Чтение онлайн

— Це все через мене, мамо. Не знаю чому, але Елізабет мене не любить. — Він зсутулив плечі. — Однаково я не міг подарувати їй отієї образи, яку вона тобі кинула. Мабуть, її не навчили, що коли ти когось ображаєш, то мусиш бути готовою почути образу у відповідь.

— Ох, сину, я так сподівалася, що ви заприятелюєте! — Рубі стиснула йому руку. — Гадаю, нам слід вибачитися.

Раптом його очі стали холодними як крига і зловісними.

— Та я скоріше помру, аніж вибачатимуся! — злобно кинув він, різко підвівся і вийшов.

Спершись ліктями на стіл, Рубі сиділа посеред руїн обіду. Обхопивши голову руками, вона скривилася на свою тарілку. Тепер уже точно дня народження не буде.

Перевдягнувшись у бавовняні брюки, Лі пішов до локомотивного депо, де в неділю нікого не було, і знайшов одного залізного коня, що був частково розібраним. Він швидко віднайшов причину поломки і став ремонтувати, намагаючись позбутися поганого настрою. І лише через кілька годин він згадав, що так і не підірвав свій динаміт. Тепер, коли Елізабет порвала з жахливими Костеванами навіть дипломатичні стосунки, як же ж він досягне Александрової мети?

Гнів та образа, що їх відчувала Елізабет, мало відрізнялася від гніву та образи, що їх відчувала Нелл. Родина йшла до Кінрос-гаусу в загрозливій тиші, яку час від часу порушувала Анна, яка вигукувала ім’я отого нестерпного та гонористого молодика.

— Лі, Лі! — вигукувала вона, аж поки Нелл, менш скута умовностями, ніж її матір, не крикнула сестрі, щоб та заткнулася. Сенс цього вигуку Анна збагнула з його емоційного заряду — і натомість стала завивати.

«Ну то й що — я сама напросилася, — картала себе Елізабет, що пішла сьогодні в ту компанію в готелі „Кінрос“. — Для спілкування мені достатньо Рубі, і мені не потрібен отой огидний клоун в особі її безцінного сина. Такий освічений, такий шляхетно-вихований — а тільки й спромігся, що образити мене. Гадаю, йому відомо, що ми з Александром не спимо разом, але як він сміє натякати, що я нудна й нецікава? Списана, покладена на полицю, більше не дружина — хто б казав! Той, хто користується послугами райської пташки!»

Вона й досі сичала від злості, коли Нелл раптом спитала тоненьким голосочком:

— Мамо, а я й справді зарозуміла?

— Так! Жахливо зарозуміла! Ти — ще більший хвалько, аніж твій батько, а у нього, бачить Бог, зарозумілості вистачить і на сотню людей!

Знову почулося виття; Нелл рвонула вперед, бурею пронеслася сходами до своєї кімнати і гепнула дверима перед носом у Крильця Метелика. Елізабет, яка звільнилася від Джейд та Анни, не залишалося нічого іншого, як піти до себе і розревтися. Коли сльози припинилися, вона знову уявила його — ось він, стоїть на камені посеред озера. «Він зруйнував його, — подумала з жалістю Елізабет. — Тепер я вже ніколи не зможу туди піти».

Тієї ночі горіли дві лампочки — одна у спальні Рубі в готелі «Кінрос», а друга — у спальні Елізабет. Обидві жінки походжали кімнатою, неспроможні заснути. Наморившись у депо, Лі спав як убитий, і його не мучили сни про Елізабет. Він тепер точно визначив свою поведінку: віднині і аж до свого повернення до Англії він і близько не підійде до дружини Александра.

Більше того — уранці він поцілував матір і вирушив на коні до Данлі, щоб побачитися з Дьюї, які згоряли від бажання з ним познайомитися. Рубі вирішила податися слідком в екіпажі: вони відзначать його день народження в Данлі. Генріетта була лише трошки старшою за Лі і ще жодного разу не зустрічала хлопця, який би її зацікавив. «Хтозна? — подумала Рубі. — Може, вони сподобаються одне одному. Гадаю, Дьюї не будуть заперечувати».

Але історія повторилася — як і з Александром та Софією. Генріетті страшенно сподобався Лі, а він її зовсім не помічав.

— Господи, що ж не так з нашими дітьми? — невдоволено спитала Рубі в Констанци.

