Чтение онлайн

Александр узяв своє пиво і підійшов до них: у незнайомців очі світилися золотою лихоманкою, і увесь їхній вигляд промовляв про те, що вони прибули сюди шукати золото.

— Дозвольте? — спитав він.

— Звісно, сідай, — відповів худорлявий та світловолосий чоловік. — Мене звуть Біл Сміт, а оцього волохатого хлопця— Чак Парсонс.

— Александр Кінрос з Шотландії.

Парсонс розсміявся.

— Слухай, друже, я вже зрозумів, що ти прибув з дуже далеких країв. Ти не схожий на американця. Що привело тебе до Каліфорнії?

— Я механік парового двигуна, і мені дуже хочеться знайти золото.

— От і добре! — радісно вигукнув Біл. — А ми — геологи, і нам теж дуже хочеться знайти золото.

— Що ж, корисний фах для такої справи, — зауважив Александр.

— Значить, друже, ти займаєшся паровими двигунами… що ж, коли в команді є два геологи та один паровий механік, то вагон золота вже не здається химерою, що її породжує уява, — сказав Чак і махнув своєю клешнею на решту завсідників бару — компанію похмурих та похнюплених людей. — Поглянь на оцих чоловіків. Вони потрапили в халепу і тепер всіляко намагаються нашкребти грошей, щоб повернутися додому — до Кентуккі, Вермонту та інші місць, звідки вони сюди прибули. Недосвідчені молокососи в чистому вигляді, гівна від глини відрізнити не можуть. Усякий дурень здатен промивати золотоносну породу чи змайструвати жолоб, але знаходження та розробка золотої жили — це справа для чоловіків, які добре знають, що роблять. Ти можеш побудувати паровий двигун, Александре? І запустити його?

— Якщо матиму необхідні деталі, то зможу.

— А скільки в тебе грошей?

— Ну, це як подивитися… — обережно відповів Александр.

Біл і Чак перезирнулися і з розумінням кивнули один одному.

— А ти кмітливий, Алексе, — мовив Чак крізь свою кущасту бороду і розсміявся.

— У Шотландії скоріше б сказали; хитрий та обережний.

— Гаразд, тоді беремося до справи, — мовив Біл. Нахилившись над столом, він заговорив тихим і змовницьким тоном. — У нас із Чаком по дві тисячі доларів. Вистав сумірну суму — і ти в долі.

— Зможу виставити, якщо чотири долари підуть за один англійський фунт.

— Так що — згода?

— Згода.

— Потиснімо руки.

Александр потиснув їм руки.

— І як же ми візьмемося до справи?

— Багато з того, що нам знадобиться, ми роздобудемо на дурняк на покинутих розробках вздовж Американ-ривер, — відповів Біл, посьорбуючи пиво.

«Ніхто з нас, — завважив Александр, — не любить міцних напоїв. І це промовляє на користь нашого партнерства. Ці хлопці — жваві й непересічні, і вони аж ніяк не йолопи. Освічені, молоді, вперті».

— А що конкретно нам потрібно? — спитав він.

— Ну, для початку деталі парового двигуна. Дробарка. Оброблене дерево для виготовлення жолобів та подібних пристроїв, подрібнювач. Усе це ми можемо дістати на покинутих розробках, де старателі намагалися знайти золоті пласти. А ще нам потрібні кілька мулів — тут теж можна знайти тварин, покинутих їхніми господарями, — відповів Чак. — Наші гроші підуть на те, що можна придбати у Сан-Франциско, — діжки з порохом, який виробляється тут і начебто недорого коштує, з огляду на те, що на Сході точиться війна. Селітра постачається з Чилі, в Каліфорнії повно сірки, і поблизу росте багато дерев, придатних для отримання з них деревного вугілля. Для вибухових зарядів знадобиться також патронний папір. А ще — запали та бікфордові шнури. Найбільші витрати підуть на колби з ртуттю, але, на щастя, її теж можна знайти на цьому узбережжі.

— Ртуть? Ти маєш на увазі живе срібло?

