Факир
Шрифт:
Поет змнився на обличч.
– Звдки ви знате?
– Нчого надприродного, - заспоков Лисиця, - просто, коли ми збирались, ви дставали з валзи капелюха. я мимохть поглянув на ваш реч.
– Фух, - зтхнув з полегшенням поет, - а я вже подумав...
– Ну, то як щодо пар, - тупцював на свому Богдан.
– Тльки з вами, друже, - востанн.
– Берусь стверджувати, що двер мого номера з цифрою "тринадцять".
– А це ми зараз перевримо, - потер долон поет.
Тим часом вдпочивальники зникли за прозорими дверима. лише дв самотн постат й дал стояли бля валз, розмовляючи. Збоку здавалося, що в хньому житт все склалося саме так, як бажалося, що життя перетворилося на суцльний празький торт. все у ньому залежало вд них. Але ось вони рушили.
Раптом - цвьох!
Дивний рзкий звук, схожий на удар батога, пронизав повтря, спокйну розмрену тишу. Богдан вдчув, що валзу начебто хитнуло в його бк. Коли ж зупинився глянув на багаж, здивувався так, немовби угледв щось мстично-жахливе. дивуватись-таки було чого. У валз стирчала... стрла. Перехдний вид метально збро вд каменюки до кул. Стрла, якою однаково майстерно володли, щоб заподювати смерть, древн Богданов пращури, кочов племена степовикв, геро сторй про нданцв.
– Чудас--я, - протяг розгублений Богдан, ковтаючи.
– Нчого ж соб! Епзод з вестерна, - додав не менш наполоханий Тейлор, обидва, наче псля команди, звели голови у той бк, звдки, ймоврно, ту стрлу й випущено. Але кущ збергали спокй. мовчання.
Лисиця витяг стрлу. На щастя наконечник залз не надто глибоко - десь ледве бльше половини. Богдан зрозумв, чому сталося саме так: стрла влучила якраз туди, де лежав пстолет. Хоч у такий спосб жорстокий носй смерт зробив добру справу. Зараховано!
Оглянув стрлу. Яксна. "Продукт виробництва". Через усю довжину написано: "Привт вд Ункаса".
– А нею вбити - як раз плюнути, - мовив поет, що теж уважно оглянув "оригнальне привтання" вд героя, якого насправд ж не снувало. Але якщо й припустити протилежне, його душа з тих давнх часв прожила вже штук з п'ять життв. Однак стрляти з лука вона все одно не могла. Та й писати на стрлах теж.
– А чи не здаться вам, друже, - наче й нчого не сталося, звернувся до поета Богдан, - що це мй перший, хоч небезпечний, крок до морозива?
– Можливо...
– Поет усе ще намагався хоч кого-небудь угледти серед кущв. Та ось повернувся: - Хоча й шампанське вд мене аж няк не вддалилось.
Ще раз оглянули стрлу. Нового та нчого не сказала. Роззирнулися. Усе тихо й спокйно. Жодного натяку на "стрльця". Веселенький початок вдпочинку...
Лисиця заховав до зпсовано валзи ну дуже оригнальний "привт вд Ункаса". "пастухи заднх" рушили до пансонату.
Глава . "Другий привт вд "Ункаса"
26 вересня 1993 року, острв Авг, 15 год. 57 хв.
Гостей розмстили на другому поверс. Практично в усх кмнатах.
Одержуючи вд елегантного порть ключ, Лисиця переможно усмхнувся: "апартаменти" позначено цифрою "двст тринадцять". Другий поверх, тринадцята кмната. Поет змовницьки пдморгнув показав "вкторю". Так одним махом Богдан "надбав" номер, поетичну збрку Марка Тейлора. Залишалось дочекатися морозива. З горхами й шоколадом.
Поетов дстався двст другий.
Про тамничий пострл, що зпсував валзу, а якби не пстолет, то й реч гардеробу, домовились поки мовчати.
Примостивши невеликий скарб, Лисиця втомлено впав у "пдкову" крсла. Нарешт. Можна трошки розслабитись. Де не взявся й почав налягати сон. Сильним пдступним удавом виповз з-пд крсла враз обвив клькома залзними кльцями. Й не ворухнутись. Богдан не вд того, щоб пддатися. Та в двер як на лихо постукали. сон мов рукою зняло. Пдввся й роздратовано рушив вдчиняти.
Тейлор.
– Заходьте, - стримано мовив Богдан.
– Пробачте, що турбую, - почав заходячи поет, - але в мене - цкав новини. Щойно по телевзору виступав слдчий у справ ото мльйонерово доньки, Пенелопи Димитрадс, чи як там ... Ви мали рацю. Двчина ночувала в готел з коханцем. Але все складнше, нж ви передбачали. Пенелопин плейбой намовив утекти з ним до Штатв. Двчина прихопила вс сво прикраси. Але вд снодйного, пдсипаного мстером... мстером Дайармдом, так, здаться, назвався вн (хоча, швидше за все, це прзвище вигадане), Пенелопа мцно заснула. А прокинулась жорстоко ошуканою. Так би мовити, у квадрат. Н коханця, н коштовностей.
– Цкаво, - мовив Богдан, радючи в думках: влучив майже в десятку.
– Але це ще не все, - провадив дал Тейлор.
– Мабуть, полц було б не так уже й важко вдшукати отого Дайармда. Але виникла проблемка. Молодик, убитий двома пострлами т ж таки ноч, що й пограбовано мс Димитрадс (ви про нього теж читали), мстер Дайармд. Тому слдчий попросив про допомогу через телевзор.
– Он воно що, - протяг замислившись Богдан, - це ста навть дуже цкавим.
– Еге ж! Але ще цкавше те, що "коштовност Пенелопи" безслдно зникли в невдомому напрямку. без того заплутану ниточку вже й зовсм обрвали... Технчно...Слдчий згадав про дивну деталь. Але вона вам вдома. Убитий, помираючи, написав на бруквц кров'ю (експертиза це засвдчила) "мстер Чуж Обличчя". Дивно. Що це може означати? Про що хотв сказати коханець мс Димитрадс перед смертю?
– чи ма це якийсь стосунок до злочину?
– З вашого дозволу я сяду, - мовив мстер Тейлор опустився в Лисицину "пдкову".
– Звичайно-звичайно, - заметушився Богдан, - я зовсм забув. Даруйте.
– Пусте. Сам винен. Замактрив вас.
"Мстер Фокс" кинув себе до ншо "пдкови".
Поет дстав пачку "West" зачадв з такою насолодою, наче то найпримнша втха на свт. Хоч, може, так воно . Богданов захотлося зробити те ж саме.
– Палю мало, - трохи втамувавши тютюнову спрагу, сказав поет, поправивши окуляри.
– Але коли починаю працювати, то й лк гублю... пачкам.