Чтение онлайн

Андрій, що мав за свій обов'язок закохуватись мало не в усіх учениць, скоро на фоні шкільного життя з'явилася значна постать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї. Він писав їй любовні листи, писав задачі, зітхав привселюдно й патякав усякі любовні дурниці, поки таки хлопці звернули на це увагу й почали дражнити його Галею. Йому цього тільки було й треба.

Наступили ті осінні тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє, коли спадає з дерева останнє пожовкле листя і звисока над деревами та хатами блукає в блакитному сяєві, як намітка, біле бабине літо. Школярі дуже кохаються в таких днях. В літню куряву та спеку вволю не нагуляєшся, не набігаєшся, - восени ж, коли свіже, трохи зимне повітря так приємно подихає на розгорілі лиця, можна гратися, можна бігати, бурушкатися без кінця.

Городи та левади з своїм насоняшничинням, гнилими огірками, качанами з капусти, такою чудовою зброєю до улюбленої школярської потіхи, війни; напівспустілі, вже обібрані й залишені хазяїнами сади, що в коліно засипані сухим листом, в якому так любо качатися та боротись, - всі такі місця в селі ясних осінніх днів, мов галиччю, сповняються шумливою дітворою й гудуть на все село дзвінкими, радісними їх перекликами.

Найкращим місцем для школярських зборищ була Мар'ївка, закинутий у гаю, поблизу озера, хутірець. У свято або у вільні буденні часи хлопці цілими зграями приходили сюди з села, влітку - купатися, брати гриби та ягоди, в інші часи - просто побігати та погратися.

Од самого обіду тут вже воювалися «козаки» з «ляхами»; за ватажка перших, звичайно, був Грицько, «ляхами» ж командував войовничий Сивенко. Після цілого ряду блискучих побід «козаків» над «ляхами» та «ляхів» над «козаками» і ті і другі любенько розмовляли між собою, розкинувшись одпочивати на високому зеленому березі озера.

Червоним великим колом заходило сонце. По обрію неба сірими та ліловими баранцями побігли волохаті хмаринки; над озером зашелестів очерет; з дерев стиха знімалися й задумливо падали на землю сухі листочки.

Андрій мовчки лежав на землі, заклавши під голову руки, і мрійно дивився на верхи струнких берізок, що помалу гойдалися над його головою. Йому тепер хотілося звернути загальну розмову на себе та на Галю, і він нарочито набрав задуманого, мовчазного вигляду. Хлопці не забарилися догадатись.

– Що це Андрійко наш так дуже зажурився?
– промовив один з хлопців.

– Не знаєш чого? Циганочкою, мабуть, замарився: він же не бачився, бідненький, сьогодні з нею, - пояснив Грицько.

Андрій не зворухнувся з місця і ще глибше замислився. З місця тихенько підіймається Піхтір, крадькома підходе до його ззаду й хватає його за носа.

– Ах ти ж моя циганочка-коханочка!
– вимовляє він, мов до маленького.

– Гей, бережися, Піхтіряко, бо будеш знати у мене циганку!
– не міняючи пози, промовляє Андрій.

– Що Андрійко та циганка - хороша пара, - приспівує Піхтір над його головою.

– Піхтір! Не взивай її циганкою, бо будеш битий!
– кричить уже Андрій, вдаючи з себе ображеного.

– Та де ж тут правду дівати, - обзиваються інші, - вона таки здорово на циганку скидається.

– Не кажіть так, бо я буду зо всіма з вами воюватись... Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу. Хлопці цього тільки й чекали: збившись коло його, вони стали смикати його за одежу й дражнити на всякі лади. Андрій виломив лозину і став за ними ганятися. Хлопці не боронилися, тікали.

– Циганка! Відьма! Відюха, зарізала пітуха!
– чулися з усіх кінців викрики.

Андрій міряв лозиною то одного, то другого. Піхтір, уже скоштувавши скілько разів по плечах, став оддалік і вигукував на ввесь гай, узявшись за ухо:

Та циганочка, та махлярочка, Вволи ж мою волю.

– Дак так!
– киваючи з-за берези головою, докоряв Андрієві Грицько, - продати товариство, козацьку віру за бабу, та ще й за циганку!

– Та ще й за відьму!
– підхватували інші.
– Ти ж придивися до неї - в неї й очі відьомські!

– Андрій, подумай собі, схаменися!

Андрій кидався на всі сторони, роздавав гостинці й приказував:

– Оце тобі відьма! Оце тобі циганка! Оце тобі відьомські очі!
– Погнавшись за Грицьком, він замахнувся лозиною, щоб влучити по плечах, а різнув по уху. Грицько спинився, потім узявся рукою за ухо й мовчки одійшов убік.

– Що таке? Що вчинилося?
– збіглися круг його хлопці. Грицько витирав на ухові кров. Андрій кинув лозину й чухав потилицю.

– Це вже чортзна-що!
– промовив Грицько серйозно.
– До його з жартами, а він з усеї сили січе по ухові.

– А навіщо ж ти кажеш - циганка!
– не хотів все-таки здаватись Андрій.

– Ну і циганка, та ще й плащувата!
– сердито промовив Грицько.

– Ну от і заробив!
– у тон йому одмовляє Андрій.
– Я розпалився й не бачив, по чому б'ю. На себе жалкуй - нащо дражнив?

– Та за кого ж ти стоїш? За бабу?
– обурився Грицько.
– Товариша проміняв на бабу... Ех ти, бабій!

– Ну, нехай і бабій.

– Коли так, од цього разу я з тобою не знакомий!

– Ну і добре.

Так виникла суперечка на принциповому грунті: посварилися.

Розбившись на гуртки, хлопці пішли з гаю різними дорогами. В гаю давно вже стемніло.

– Я не за те серджуся, що він мені ухо розсік, - казав дорогою Якову Грицько, - то байдуже, плював би я на теє, а мені жаль, що він товариша зміняв на бабу!

Непомітно для школярів потекли дні за днями, тижні за тижнями; одні школярські події змінялися на другі, переплітаючись в одне довге школярське свято. Смутні осінні дні минали, прийшли морози, випав сніг, зайшла інша робота: на льоду зашуміли ковзани, надворі закипіли снігові войни. Непорозуміння, що сталось між Андрієм та Грицьком за Галю, не пройшло марно: вони довго були «не знакомі», хоч злості один до одного вони й не мали. Вдавати з себе ворогів - це особлива школярська, часом дуже цікава, гра; «вороги» поводяться один з одним чемно, роблять одно одному дрібні послуги, намагаються непомітно вчинити «ворогові» що-небудь приємне.

Грицько знав, що найкращим дарунком для Андрія будуть вірші про Андрієве з Галею кохання. Одного дня він просидів над папером скілько годин, і вірші були готові. Вірші були в прихильному до Андрія тоні: списували вечірнєє за ворітьми стояннячко їх з Галею й починались так:

Зайшло сонце за лісок, Надворі смеркає, Галя вийшла за порота, Його дожидає.

Далі у віршах розповідалося про те, як прийшов Андрій, як давав їй списані на папірець задачі, як вона дарувала його за це каблучкою.