Чтение онлайн

— Є давня пісенька: «Я не знаю, що чекає в темноті попереду, і назад оглянутись боюсь!»

— I ви, дорікаючи мені в слабкості, робите таке зізнання?

— Так, тому що дорікаю собі теж, А ще й вибачаю.

— Але якщо вони посміють…

— Я сказав їй, що розрию всю планету на кілометр глибиною, а її внайду.

— I вона заборонила?

— Звичайно! «Ріфт, хіба ви зможете це зробити з людьми?» — командир намагався передати інтонацію Фай Родіс, докірливу й сумну. — «Ви не посмієте вдаватись навіть до найменшого насильства…»

— А прямий напад на «Темне Полум’я»? — запитав Соль.

— Інша річ. Третій закон Ньютона вони вже осягнули на досвіді. І шкода, що в цьому суспільстві він не здійснюється при індивідуальному насильстві. Все їхнє життя було б куди щасливішим і простішим…

— Так ось навіщо зброя!

— Атож!

— Але якщо її одержують усі?

— Дарма. Кожен буде знати, що ризикує головою, і двадцять разів подумає, перш ніж вчинити насилля. А коли подумає, то навряд чи це зробить.

Верхнє ліве вічко на мить погасло, спалахнуло і блимнуло кілька разів.

З полегкістю всміхнувшись, Ріфт метнувся до пульта, увімкнув систему крайових частот. Малий екран допоміжного ТВФ слухняно засвітився, чекаючи імпульсу. Гріф Ріфт перекрив зворотний зв’язок і звернувся до Соль Саїна:

— Мене стривожило, мені здалося… Але я згадав про умову з Фай Родіс. Якщо вона захоче порадитись, то подасть сигнал, коли я буду чергувати.

Соль Саїн рушив до виходу.

— Залиштесь! Я не жду секретів, тих вічних і милих секретів, єдиних, що вціліли ще на нашій Землі, — зажурено сказав Ріфт.

Соль Саїн стояв у нерішучості.

— Можливо, з нею буде Чеді, — кинув Ріфт. Інженер-обчислювач повернувся й сів у крісло.

Чекати довелось недовго. Екран спалахнув фіолетовим відтінком газосвітлових ламп планети Ян-Ях. У фокусі виник невеликий квадратний сад на заломі зверненої до гір частини палацу. Гріф Ріфт знав, що цей сад відведено для земних гостей, і не здивувався, побачивши Фай Родіс в одному скафандрі. Поруч з нею ішов тормансіанин з густою чорною бородою — у ньому Ріфт упізнав інженера Таеля. Соль Саїн злегка підштовхнув командира, показуючи на СДФ, які стояли в двох протилежних кутках саду. «Екрановано для розмови віч-на-віч, — здогадався Ріфт, — але тоді навіщо я?» Відповідь на це запитання прийшла не відразу. Фай Родіс не дивилась у бік зорельота і поводилася так, ніби не здогадувалася, що передавач СДФ працює, хоча насправді сама його ввімкнула.

Вона йшла з похиленою головою, задумливо слухаючи інженера. Зорелітники, які мало говорили мовою Ян-Ях, розуміли її лише почасти. Шелестіла на вітрі висока трава, похитувались дикорослі, розгорнуті віялом кущі, і важкі диски темно-пурпурових квітів хилилися на пружних стеблах. Невеличкий сад був сповнений неспокою мінливого життя, яке особливо відчувалося з недоступної навіть космічним силам пілотської кабіни корабля.

Сад огортало кільце пітьми. На Тормансі нічне освітлення зосереджувалось у великих містах, важливих транспортних вузлах і на заводах. На всій іншій території планети темрява, панувала півдоби. Невеликий і віддалений супутник Торманса ледве розсіював морок. Поодинокі зорі збоку галактичного полюса підкреслювали чорноту неба. В напрямку центру Галактики тьмяно світилася суцільна пляма зоряного пилу, яка сумно згасала в космічній безодні.

