Дума пралісу
Шрифт:
Із темної могили, в яку біль розпуки поховав моє серце, воскресає моя давня любов і обіймає й до грудей пригортає весь ясний світ.
Люблю вас, усі щасливі й нещасливі діти землі, бо ваше щастя опромінює мені душу, а ваше горе мостить шлях до надземних вершин.
І тому, що вас люблю, я показав вам дзеркало правди, щоб ви побачили всю марність і бездушність дороги, якою ви досі ішли.
Жаль мені всіх істот, яких усемогутня тьма зробила несвідомими знаряддями своєї боротьби з Духом, бо своїм гріхом ці істоти створили собі пекло на землі.
Тільки не жаль мені тих людей, що здушили в собі іскру просвітління, викресану вчорашнім болем.
Вони бояться світла і свідомо бродять у тьмі вини і злочину.
Не можу їх любити, бо вони обернули божеське чуття в вир божевілля, світ у тюрму, життя в пекло.
На хрест, на котрому ще вчора вони самі висіли, цього дня вони братів і цілі народи розпинають.
Нема більшої ганьби над холоднокровно обдуманий, свідомий гріх.
Бо через нього навіть Дух буття мусить каратися на хресті тьми.
Тому прокляття вчорашнім рабам, а сьогоднішнім синам темряви!
О, Духу творіння!
Окрилений твоїм божеським чуттям я піду назустріч понурій ночі буття!
І буду кресати кремінну скелю людської бездушності.
І крізь ріки крові, крізь вир упадку, злочину й божевілля нестиму та здійснятиму, Вічний Духу, заповіт твоєї Зоряної Волі:
«Хай царює Світло!»
* * *
Вже сонце зайшло й сумерк оповив праліс і землю, коли всі створіння покинули велику поляну.
І знов лягло над усією природою велике, святочне, таємне мовчання.
Тільки верховіття пралісу ледве чутним шелестом і шепотом передавало слова створінь синьо-багровому склепінню небес. А відтіля казка пралісу плила настрічу Вічності.
Рабенштайн-Відень 1921.
Заметки
[1]
Якщо будемо слідувати за природою як за вождем, то ніколи не помилимося — лат. (прим. ред.).
[2]
Критерій порівняння — лат. (прим. ред.).