Чтение онлайн

— Зрештою, побачите.

Двері відчинилися. Увійшов білий таргієць, високий на зріст, ще вищий за тих, яких ми досі бачили у цій непевній оселі, й попрямував до нас.

Вклонившись, він легко торкнувся мого плеча.

— Ідіть за ним, — сказав Ле Меж.

Не кажучи жодного слова, я підкорився.

Я довго йшов за провідником незнайомим коридором. Моє роздратування дедалі зростало. Бажав лише одного — якнайшвидше опинитися перед цією жінкою і сказати їй… Зрештою, ладен був пожертвувати навіть своїм життям.

Я помилявся, сподіваючись, що це зухвальство відразу обернеться героїзмом. У реальному житті жанри часто-густо перемішуються. Мені слід було пригадати, беручи до уваги безліч деталей у минулому, що в моїй безрозсудності бурлескне постійно перепліталося з трагічним.

Підійшовши до маленьких світлих дверей, мій провідник відступив і пропустив мене вперед.

Я опинився в напрочуд затишній туалетній кімнаті. Стеля з матового скла кидала на мармурові плити приємне рожеве світло. Першим привернув мою увагу настінний годинник, де цифри було замінено знаками Зодіаку. Мала стрілка ще не досягла Овна.

Третя година, лише третя!

Цей день здавався мені довгим, як століття. А минуло лише півдня.

Потім на думку спало інше, і я конвульсійно зареготав.

«Антінея бажає, щоб я постав перед нею в усій своїй красі».

Значну частину стіни займало велике дзеркало орішалку. Глянувши в нього, я зрозумів, що претензії до моєї зовнішності не були б перебільшенням.

Неголена борода, запорошені пилом очі, бруд стікав по щоках, мій одяг, вичовганий всіма пісками Сахари й подертий у чагарниках Хоггару, — все це робило мене досить жалюгідним кавалером.

Я мерщій роздягнувся й поринув у порфірову ванну, що була в центрі туалетної кімнати. У теплій, духмяній воді відчув блаженний спокій. Перед очима миготіла безліч маленьких баночок, розкиданих на дорогоцінному різьбленому дерев’яному столику. Вони були всіх розмірів і кольорів, грановані з надзвичайно прозорого нефриту. М’яке вологе повітря заспокоювало мої нерви.

«До біса Атлантиду, і підземелля, і Ле Межа», — ще спромігся я подумати. І заснув у ванні.

Коли розплющив очі, мала стрілка годинника майже досягла знака Тельця. Переді мною стояв величезнога зросту негр, спираючись чорними руками на край ванни. Обличчя його було відкрите, руки голі, а голову обгортала величезна оранжева чалма. Він дивився на мене з німим усміхом, показуючи всі свої білі зуби.

— А це що таке? — вигукнув я.

Негр гучно зареготав. Не промовивши ні слова, він підхопив мене, наче пір’їнку, й витяг з моєї духмяної ванни, вода в якій стала такого кольору, що краще не згадувати.

Я вмить опинився на похилому мармуровому столику.

Негр заходився масажувати мене з надзвичайною силою.

— Гей, спокійніше, тварюко!

Мій масажист нічого не відповів, але зареготав і почав розтирати мене ще дужче.

— Ти звідки? З Канема? З Борка? Як на таргійця, ти надто багато регочеш.

Він не озивався. Цей негр був такий само мовчазний, як і веселий.

«Зрештою, — сказав я собі, — мені наплювати. Адже становище безвихідне. Такий, як є, він симпатичніший за Ле Межа з його набридливою вченістю. Але, бачить Бог, якою знахідкою був би він для гаммаму [34] , що на вулиці Матюрен!»

— Сигарету, сіді?

Не чекаючи відповіді, негр вклав мені в губи сигарету, дав прикурити і знову почав мене масажувати на всі лади.

«Він не красномовний, але послужливий», — подумав я. І пустив йому клуб диму просто в обличчя.

Цей жарт припав йому дуже до смаку. Він одразу ж виявив своє задоволення, нагороджуючи мене лункими ляпанцями. Розтерши мене належним чином, він узяв з туалетного столика маленьку баночку й почав змащувати все тіло рожевим кремом. Утому як рукою зняло з моїх омолоджених м’язів.

Пролунав удар молотка по мідному дзвінку. Мій масажист зник. До кімнати увійшла стара, хирлява негритянка у лахмітті кричущих кольорів. Вона була балакуча, наче сорока, але я спочатку не зрозумів нічого в нескінченному потоці слів, які вона нанизувала, мов чотки; а тим часом, заволодівши моїми руками, потім ногами, завзято, з гримасами полірувала нігті.

Знову вдарив дзвінок. Стара поступилася місцем іншому негрові, статечному, зодягненому в усе біле, у вовняній в’язаній ярмулці на довгастому черепі. Це був перукар, рука якого виявилася напрочуд вправною. Він, визнаю це, належним чином підстриг моє волосся, потім, не питаючи, якої довжини я волів лишити бороду, поголив її цілком.

Я з задоволенням розглядав своє омолоджене обличчя.

«Антінея, мабуть, полюбляє американський стиль, — подумав я. — Яка образа пам’яті її шановного діда Нептуна!»

Тієї ж миті увійшов веселий негр і поклав на диван пакунок. Перукар зник. Я був здивований, побачивши, що в пакунку, старанно розгорненому моїм новим камердинером, був білий фланелевий костюм, цілком схожий на ті, які французькі офіцери носять влітку в Алжірі.

Широкі м’які штани, здавалося, були пошиті якраз на мене. Кітель був бездоганний і, що мене особливо вразило, мав два золотих галуни, відзнаки мого рангу, з двома петлицями обабіч рукавів. За взуття правили високі пантофлі з червоного саф’яну, обшиті золотим сутажем. Шовкова білизна, здавалося, щойно прибула з рю де ла Пе [35] .

— Обід був розкішний, — пробурмотів я, задоволено розглядаючи себе в дзеркалі. — Житло впорядковано чудово. Так, але лишається інше.

Я не міг стримати легкого дрожу, вперше згадавши залу з червоного мармуру.

Тієї ж миті годинник пробив пів на п’яту.

У двері легенько постукали. На порозі стояв білий таргієць, котрий привів мене сюди.

Наблизившись, він торкнувся мого плеча й подав знак.

Я знову пішов за ним.

Ми йшли довгими коридорами… Я був схвильований, але після теплої ванни почував себе досить розкуто. І, крім того, все більше, значно більше, ніж я бажав зізнатися собі у цьому, я відчував, як зростає моя надмірна цікавість. Якби з цієї хвилини мені запропонували повернутися на шлях до Білої Долини, до Шіх-Салаху, не знаю, чи погодився б? Певно, ні.