Фай Родіс розповідала тормансіанові про Велике Кільце, яке допомагає земному людству ось уже близько півтори тисячі років, підтримує віру в могутність розуму і радість життя, розкриває неосяжність космосу, застерігає від сліпих пошуків і тупиків на шляху. А тепер те, що раніше проходило зримо, але не втілювалось на екранах зовнішніх станцій Землі, з розкриттям таємниці спірального простору і появою зорельотів Прямого Променя стало близьким.

— Настала Ера Рук, які Зустрілись, і ось ми тут, — закінчила Родіс. — Якби не Велике Кільце, довелося б чекати мільйони літ, перш ніж ми, дві планети, населені людьми Землі, знайшли б одна одну.

— Людьми Землі! — вигукнув приголомшений інженер.

— Хіба ви не знаєте? — насупилась Родіс. Вважаючи Таеля наближеною до Ради Чотирьох особою, вона думала, що йому відома таємниця трьох зорельотів і підземелля в палаці. Насправді ж інженер Хантеело Толло Фраель виявився першим із трийменних тормансіан, яким відкрилася таємниця Ради.

Таель безгучно ворушив губами, силкуючись щось сказати. Родіс приклала долоні до його скронь, і він з полегкістю зітхнув.

— Я порушила обіцянку, дану вашому володареві. Але я навіть не здогадувалася, що завідуючий інформацією всієї планети не знає її справжньої історії.

— Ви, я бачу, не усвідомлюєте до кінця, яка прірва відділяє нас, звичайних людей, від тих, хто нагорі і хто їм прислуговує.

— Така ж, як між «джи» — довгоживучими, і «кжи» — короткоживучими, тими, хто не здобуває освіти і приречений до передчасної смерті?

— Більша. «Кжи» можуть поповнити знання самостійно й зрівнятися з нами в розумінні світу, а ми без надзвичайних обставин ніколи нічого не дізнаємось, окрім того, що нам дозволено згори.

— І ви не знаєте, що передачі Великого Кільця інколи ловлять тут, на планеті Ян-Ях?

— Не може бути!

Фай Родіс ледь усміхнулась, згадавши відвідання бібліотеки в Інституті Суспільного Устрою.

…Вдоволений інтересом землян, начальник-»змієносець» провів їх через простору залу з численними колонами, виступами, різьбленим каменем і позолоченим деревом, оздобленими барельєфами. Змії, схожі на квіти, чи квіти — на змій, — цей надокучливий мотив повторювався на ступінчастих виступах горішньої частини стін, решітках хорів, капітелях і підніжжях колон. Вузенькі вікна прорізали масиви книжкових шаф, тіні яких перехрещувались, немов віяла, на кам’яній підлозі, а прозорі куполи стелі освітлювали високо розташовані скульптури тварин, черепашок і людей у спотворених безумством чи людтю масках. По центральній осі довгої зали на химерних мідних підставках стояли небесні глобуси, відгороджені один від одного столами з кольоровими картами. Землянам було досить лише глянути на них, щоб зрозуміти, що зображення інших світів, таке детальне і наближене, не могли дати ніякі телескопи. Отже, тормансіани зрідка ловили передачі Великого Кільця.

Бідолаха інженер усе ще дивився на Родіс здивованими очима.

«Погляд ідеаліста», — подумала Родіс, порівнюючи його з ширяючими очима «Змієносців» та з пильним, проникливим поглядом «лілових» вартових. Вона зробила умовний знак.

Гріф Ріфт увімкнув зворотний зв’язок.

— Познайомтеся з вашими побратимами в зорельоті, Таель, — сказала Родіс, показуючи на стереозображення Ріфта і Саїна, — тільки говоріть повільніше. У них бракує практики з мови Ян-Ях.

Зорелітникам сподобався цей щирий тормансіанин з відкритою душею.