Чтение онлайн

Я нарешт змг опертися на лкоть та трохи пдвестись. Хлопець стояв бля дерева, спираючись спиною о його стовбур та важко дихав. На його обличч красувався глибокий порз вд лвого ока аж до вилиц.

– Ти як?
– ледь стримуючи дихання, запитав вн.
– Га?

Я опустив погляд. Оч знову вперлися в темну рукоять ножа, що стирчав з-пд мох ребр.

– Як та як... Ось бачиш, - хрипко вдповв я, при тому намагаючись посмхнутися. Вийшло якось вимучено.

Дедята лежав в двох кроках праворуч. Судячи з усього, вн вже був мертвий. А я навть дос не второпав, коли встиг загнати меч в тло бандита. Наче то були не мо руки.

На галявину вибралися Бернар та Стояна. У обох був дуже пом'ятий вигляд, а друдки - порван на колн штани.

– Бора поранили, - промовив Першосвт, все ще спираючись о стовбур.

Паладин ршуче наблизився до мене. Вн присв поряд та обережно торкнувся рукв'я ножа.

– Добряче увгнав, - промовив ельф, притому цокаючи язиком.

– не раз, - вдповв я.
– Все тло наче кинуте в кип'яток...

– Не раз?
– перепитав Бернар. Вн торкнувся акетону, пробгся пальцями по порзах. - О, Тенсесу!.. Один... три... см... Оце в тебе дрок!
– заявив Бернар. якось перелякано додав: - Як же ти так, друже?

А що казати?
– я заплющив оч. Хочете чесно? Нхаз його зна, коли я схибив... зараз через це злився на себе!

Це ж треба упустити початок атаки. Навть слпий би зрозумв, що Дедята накинеться знову. Нанс точний удар, так добивай - такий принцип бою.

Ось тоб, Боре, твоя самовпевненсть... Саме вона тебе пдвела. Дивно, що Дедята не увгнав той нж мен в серце... Можливо просто не встиг...

– Ти лягай!
– наказав паладин.
– Спробуй не рухатися. Так... буде боляче... ще буде кров...

В рот пересохло. Говорити було важко, але я все ще тримав себе на тй тонкй гран, що роздляла тверезсть думок безпам'ятство.

– Я кров не боюся, - хотв заявити те з викликом, наче кажучи - а чхав я на т поранення три рази. Але голос став якимсь тьмяним, пустим.
– Та болю також... Ти роби свою справу, ельфе, - вичавив я з себе наостанок.

А самого аж вивертало. Тло остигало псля бою, а разом з тим на нього навалювався бль.

Бернар рзким рухом витягнув нж тут же поклав руку на рану, шепочучи слова якихось незнайомих молитов. Я побачив, як кров густими ривками стрмко ринулася крзь його пальц. Очевидно, останнього разу Дедята встиг-таки встромити ножа на повну.

Свт навколо почав блднути. Ельф повернув голову подивився мен в оч.

От, Нхаз! Невже це кнець! Я бачив так погляди... Зараз не пам'ятаю де, але бачив... Так дивляться на тих, кому вже залишилось недовго...

– Як йон?
– тихо спитала Стояна. Виявляться вона сидла поруч, тримаючи свою долонь у мене на лоб.

Ельф буркнув щось незрозумле та знову вглибився у молитви. Мен на мить здалось, наче полегшало. тльки це вдчув, як в наступну секунду почав кудись провалюватися... падати... падати... падати...

Темрява огорнула тло з усх бокв. А потм я побачив себе лежачим навзнак на трав... Навколо метушилися яксь люди... Все було якось розмито... проте я легко мг роздивитися власне тло... блд щоки... скуйовджене волосся... долон, як стискали меч...

Чекай, а це мо тло?
– вд ц думки мене навть трусонуло.
– Псяче хутро! Це якась... якась... нхазвня.., - мозок вдмовлявся приймати той факт, що це я.
– Напевно та людина просто схожа на мене... Так-так, це зовсм не я... Це не можу бути я...

Осклил нежив оч людини дивилися вгору... в холодне син небо... Я також глянув туди тут же вдчув, як мене кудись потягло... знову навкруги суцльна темрява...

Почулося, як тихо-тихо потрскували свчки. Багато свчок. Вони стояли на пдлоз, у вимках темних стн, бля височезних блястих колон... на металевих пдсвчниках... Куди не кинь погляд побачиш лише свчки... тисяч вогникв, котр тьмяно освтлювали невеличк длянки навколо себе...

З темряви почулося шаркання чихось нг. Я хотв повернутися на звук, але неочкувано закрутився та опинився прямо перед одню з колон. вже зупинившись, побачив як вздовж але з свчок рухаться невисока фгура. Вона йшла неквапливо, ледь перебираючи ногами, несучи в руц величезну металеву чашу та новеньку незапалену свчку. Це був кошлатий гоблн, одягнений в блий балахон. Вн наблизився та лниво окинув мене втомленим поглядом водянистих очей.

– Угууу, - його голос гулко задрботв пустими коридорами.
– Хто у нас тут сьогодн?

Це не було питання, скорш просторкування вголос. Полум'я численних свчок раптом затремтло, потягнулося доверху. Гоблн торкнувся до мого обличчя, а в наступну мить я опинився на його шершавй долон.

О, Сарне! Як це можливе?
– промайнула перелякана думка. Стй! Та це ж Ввтар воскресння...

Розумння того, що я знаходжусь в Храм Тенсеса, призвела мою свдомсть в повний ступор. Гоблн дивився на свою долонь, в якй тупцювалася моя скра.

– Це тиии, - видихнув слуга Тенсеса.
– Хочеш запалииити свчкууу? Залишитись тут? Чиии оплатиш сво грхиии?
– гоблн трусонув залзною чашею, в якй дзвнко загримли монети.

Вн поставив на ввтар ту саму товстеньку свчку, яку принс з собою, а поряд - мнсть для збору "святого мита"...

Мен стало раптом холодно. Звдкись потягнуло вогким втерцем... запахло могильною сирстю. Свчки навколо вмить погасли тьма знову огорнула мене...

Вдкриваючи оч, я на мить втратив орнтацю. Мене морозило... навть трусило... Прямо над самим вухом хтось невпинно бубонв. Я хотв було зробити зауваження, але рот лише беззвучно вдкривався, не в змоз вимовити ан слова. Раптом щось холодне торкнулося губ, тод, здаться, я важко зтхнув.

– ... приходзць у сяб, - долинув до мого слуху м'який голос Стояни.

– Точно... нби стогне.., - пробасив Першосвт.
– Взагал немислима рч! См ран... см ран! А вн ще диха...

– Та тихо ви, розкудкудакались, як кури!
– почувся невдоволений голос Бернара. Я ледь мг роздивитися його обличчя. Здаться, ельф нахилився над мною.
– Боре! Боре! Ти тримайся, друже... Борись! Чуш? Борись!

знову тьма, знову свчки... слуга Тенсеса...

– Так записувати тебеее в книгууу?
– голос гоблна став трскучим, наче хтось ламав купу глок.
– А, свррееее?