— Якщо коротко, сталося те, що вони — це не ми, Рубі. Однак мені здається, що тебе непокоять не Генріетта і Лі. То що ж?

— Лі та Елізабет вирішили, що вони терпіти одне одного не можуть.

— Гм-м-м, дивно, — так прокоментувала Констанція цю новину.

І вона заходилася вивуджувати правду з Лі за допомогою найхитріших наживок. Шляхом непрямих запитань та тлумачення непрямих та ухильних відповідей Констанція дізналася, що Елізабет страх як йому сподобалася. «А значить, — виснувала Констанція, — цілком можливо, що й Лі страх як сподобався Елізабет». А оскільки вони були людьми шанованими та шляхетними, то абсолютно підсвідомо і ненавмисно — у цьому Констанція не сумнівалася — розпалили сварку, щоб триматися подалі одне вІД одного. «Александре, тобі пощастило, а ти про це не знаєш», — подумала вона.

Тому ті два з половиною місяці, що їх Лі мав змогу провести вдома, він провів за межами Кінроса. Матір ледь встигала його супроводжувати, а він роз’їжджав туди-сюди між Данлі та Сіднеєм — вечірки, театри, опери, бали, прийоми, купи молодих жінок, радих, що він затримався в Сіднеї, або охочих запросити Лі до татусевого маєтку в сільській місцевості. З матір’ю як опікункою він з головою поринав у веселощі та пустощі — як їй здавалося, абсолютно безоглядно. Багато дівчат сподівалися зацікавити його своєю персоною, але Лі уміло уникав розставлених пасток. Серед молодих людей він і близько не мав такої популярності, і все скінчилося тим, що один з них, добряче хильнувши, запропонував йому вийти і отримати гарного прочухана. Лі вийшов і продемонстрував, що у школі Проктора навчали не лише гарним манерам, а і вмінню захищатися кулаками. Коли ж його супротивник вдався до нечесних прийомчиків, Лі не став обмежуватися кулаками, бо дечому встиг навчитися у китайців. Після цього його стали вважати хлопцем хоч куди, правильним пацаном, хоча й з косою і все таке. Ходила чутка, що він був також головним спадкоємцем Александра Кінроса за відсутності в останнього синів.

Усе скінчилося напрочуд швидко. Здавалося, іще вчора його вечори повнилися всілякими світськими розвагами, аж ось сьогодні настав час відпливати до Англії. Це означало, що повернення до Кінроса уникнути не вдасться. Окрім того, залишався і досі не підірваний динаміт. Насамкінець Лі вирішив розділити його на два невеличкі вибухи: спочатку сказати своїй матері, а потім добитися зустрічі з Елізабет і сказати їй у приватній бесіді.

— Мамо, Александр наказав мені передати отаке повідомлення, — сказав Лі, роблячи глибокий вдих. — Наступного лютого ти маєш відплисти до Англії разом із Елізабет, Анною та Нелл.

— Що ти кажеш, Лі?!

— Знаю, це — потрясіння, але якщо ти не поїдеш, Александр буде дуже невдоволений. Він хоче показати тобі Англію та Європу, перш ніж повернеться додому.

— О, це було б прекрасно! — вигукнула вона, але радість відразу ж пішла з її обличчя. — Але що скаже Елізабет? Бо наша дружба зруйнована, Лі.

— Дурниці! Я — як та муха у варенні Елізабет, я, а не ти, але мене з вами не буде. Я навчатимуся в Кембриджі і буду надто зайнятий, щоб вами займатися. Але для тебе, мамо, я завжди знайду час, коли ти захочеш зі мною побачитися.

— А Елізабет уже знає?

— Ні, я зараз піду і скажу їй. — На його обличчі з’явився хитрий вираз. — І заодно спробую налагодити стосунки — якщо зможу. Коли вона зрозуміє, що більше мене не бачитиме, то радо пристане на цю ідею.

Лі пішов на зустріч з Елізабет, вдягнений у стару робочу одіж, став на ґанку, тримаючи в руці свого зіжмаканого капелюха, і спитав місіс Сартіс, чи не матиме місіс Кінрос ласку приділити йому кілька хвилин для розмови у саду. Економка якось дивно на нього витріщилася, але кивнула і потупцювала геть; Лі ж пішов і став біля трояндових клумб, де кожен кущ був підрізаний і голий.