— Еге ж. Якщо ми збираємося шукати золото, вкраплене у кварц, то нам треба буде видобути його звідти, а це неможливо без лотка. Кварц розбивається на дробарці до шматочків два дюйми завбільшки, потім товчеться в порошок на подрібнювачі. На подрібнювач подається постійний потік води, у якій є у підвішеному стані ртуть у вигляді маленьких крапельок. Розумієш, золото сполучається зі ртуттю — саме таким чином його і вивуджують із кварцу. — Тут Чак нахмурився. — Ми не зможемо притягнути оті важучі чавунні реторти, у яких золото відокремлюється від ртуті, бо вони важать тонни і їх не можна розібрати на деталі, а потім знову зібрати. До того ж сумніваюсь, що вони отак лежатимуть покинуті і чекатимуть, поки ми прийдемо і заберемо їх. Тому коли ми знайдемо жилу, нам доведеться тримати своє золото у вигляді сполуки, аж поки у нас не скінчиться ртуть.

— Ртуть дуже важка, я знаю про це, — сказав Александр.

— Отож. Один флакон ртуті важить сімдесят шість фунтів. Але ця ртуть здатна притягнути до себе достобіса золота — приблизно фунтів п’ятдесят. Поки у нас скінчиться ртуть, ми вже встигнемо розбагатіти, — сказав Біл.

— А що тут іще продається з того, що нам знадобиться? До речі, я маю власні інструменти.

— Харчі. Вони тут набагато дешевші, аніж у Коломі чи в будь-якому іншому околичному місті. Можна буде придбати мішки з сушеними бобами та каву. Ну, і бекон. Тут росте повно їстівної зелені. Повно тут і оленів, а Чак — прекрасний стрілець. — Біл вигнув брову. — Це, до речі, дуже важлива обставина. Хтось із нас неодмінно має бути добрим стрільцем, бо ведмеді в цих краях завбільшки з дорослого чоловіка, а вовки полюють зграями.

— То, може, мені придбати зброю?

— Так, бажано револьвер. А гвинтівкою займеться Чак. У Каліфорнії ніхто не ходить без зброї, Алексе. І носити її треба так, щоб усі бачили.

— І на все це вистачить шість тисяч доларів?

— Звісно, що вистачить. Вистачить навіть на трьох коней для нас та на мулів, щоб перевозити на них те, що ми придбаємо у Фріско.

Серед перелічених приготувань найбільший скептицизм Александра викликала тверда впевненість Чака та Біла стосовно готовності невдах старателів негайно полишати коштовні механізми. Та коли вони наблизилися до підніжжя гір Сьєрра-Невада, він зрозумів причини їхнього оптимізму: ще на під’їзді до гір їм почали траплятися глибокі ущелини, які Чак та Біл називали каньйонами. Ці каньйони, що розрізали поверхню землі, дійсно наштовхували на думку, що компанія розчарованих золотошукачів, забачивши такі перешкоди на своєму шляху, відчує бажання позбутися всякого важкого устаткування.

Саме так: там, де підніжжя пагорбів біля Американ-ривер указувало на присутність кварцової жили, вони знайшли залишки парових двигунів, каменедробарок та подрібнювачів, не стільки іржавих, скільки немилосердно зношених та поламаних, наче ті, хто на них працював, не знали достеменно, як цими пристроями користуватися та як їх підтримувати у робочому стані. Пейзаж уздовж русла ріки на вигляд видався Александрові полем жорстокої битви: перевернута, наче вибухами снарядів, земля, розкидане каміння та щебінка, підвідні канали для промивки породи в жолобах, якісь отвори, печери та утворені вибухами ями. Похилені жолоби, шматки труб, розбиті лотки та рокери. Воістину край марнотратників: якщо робота не клеїться, то можна піти і кинути все це гнити, іржавіти і розвалюватися.

Вони не угледіли жодної ознаки тих людей, що скоїли такий гармидер та руйнування: дехто з них повернувся до Сан-Франциско, дехто взявся за гравійні породи у горах, розмиваючи гравій струменями води під тиском і таким чином намагаючись дістатися до золотоносного шару, а дехто подався далі на Захід, шукаючи основну жилу — майже невловимий шар кварцу, що містив золоті самородки. То були найрішучіші та найвпертіші чоловіки, справжні жертви золотої лихоманки.

По дорозі двоє геологів навчали уважного Александра основ своєї науки.