Чтение онлайн

— Будемо ставитися до цієї халепи так, наче це — природно і немає чого турбуватися, — сказала Елізабет, звертаючись до Джейд і Нелл після повернення від Рубі. — Якщо Анна почне скаржитися, що їй стало важче ходити, ми відповімо, що це невдовзі минеться. Вона іще не блювала, Джейд?

— Ні, міс Лізі. Якби блювала, я б раніше переполохалася.

— Тоді це означає, що вона дуже легко переносить вагітність. Почекаємо, що скаже доктор Симон Вайлер, але сумніваюся, що Анна схильна до токсикозу, як я.

— Я дізнаюся, хто це зробив, — похмуро і зловісно мовила Джейд.

— Міс Рубі каже, що це неможливо, Джейд, і тут я з нею згодна. То, напевне, був якийсь випадковий комівояжер, котрий уже давно поїхав геть. Ніхто з місцевих чоловіків не ризикнув би чіплятися до Анни.

— Я однаково дізнаюся.

— У нас просто не буде на це часу. Ми будемо доглядати за Анною, — сказала Елізабет.

Нелл найважче звикала до тієї долі, яка спіткала її сестру. Все її доросле життя Анна не була для неї сестрою-приятелькою, однак у певному сенсі вона була чимось навіть більшим. Безпорадна істота, яку важче навчити чого-небудь, аніж домашнього кота чи собаку, всіма пещена за свою доброзичливість, ніжність і постійну усміхненість. Анна ніколи не бувала в поганому настрої, і єдине, що страхало і виводило її з рівноваги, була кровотеча під час менструацій. Поцілуй Анну — і вона поцілує тебе у відповідь. Посміхнися — і вона посміхнеться тобі.

Мабуть, саме Анна надихнула Нелл зосередитися у своєму читанні на темі мозку: там так багато незвіданих таємниць! Але певні відкриття вже зроблені, і будуть зроблені нові відкриття. Можливо, колись будуть знайдені ліки для таких людей, як Анна. Як було б чудово, коли б ці ліки винайшла Нелл! Або хоча б узяла участь у їх винаходженні! Але все це не могло відволікти Нелл повністю: інколи вона усамітнювалася у своїй кімнаті і безпорадно плакала. Втрату Анною невинності Нелл відчувала як свою власну втрату.

Доктор Симон Вайлер досить сильно відрізнявся від свого батька — менш поштивий, більш різкий. Але достатньо розумний, щоб відразу ж інстинктивно збагнути, що слід робити з Анною. Спершу він зробив те, що не здогадалися зробити Елізабет, Джейд і Нелл, — розпитав про те, що з нею трапилося.

— Ти кого-небудь зустрічала, Анно, коли тікала?

Нахмурені брови, потім — спантеличений вираз обличчя.

— Анно, ходити в зарості — розумієш? Ти любиш ходити до лісу?

— Так!

— І що ти там робиш?

— Збираю квіти. Дивлюся на кенгуру — стриб, стриб!

— Тільки квіти й кенгуру? Може, когось іще бачила?

— Гарного чоловіка.

— Боб? Білл? Веллі?

— Гарний чоловік, добрий чоловік.

— І ти гралася з тим чоловіком?

— Гарна гра! Обніматися. Обійми — дуже приємно.

— А цей добрий чоловік і досі тут, Анно?

Анна скорчила нещасну міну.

— Добрий чоловік поїхати. Нема обіймів.

— І давно?

Але цього Анна не могла сказати. Знала лише, що добрий чоловік поїхав.

Потім доктор Вайлер став переконувати Анну показати йому, як саме вони обнімалися з добрим чоловіком; на превеликий жах матері, Анна лягла на ліжко, зняла підштаники і розсунула ноги, хоча доктор її про це навіть не просив.

— Уяви, що я — добрий чоловік, Анно. Він робив отак, потім отак, а потім отак — еге ж?

Огляд здійснювався ненав’язливо і обережно, якомога ближче до того, що в розумінні Анни називалося обіймами. Але якщо Елізабет думала, що на цьому її приниження скінчилися, то вона глибоко помилилася: з жахом дивилася вона, як її тринадцятирічна донька почала корчитися від задоволення та стогнати.

— Усе, Анно, досить, — сказав лікар. — Сідай і надягай свої підштаники.

Його погляд зустрівся з поглядом Джейд — і він здригнувся так, наче відчув крижаний дотик руки мерця. Джейд мерщій кинулася до ліжка і допомогла Анні вдягнутися.

— Вона приблизно на п’ятому місяці вагітності, леді Кінрос, — мовив доктор'Вайлер, вдячно сьорбаючи чай в оранжереї.

— А ви не зможете її перервати? — спитала Елізабет, і її обличчя сіпнулося.

— Ні, я не зможу цього зробити, — лагідно відповів лікар.

Елізабет знала відповідь наперед, але однаково спитала:

— Вона… Їй це явно сподобалося, так?

— Здається, що так. Той тип напевне мав досвід у спокушанні молоденьких незайманок і був далеко не дурень. — Він поставив чашку, нахилився вперед і поглянув на Елізабет співчутливими сірими очима. — Анна — це суцільне протиріччя. У неї розум дитини, яка ледве навчилася ходити, а тілесні реакції такі, як у майже сформованої молодої жінки. Він навчив її любити те, що він робив, навіть попри те що перший раз це було їй не надто приємно. Хоча цього могло й не бути. Анні невідомі звичайні жіночі страхи, тому вона могла й зовсім не відчути болю. Особливо якщо чоловік був досвідчений.

— Зрозуміло, — мовила Елізабет, і до горла у неї підкотився клубок. — Ви хочете мені сказати, що тепер, коли її спокусник поїхав, Анна знову шукатиме задоволення?

— Якщо чесно, то я не знаю, леді Кінрос. Шкода, але не знаю.

— А як нам бути з переймами, коли вони почнуться?

— Гадаю, на той час мені треба бути тут. На щастя, мій батько і досі при доброму здоров’ї і здатен практикувати, тож я гадаю, що ніхто з моїх пацієнтів не заперечуватиме, якщо замість мене до них навідається він.

— А як стосовно дитини? Вона буде такою ж, як і Анна?

— Може, й ні, — відповів Симон Вайлер з виглядом людини, яка вже ретельно обдумала це питання. — Якщо Анна народить легко, дитя має бути нормальним. На цій стадії вагітності поки що все гаразд. Якби я робив ставки, то поставив би на здорову дитину з неушкодженим мозком.

Елізабет налила лікарю іще чаю і мало не силоміць змусила з’їсти петифур.

— Якщо Анна через деякий час знову почне шукати задоволення, то чи є якийсь спосіб запобігти її новій вагітності?