Чтение онлайн

— Там щось коїться? — запитала Родіс.

— Нічого. Там вартові й прислуга садів.

— Чому ж вони такі невитримані? Хіба правителі, які тут живуть, не вимагають тиші?

— Не знаю. В місті шуму набагато більше. В палаці не чутно, а до зручностей інших їм байдуже. Слуги володарів нічого не бояться, якщо до вподоби своїм володарям.

— Тоді вони їх дуже погано виховують!

— А навіщо? І що ви маєте на увазі?

— Насамперед уміння стримувати себе, не заважаючи іншим людям. У цьому єдина можливість зробити спільне життя щасливим для всіх без винятку.

— І ви досягли такого на Землі?

— Значно більшого. Вищих ступенів сприйняття і самодисципліни, коли думаєш спершу про іншого, потім про себе.

— Це неможливо!

— Це досягнуто вже тисячоліття тому.

— Виходить, і у вас не завжди було так?

— Авжеж. Людина подолала незліченні перепони. Але найважчим і найголовнішим було подолання самого себе не задля одиниць, а для всієї маси. А згодом це стало просто. Вміння розуміти людей і допомагати їм принесло відчуття власної значимості, для якого не вимагалося ні особливого таланту, ні виняткової інтелектуальності — це і є шлях більшості людей. Вони відчули, як стають чуйнішими, вправнішими й відкритішими, з величезною перевагою над вузькими інтелектуалами, навіть і розумнішими.

Інженер промовчав, прислухаючись до далекого ревіння радіо й людського гомону.

— А тепер розкажіть мені про способи зберігання інформації на планеті Ян-Ях. І допоможіть одержати її.

— Що цікавить вас насамперед?

— Історія заселення планети з часу приходу сюди ваших людей і донині. Особливо мене цікавлять періоди максимального заселення та подальшого різкого спаду населення Ян-Ях. Звичайно, з економічними показниками і зміною ідеології.

— Усе, що стосується нашої появи тут, заборонено. Так само закрита вся інформація про періоди Великої Біди й Мудрої Відмови.

— Не розумію.

— Володарі Ян-Ях нікому не дозволяють вивчати так звані заборонені періоди історії.

— Неймовірно! Мені здається, тут якесь непорозуміння. А поки що познайомте мене хоч би з тією історією, яку дозволено, але тільки з точними економічними показниками і статистичними даними обчислювальних машин.

— Дані обчислювальних машин нікому не показуються, не показувались і раніше. Для кожного періоду вони обробляються спеціальними людьми в секретному порядку. Обнародувалось лише дозволене.

— Яке ж значення мають ці відомості для науки?

— Майже ніякого. Кожен період правителі старалися подати таким, яким хотіли.

— Чи є можливість добути справжні факти?

— Лише побічним шляхом, у рукописних мемуарах, у літературних творах, які уникли цензури чи знищення.

Фай Родіс підвелась. Інженер Толло Фраель теж підвівся, похнюпившись, принижений у своєму рабстві дослідника. Родіс поклала руку на його плече.

— Так і вчинимо, — лагідно сказала вона. — Спочатку загальний нарис історії в дозволеному обсязі, потому постарайтеся знайти все, що вціліло від минулих цензур, виправлень, точніше — спотворень і прямої дезинформаціі. Не журіться, на Землі були схожі періоди. А що сталося згодом, невдовзі побачите.

Інженер мовчки провів її до палацу.

— Евізо, де Родіс?

— Не знаю, Вір.

— Я не бачив її три дні.

Чеді шукала її всюди — від Кола Відомостей до покоїв верховного володаря, але туди її не допустили.

— Родіс зникла після показу наших стереофільмів, як тільки Тівіса й Тор полетіли до хвостової півкулі Торманса, так і не дочекавшись дозволу зняти скафандри, — сказав Вір.

— На жаль, — згодилась Евіза, — доведеться ще трохи поносити панцир. Я звикла до металевої шкіри, та коли звільнилася від трубок і лицьових щитків — стало просто чудово. Біофільтри заважають значно менше… А ось і Ген Атал! Чи знаєте ви що-небудь про Родіс?

— Родіс у Залі Темряви. Я піднімався по чорних сходах, а вона йшла поруч з Чойо Чагасом у супроводі вартових, яких так недолюблює Чеді.

— Не подобається мені все це, — сказав Вір Норін.

— Чому ви тривожитесь? — спокійно запитав Ген Атал. — Фай усамітнюється з Чагасом. Володар з володарем, як вона жартує.

— Ці нечеми-володарі, котрі зневажають дисципліну, схожі на тигрів. Вони небезпечні своїми нестримними емоціями, які штовхають їх на безглузді вчинки. А СДФ Родіс стоїть тут вимкнений.

— Зараз побачимо, — інженер броньового захисту зробив у повітрі хрестоподібний жест руками.

Коричнево-золотистий, кольору Генового скафандра СДФ відразу підбіг до його ніг. Кілька секунд — і циліндр на високій ніжці, що висунулася з купола спини робота, загорівся бузково-рожевим світлом. Перед стіною кімнати згустилося, фокусуючись, зображення частини пілотської кабіни «Темното Полум’я», перетвореної на пост зв’язку і спостереження.

Миловидне обличчя Неї Холлі здавалося стомленим у полисках зелених, голубих і оранжевих вогників, що засвічувалися на різних пультах.

Нея привітала Гена і, раптом насторожившись, запитала;

— Чому не в обумовлений чак?

— Треба глянути на «дошку життя», — сказав Ген.

Нея Холлі перевела погляд на світло-кремову панель, де яскраво й рівно світилися сім зелених вогнів.

— Бачу сам! — вигукнув Ген, попрощався з Неєю і вимкнув робота.

— Ми все взнали! — сказав він Евізі й Віру. — Родіс жива, і сигнальний браслет на ній, але, можливо, її тримають… як це називається…

— У полоні! — підказав Вір Норін.

— г Хто в полоні? — продзвеніла позаду Чеді.

— Фай Родіс! Вір бачив її в Залі Темряви з Чойо Чагасом три дні тому, а ми зовсім з нею не зустрічалися.

— То ходімо в Залу Темряви, і хай Ген покаже, куди вони зникли, — Чеді хутко пішла попереду.

У кінці серпоподібної зігнутої галереї вони спустилися на чорні килими, оточені колом чорних колон, альковів і стін Зали Темряви, як її називали зорелітники.

Ген Атал відійшов до сходів з балюстрадою, подумав кілька секунд і впевнено попрямував до темного простору між двома зближеними колонами. Двері за ними виявилися замкнутими. Після кількох невдалих спроб відчинити їх Ген Атал різко постукав.