Беріть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мій мозок!
Його виводять.
Жалівницький вибіга на сцену і піддержує Лучицьку; вона б'ється на руках.
Крісла. Занавес, занавес!
Голоси. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!
Амфітеатр. Браво, браво!.. Вон ложу!
Жалівницький (з кону). Доктора!
Голоси. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!
Лучицька (вирвавшись з рук Жалівницького, на передній). Женіть!.. Сльози лила... Кров точила... для вашої втіхи!.. А тепер... плюйте на мене - для втіхи! Бийте - для сміху!.. Топчіть на регіт!... Хіба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалівницького).
Завіса
ДІЯ П'ЯТА
Убога, але чиста кімната. Прямо - двері; направо -два вікна, наліво - кровать, заставлена від дверей ширмами. На вікнах спущені фіранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вікнами, ще маленькі двері.
Палажка, Маринка, Лучицька (спить).
Палажка (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусі, тільки тінь одна: тане вона, як віск!
Маринка. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тоді на спектаклі, як упала і залилася крів'ю, - ледве сюди донесли.