Факир
Шрифт:
– Жартувати ви вмте непогано, - усмхнувся Богдан.
– Я помтив. Але зараз - усе серйозно. Кожен з нас пд прицлом. вбивця зупинятися, схоже, не збираться. Так що пожартумо ншим разом. Гадаю, вн буде. Обов'язково.
– Звсно, - погодився Марк. ншо думки вн не допускав.
– А я й дал думаю про Казандзакса. Навщо його вбивати?
– Той, хто хотв це зробити, точно зна вдповдь. Але навряд чи скаже. Принаймн поки.
– Лисиця говорив серйозно. Та зараз точно не до жартв.
– Н, справд, - не заспокоювався поет.
– Якщо з Лукасом хоч трошки щось ясно, то куля в Казандзакса... Не можу збагнути, навщо?
– Бо нема зачпок. Точнше, ми х не бачимо. Дивимося або не туди, або туди, але не так. Проблема.
– Так, проблема. Але ж ми не здамося?
– пдморгнув поет.
– Здаватися - "не мй профль", - наблизився до його обличчя Богдан.
– Не мй теж, - так само впевнено вдповв Тейлор.
28 вересня 1993 року, острв Авг, 11 год. 49 хв.
Рушили до пансонату. Йшли непоспхом. Кожен думав про сво. Хоча те "сво" неодмнно перестрибувало у "спльне". Таке воно пустотливе. Непосидюче. прудке.
Богдан зупинився сказав:
– А що, коли Казандзакс усе вдало змтував. Бдний та нещасний лежить стогне, переводячи стрлки на Альбера. Ми вримо в це, а Казандзакс тим часом святку перемогу. Пдозру вд себе вдвв. Рану його ми не бачили? Не бачили. А поврили забинтованому плечу та Казандзаксовй розповд. нших фактв нема.
– Стоп, - клацнув пальцями поет.
– справд. Образ Казандзакса як убивц вимальовуться все чткше. З кожною новою подю.
– А знате, що мен зараз спало на думку?
– засяяв Богдан.
– Не погано б поговорити з Казандзаксом-молодшим.
– Точно! як ми до цього ранше не додумались? З цього треба було починати... Проавили...
– Не страшно. Проколи бували в генв. А ми ж усього лиш - жовторот новачки. Хоча... Погодьтесь, успшн моменти в нашй "робот" .
Лисиця випнув груди. Задер носа. Виставив ногу вперед. Пишаються собою саме так. Учись, поете!
– , - погодився Марк.
– Але небагато... Та зараз це не так важливо... Часу ж зовсм мало. А в нас лише "а може?". Усього чотири дн. Чотири. нуль фактв. Абсолютний нуль.
– Правильно, - вдпустив у небо штучну пихатсть Богдан.
– Ходмо до "Ункаса".
Рушили центральною алею.
Назустрч повльно наближалася знайома пара "пд ручку": мстер Скарпсверд його незмнна пася, що знову одягнула нове. Мабуть, хоче увесь гардероб перевдягати. Навщо ж везла?
"Голубочки" усмхнено воркували. Наче навколо розкинувся едем. нема н смерт Лукаса, н поранення Казандзакса. Хоча... Життя у кожного сво. Та й одне - до того ж. кожен його витрача, як хоче. Ц хочуть так. Що ж, мають право.
Детективи чемно привтались. "Адам ва" шанобливо вдповли. маршрути повльно продовжились.
Коли трохи вдйшли, Богдан прошепотв кивнув услд парочц:
– Мстер Скарпсверд... Цього блондинистого казанову теж не треба спускати з ока. До реч, буквально його прзвище означа "гострий меч". хай Лукаса вбито не мечем...
– Ага, - знущально посмхнувся Тейлор.
– Чудовий метод. Ма шанси переплюнути будь-яку дедукцю...
– А ви не смйтесь, - весело парирував Лисиця.
– Назви колись вважалися рччю магчною. Тому просто так х не давали. Можливо, й наш мстер "Гострий Меч" теж названий невипадково. пдпрацьову вн тихенько соб клером "мжнародного масштабу". Ми ж про нього не знамо нчого.
– Усе може бути...
– мовив серйозно Тейлор.
– До реч, мо прзвище означа "той, хто ши одяг; кравець".
– Цка-а-а-во. Хтось з пращурв шив. А ви тепер з слв врш та поеми шите.
– Отже, до вбивств няким боком?
Богдан помовчав, а потм з усмшкою мовив:
– А в нас на сленз "пришити" означа "вбити". Ось так.
– Лукаса я не вбивав, - насторожено мовив поет.
– А кого?
– пдняв брови Лисиця.
– Ну-у-у-у, - зам'явся Марк, - нкого. Нкого й нколи. Хба на полюванн. Але ж там усе законно. Та й давно те було... Рокв з п'ятнадцять уже рушницю не брав...
– А ранше як: блку в око? Щоб шкурку не попсувати?
– Та... всяк бувало... Блку - н. Пернат... Заць... Кабан.
– А нашого вбивцю ви б з ким порвняли?
– Оч Лисиц звузились прохромили приятеля.
– Пернатий?.. Заць?.. Кабан?..
– Н.
– Богданв хитрий прищур поета не зупинив.
– Вн швидше вовк... Розумний. Обережний. Досвдчений. Умло веде гру. Виграти буде важко.
– А вигравати завжди важко...
28 вересня 1993 року, острв Авг, 12 год. 34 хв.
Коли "полсмени" постукали до Мартна, лена йому читала. Хлопець лежав одягнений на лжку й слухав, заплющивши оч.
Лисиця з Тейлором зайшли. "Ункас" пдхопився й пдбг до Богдана.
– Соколине Око!
– майже закричав вн. Радсть плюскотла через край.
– Добре, що ти прийшов. Я вже втомився чекати. Де ти так довго був?
Лисиця розгубився. Треба вдповдати. Ситуацйка!
– Я н-е-е-е м---г, - сяк-так вимовив.
– Були на полюванн. з товаришем. "Золотим Пером".
– Кивнув на Тейлора.
– Вн - щира людина й умлий мисливець. Блку в око б'.
– Мй брате, "Ункас" вта тебе у свому вгвам. Радий зустрч.
Тейлор мовчки кивнув. Не готовий до такого повороту.
– Мен треба тоб дещо сказати, - перейшов на шепт Мартн.
– Але - без зайвих вух.
– Показав головою на лену.
– Мс Стефанопулос, - мовив Богдан, - чи не могли б ви залишити нас ненадовго?
– У мене наказ мстера Казандзакса.
– Двчина спробувала стати скелею. Вийшло не дуже переконливо. Скеля з пску - не скеля.
– порушити його я не можу.
Але оч двчини говорили про нше. Вони нби усмхалися Богданов. Чи то йому тльки здавалося? Псля катастрофи з Регною хотлося зрозумти, чи вн ще може подобатися? Чи не "зламано" навки, не "пошкоджено" для справ амурних? Тому й у лениних очах побачив бажане, але не справжн? Чи, може, бажане справжн стають диним цлим? Повол. Але стають. Було б непогано. Життя ж продовжуться. Мусить продожвитись.