Чтение онлайн

— Мені це не подобається, — засумував Ерагон.

— А ти нічого не забув?

— Що саме? — спитав парубок.

— Не буває лиха без добра, — м’яко сказав Бром. — Король не дозволить, щоб країною вештався непідлеглий йому вершник. Адже Галбаторікс — єдиний, окрім тебе, вершник на цих землях. Тож він хотів би мати собі помічника. Перш ніж убити, він спробує тебе підкупити. І коли ви нарешті зустрінетесь, відмовитись, не ризикуючи життям, буде вже пізно.

— І це, по-вашому, добро? — обурився Ерагон.

— Але ж це захистить Рорана, — пояснив старий. — Доки король не впевнений, на чиєму ти боці, він ніколи не ризикне зачепити твого брата! Гадаю, убивство Герроу було необдуманим кроком із боку разаків. Галбаторікс ніколи б на таке не пішов, якби мав плани щодо тебе.

— А як же я протистоятиму королю, коли він погрожуватиме мені смертю? — вибухнув Ерагон.

Бром зітхнув і занурив пальці в чашу з трояндовою водою.

— Галбаторіксу треба, щоб ти був на його боці, — сказав він нарешті. — В іншому разі ти становитимеш для короля небезпеку. Тож якщо тобі доведеться обирати, питання стоятиме так: чи готовий ти вмерти за віру? Це єдиний спосіб протистояти тиранові.

Запанувала мовчанка.

— Розумію, зараз тобі важко відповісти, — озвався Бром. — Тим паче, що питання не стоїть перед тобою так чітко. Але пам’ятай, багато людей померли за власні переконання. Зрештою, це не таке вже й рідкісне явище. Справжня мужність полягає в тому, аби жити й страждати за те, у що ти віриш.

На другий день Ерагон прокинувся пізно. Він одягнувся, умився й почав причесуватися перед дзеркалом. Аж раптом щось змусило його пильніше придивитися до власного обличчя.

З того часу, як Ерагон покинув Карвахол, він неабияк змінився зовні. Важкі переходи та вправи з мечем зміцнили його тіло, обличчя загострилось, а погляд став більш мужнім. З острахом зазираючи в дзеркало, юнак не впізнавав самого себе.

Трохи збентежений, він почепив лук та сагайдак на спину й вийшов з кімнати.

— Сер! — почув він на сходах голос дворецького. — Ніл із нашим господарем уже рушили до замку. Вони просили переказати, що ви на сьогодні вільні, оскільки вони повернуться не раніше, ніж надвечір.

Ерагон подякував і радісно гайнув у місто. Цілісінький день він блукав вулицями, заходячи до крамниць і розмовляючи з людьми на базарі. Нарешті, бурчання в шлунку й брак грошей змусили його повернутись назад.

Діставшись тієї вулиці, на якій мешкав Джоуд, він зупинився перед крамницею знахарки. Це було дивне місце. Решта крамниць тяглася вулицею вздовж міського муру, а цю було затиснуто між будинками багатіїв. Юнак спробував зазирнути у вікна, але зсередини ті були заставлені квітами. Не втримавшись, Ерагон увійшов.

Спершу він нічого не побачив, бо в крамниці було темно. Але згодом його очі призвичаїлись, і ось уже пишнокрилий птах запитально глянув із клітки на прибульця, а далі з’явилися обплетені плющем стіни, старе люстро й великий горщик із квіткою, що стояв на підлозі. На прилавку чекали своїх покупців різні балії та сулії, а також кришталева куля завбільшки з Ерагонову голову.

Юнак зачаровано підійшов ближче, намагаючись не зачепити якісь складні пристрої, коробки з камінням, звалища сувоїв та інших речей, чиє призначення було годі збагнути. Уздовж стіни тягліїся скриньки різних розмірів. Деякі з них були завбільшки з палець, а до інших легко влізла б і ціла діжка. Високо над полицями було видно отвір завширшки з фут.

Раптом із тієї діри закліпали чиїсь очі, і до хлопця вистрибнув величезний котисько. Він мав міцне тіло, дуже великі лапи й розкішне хутро. З пащеки визирали чималі ікла. Якщо чесно, він був зовсім не схожий на звичайного кота, принаймні Ерагон ще ніколи таких не бачив. Тварина пильно подивилася на гостя і, ніби завершивши оглядини, крутонула хвостом.

Мимоволі Ерагон подумки спробував дружньо звернутися до цієї загадкової істоти.

«Не треба цього робити», — несподівано пролунав внутрішній голос.

Юнак рвучко озирнувся довкола. Кіт, не звертаючи на нього жодної уваги, вилизував собі лапу. «Сапфіро, це ти?» — гукнув Ерагон, але відповіді так і не дочекався. Спантеличений, він сперся на прилавок і хотів був дістати предмет, що скидався на палицю.

«Це було б украй нерозумно», — знову пролунав той самий голос.

«Припини, Сапфіро», — відмахнувся Ерагон, беручи в руки палицю. Аж раптом його тілом, наче удар блискавки, пройшла хвиля нестерпного болю, і юнак упав на підлогу. Поволі біль ущух, але Ерагон насилу оговтався. Кіт, зістрибнувши на долівку, впритул поглядав на хлопця.

— Як на вершника Дракона ти не дуже кмітливий, — зненацька озвався він. — Я ж тебе попереджав.

— То це ти тут розмовляєш? — вигукнув Ерагон. Кіт позіхнув, потягнувшись усім тілом, і грайливо пройшовся перед гостем, оминаючи різноманітний непотріб на підлозі.

— А хто ж іще? — скоса глянув він.

— Але ж ти просто кіт!

Той коротко нявкнув і раптом стрибнув на хлопця, перекинувши його на долівку. Всівшись на гостеві верхи, він витріщився на Ерагона недобрим поглядом.

— Хіба я схожий на кота? — прогарчала тварина зовсім не по-котячому.

— Ні… — хотів був звестися Ерагон.

— То чому ж ти так мене називаєш? — кіт уп'явся юнакові в груди кіптями, не даючи йому встати. — Очевидячки, ти не дуже освічений хлопець. Тож виправляючи твою помилку, скажу, що я — кіт-перевертень. Нас лишилося зовсім небагато, але навіть такий селюк, як ти, мав би про нас щось чути.

— Але я не думав, що ви існуєте насправді! — захоплено вигукнув Ерагон. Кіт-перевертень! Оце так пощастило. Навіть у давніх переказах вони зустрічаються нечасто, гуляючи самі по собі й лише іноді даючи героям розсудливі поради. Якщо вірити легендам, то коти-перевертні володіють магією, живуть довше за людей і зазвичай знають більше, ніж кажуть.