Чтение онлайн

Викликаний повторно, Лі засвідчив, що сер Александр буквально випромінював ентузіазм з приводу цього вибуху і назвав його «експериментальним». Прентіс, викликаний повторно, підтвердив ці слова.

— Ви маете якесь пояснення тому, що сталося, якусь теорію? Докторе Костеван? — спитав судовий слідчий наприкінці дачі свідчень.

— Лише одне, ваша честь. Що за лицевою поверхнею лави знаходився великий розлом, про який сер Александр не здогадувався, і що вибух призвів до величезного обвалу гранітних порід довкола цього розлому. Я не бачу, як іще це могло статися. Для необізнаної людини це мало що означає, але коли я піднімався на гору кілька днів тому, то виявив невеличку впадину якраз над тим місцем, де мав закінчуватися тунель номер один. А для геолога це означає розлом, що обвалився, якщо зважити на те, що перед нещасним випадком там ніякої впадини не було.

— Чи могло це призвести до потужного вибуху, докторе Костеван?

— Це залежить від обставин, ваша честь. Не впевнений, чи зможе зараз хтось із присутніх тоді в галереї з упевненістю сказати, що він почув: вибух чи просто обвал тунелю. Обидва спричиняються до потужних звукових хвиль, які чинять вплив на вушні перетинки, — сказав Лі, навмисне висловлюючись по-науковому.

Судовий слідчий оголосив вердикт: смерть у результаті нещасливого випадку. Тепер сер Александр Кінрос був офіційно визнаний померлим.

Рубі та Елізабет не були на судовому засіданні, але там була Нелл, хоча це означало для неї ще одну подорож із Сіднея, яка мала затягнутися через поминальну службу та прочитання заповіту.

— Мені здається, що все те була навмисне влаштована пастка, — сказала вона, коли Лі супроводив її на поїзд із Батерста до Літгоу.

— Що ти хочеш сказати, Нелл?

— Мій батько не робив помилок.

— Згоден, не робив.

— Ну то й що? — спитала вона погрозливо.

— А те, що це — загадка, Нелл. На яку я не маю відповіді.

— Має бути якась причина.

— Сподіваюся, що ти зможеш її знайти. Мені полегшало б, якби тобі це вдалося.

— А моїй матері начхати.

— А я гадаю, що ні. Вона не звикла до виявів своїх почуттів, і ти маєш знати про це краще, аніж я.

— Це точно, — з люттю в голосі відказала вона. — Рубі — і та більше переживає.

— Бо має більше причин для переживань, — відверто мовив він.

— Ми така химерна пара, Лі. Ти і я.

— Утягнені в химерні стосунки між нашими рідними.

— Добре сказано. Ти надто вразливий та чутливий для інженера.

— Дякую.

Вона прихилилася щокою до вікна купе і зосередила погляд своїх блакитних очей на обличчі Лі. Він невловимо, але відчутно змінився: став упевненішим у собі, старшим, набагато рішучішим. «Він що — готує себе на роль батькового наступника? Але ж батько сказав, що я буду його головною наступницею. А я не хочу — і не буду! Але ж ні, не це його хвилює. Є якась інша причина тієї зміни, що в ньому відбулася. Він ніколи мене не приваблював, але тепер я раптом побачила, що він дуже привабливий. Велика цілісність характеру, честь, розважливість і чутливість. І моя матір, і його надіються на нього як на опору в цей жахливий час. Утім, хіба ж це не типово? Лі ж чоловік. А на мене їм начхати».

У Літгоу вони пересіли на поїзд до Кінроса і впали в мовчанку, яку ніхто з них не хотів порушувати.

Раптом Лі заговорив:

— Через смерть Анни та загибель батька ти, мабуть, пропустила багато занять, Нелл. Це тобі нічим не загрожуватиме?

— Гадаю, що ні. Екзамени наприкінці року будуть з лікарських речовин, клінічної медицини, хірургії, а ще — трохи психології та анатомії. Я їх складу, бо вже добре знаю свій матеріал, до того ж у нас немає жорсткого правила обов’язкової присутності на заняттях, особливо якщо ти відсутній через поважну причину. — Її довгасте обличчя засвітилося ентузіазмом. — Наступного року в мене також усе буде гаразд. Тисяча дев’ятисотий буде моїм останнім навчальним роком, і найважчим. Значна його частина буде присвячена речам, які я не вважаю медициною, — наприклад, медичній юриспруденції. Я також пишу докторську дисертацію, тому збираюся закінчити університет як справжній доктор медицини, а не просто бакалавр.

— А яка тема твоєї дисертації?

— Епілепсія.

«Це через Анну», — подумав він.

— А ти збираєшся одружуватися? — спитав Лі з чарівливою посмішкою, яка позбавила запитання різкості.

— Ні.

— Шкода. Ти — єдиний кревний нащадок Александра.

— Я не вірю в такі речі, Лі. Усе це — застарілі та насправді незначущі поняття. До того ж є Доллі.

— Шкода, — сказав він, але в його голосі не відчувалося жалю.

— Це хіба що ти здумаєш зі мною одружитися, — сказала Нелл, виклично блиснувши очима.

— Та нізащо в мільйон років!

— А чому це? — спитала вона вимогливим тоном, зачеплена за живе.

— Ти — надто колюча й агресивна, а я — не той чоловік, котрий згладжуватиме твої гострі кути. Я віддаю перевагу лагіднішим жінкам.

— І ти вже вибрав собі саме таку жінку?

— Ні. Жінок не вибирають. Жінки вибирають.

Відчувши до нього симпатію, вона нахилилася вперед.

— Так, гадаю, ти маєш рацію.

— А що ж сталося з тим хлопцем, якого ти вподобала?

— О, то було так давно, мені було лише шістнадцять. Його мало шляк не трафив, коли він дізнався, що я така молода. Тому я швидко вшилася, доки багаття не розгорілося.

— А чи можна знову викресати іскру?

— Ні, особливо тепер, коли тато загинув. Я буду як зрадниця.

— Як так?

— Цей хлопець виявився лейбористом з парламенту Нового Південного Уельсу. Аж зі штанів вистрибував від свого соціалізму, як і татко — від свого капіталізму. — Вона зітхнула, і на її обличчі з’явився замріяний вираз. — Та все ж він мені подобався! Набагато менший на зріст, аніж ти, але він би дав тобі чортів на рингу, точно кажу.

— Це хіба що тоді, — посміхнувся Лі, — якби він навчився всіх отих китайських штучок, яких ти навчилася для самозахисту.

Остання воля й заповіт Александра були новими документами, зробленими лише через два дні після смерті Анни — тобто до зізнання Лі, що стало для нього великим полегшенням. За все, що було в заповіті, Лі не міг винуватити себе, хоча його дивувало: чому Александр не змінив його, коли дізнався про зв’язок Лі з його дружиною? Шість із семи акцій «Апокаліпсис Ентерпрайз» відходили до Лі; сьома залишалася Рубі, і це означало, що тепер усі тринадцять акцій підприємства розподілялися таким чином: сім — Лі, дві — для Рубі, дві — для Суня, і дві — для Констанції Дьюї. Лі ставав головним акціонером та безсумнівним босом.