Чтение онлайн

Однак дещо в тому забої дирекції тепер доведеться зробити, думав Олф. Американці аж роти роззявляли, коли бачили, в яких умовах працюють підземні робітники на деяких боулдерських рудниках.

— Негайно виведіть мене звідси! — ревнув дебелий техасець, якому Олф показував мідасівський рудник. Техасець навіть не намагався приховати свій страх, коли побачив, у якому стані покрівля над жильним родовищем, що він його оглядав.

— Ху-у, — зітхнув він з полегкістю, вийшовши з небезпечної зони. — Адже вся ця чортова штука може щомиті завалитись!

— Нічого, дасть бог, ще кілька місяців простоїть, — недбало кинув Олф; йому не сподобався зверхній тон янкі.

— Овва! Бог дав вам золото, а ви, здається, гадаєте, що досить його лише вигребти на поверхню та пропустити через допотопну товкачку! — ущипливо сказав американець. — Не техніка, а бісівське начиння, якісь археологічні експонати! Залишає майже стільки ж, скільки виробляє. Та у вас на самих хвостах можна нажити ціле багатство! Модест Маріанський казав мені, що ви навіть телуристі руди викидаєте у відвал.

— Ще б пак, адже ми навіть вулиці мостимо золотом, — відпарирував Олф. — Маріанський ніколи не забуває похвалитись, як він знайшов кілька чудових зразків серед щебеню.

Американець посміхнувся:

— Деякі солідні люди кажуть, що майбутнє цього міста залежить від розв’язання проблеми сірчаних руд. Особисто я роблю ставку на наші нові машини — вони цілком ліквідують втрати.

На Олфа ці машини справили велике враження. Вони подрібнювали руду сухим і мокрим способом майже на пудру, придатну і для ціанування, і для хлорування. Олф мріяв поставити їх на Мідасі. Але дирекція приїсків вважала, що на старих дробарках обробка йде хоча й повільніше, зате простіше. Мовляв, обійдемося й музейними експонатами, хай ще ті американські машини покажуть свою перевагу на ділі.

Містер Брайрлі на цьому грунті навіть трохи погиркався з дирекцією. Та дирекцію турбувало зараз інше — що робити з сірчаними рудами, які з’являються в глибоких горизонтах?

Те, що звали «колчеданним страховиськом», уже давно хвилювало золотопромисловців. І Великий Боулдер, і Об’єднаний саме тому й опинилися в скруті, що на них наче хто наслав сірчані руди. Хоч уся група рудників на Боулдерському кряжі вважалася найбагатшою в світі, ходили чутки, що запаси оксидованих руд тут обмежені. Тільки в сланцях та в корінній золотоносній породі біля поверхні були родовища з високим вмістом золота, а видобуті з глибини колчедани з телуридами золота вважалися менш цінними.

Контракт Зеба Лейна з Боулдерською компанією збагачувальних заводів на обробку хвостів та сірчаних руд Великого Боулдера підтвердив цю чутку. Але дивна річ — за цим контрактом збагачувальна компанія діставала вельми-таки вигідні умови. Потім з’ясувалося, в чому тут секрет. Компанію збагачувальних заводів фінансував Великий Боулдер. Голова, деякі члени правління й службовці рудника Великий Боулдер були одночасно пайовиками Боулдерської компанії збагачувальних заводів. Навколо цієї афери зчинився великий скандал, але все так і минулося, бо подібні трюки по викачуванню грошей з кишень держателів акцій вважалися звичайною, цілком «законною» справою. Проблема сірчаних руд так і лишилась нерозв’язаною, викликавши падіння акцій на фондовій біржі та занепокоєння серед промисловців.

Старателі побоювались, що труднощі, яких зазнавали золотопромисловці з сірчаними рудами, спричиняться до нової спроби позбавити трудящий люд розсипного золота. Але Олф був упевнений, що проблема обробки сірчаних руд буде розв’язана і навіть відродить золоту промисловість краю. Його дуже цікавили досліди Калланана на Лейк-В’ю: подрібнення, обробка на фільтр-пресах та попередній випал сірчаних руд.

— На поверхні руди, може, й багатші, — казав він, — але золота не меншає від того, що ми не навчилися видобувати його досконалішими способами. Сірчані руди ніколи не погублять Калгурлі.

І Калгурлі не загинув. Хоч Олфові не судилося дожити до тих часів, не довелося побачити, як високі фабричні димарі вивергають жовті отруйні хмари диму, що заволочують зоряне небо над Золотою Милею і приносять мільйонні прибутки тим, хто за безцінь скупив акції під час колчеданної кризи.

Олф давно вже чекав цього, і все-таки для нього було великим ударом, коли правління повідомило його листом, що рудник продано французькому синдикатові й що представник синдикату, пан Поль Малон, який перебуває зараз у Калгурді, хоче негайно вступити у володіння. Дирекція дякувала містеру Брайрлі за цінні послуги, які він зробив компанії, і просила його сприяти передачі рудника та службових приміщень новим власникам.

Олф, не гаючи часу, подався до пана Малона, який мав свій кабінет у конторі Фріско. Але не Малон, а Фріско зустрів його за дорученням Малона та французького синдикату.

— Здорово, Олфе! — вигукнув Фріско, як завжди, життєрадісно і зичливо. — Хочеш сигару?

Фріско простягнув йому через стіл розкриту коробку з сигарами і, не чекаючи, поки Олф запалить, почав розмову:

— Малон просив мене поговорити з тобою. Такий вже він радий, такий щасливий, що облагодив це дільце з компанією «Мідас»! Ну й людці попалися — давай їм двадцять тисяч фунтів — і край! Як на теперішні часи — справді дорогувато. Та я порадив Малону не скупитись. В нашого синдикату грошей вистачить. Недавно ми купили Глорію і Південно-Західний. Скоро випустимо акції.

Фріско, певне, ще довго розводився б про Малона та про Паризький золотопромисловий синдикат, про його плани й ту роль, яку відіграє в ньому містер де Морфе — його агент і місцевий експерт, — якби в Олфа не виникла підозра, що Фріско навмисне затягує розмову, втішаючись своєю могутністю.

— Я ось що хочу знати, — навпростець запитав Олф, — чи вирішено зі мною?

— Звичайно, аякже! — Фріско враз прибрав заклопотаного вигляду й заговорив, ніби вибачаючись. — Прикро, друже, так прикро, але ж ти знаєш цих іноземців. Скрізь хочуть насадовити своїх людей, поставити нові машини і показати нам, як треба експлуатувати рудники.

— Ну, це вже казна-що! — не стримався Олф. — Ніхто не вижав би з цього мотлоху більше, ніж я.

— Я саме так і казав Малону, — заспокійливо протуркотів Фріско. — Але синдикат повинен влаштувати декого з своїх людей, гірничих інженерів з дипломами, і — тільки це між нами, Олфе, — я чув, що одного з них уже запросили на твоє місце. Я умовляв Малона залишити тебе на руднику, ну, бодай штейгером, але…

— Красно дякую, — сухо перебив його Олф. — Я не збираюсь розписуватися в невмілому керівництві, щоб зробити приємність вашому синдикатові. Бувай здоровий!