Гра в пацьорки
Шрифт:
Отже, ми з Олькою понуро сидiли на лавi.
– Коли ти їдеш?
– запитала вона.
– Завтра, - вiдповiла я.
– Будеш там сама як доросла… - раптом сказала Олька.
Справдi! Я навiть про це не думала.
– Можливо, навiть… - сказала замрiяно подруга.
– У тебе закохається хлопець зi старшого загону.
Я одразу розпрямила плечi. А що, коли правда?! Але…
– Як ти гадаєш, - запитала я Ольку.
– А я гарна?
Олька з сумнiвом оглянула мої збитi колiна, перевела погляд на обличчя…
– Ну?
– нетерпляче смикнула я її за руку.
Вона знизала плечима, а потiм радiсно ляснула себе по таких самих колiнах, перемазаних зеленкою:
– Давай запитаємо про це у Сашка! Вiн усе ж таки чоловiк. Має сказати правду.
Ми гукнули Сашка, що порався зi своїм велосипедом.
– Ну що?!
– незадоволено запитав вiн, перекидаючи в руках гайковий ключ.
– Подивись на неї уважно!
– наказала Олька.
– А що таке?
– Сашко втупився в мене поглядом.
– Подивись i скажи: вона гарна?
Сашко махнув рукою, повернувся i пiшов до свого велосипеда. Я не знала, що то могло означати, але дуже засмутилася. Нарештi вiн озирнувся. Ми нашорошили вуха.
– Вона кирпата!
– авторитетно сказав вiн.
Уночi я довго не могла заснути. Я уявляла, як на дискотецi грає музика i до мене пiдходить хлопець зi старшого загону…
Як вiн уважно роздивляється моє обличчя i каже: «Я з кирпатими не танцюю!» Я погано спала, а вранцi мене вiдправили до табору…
Сталося так, що я сама потрапила до старшого загону, бо в молодшiй групi не було мiсць. Старшокласницi одразу ж прозвали мене… «Помiдором».
Спочатку я не зрозумiла чому, а потiм вони менi пояснили: «У тебе червонi щоки!» От i маєш! Справдi, щоки мої завжди пашiли вiд напруги, адже я була в оточеннi дорослих дiвчат i мала розмовляти i поводитись вiдповiдно.
Я спостерiгала, як вони увечерi, збираючись на дискотеку, пiдфарбовують губи й очi. У мене не було нi тушi, нi помади.
I тодi я написала мамi листа: «Дорога мамо, у мене все добре.
На обiд давали кавун. Дуже тебе прошу: негайно надiшли менi туш для вiй i губну помаду!»
Я бiгала до табiрної пошти щоденно, очiкуючи на омрiяну посилку. Замiсть неї прийшла купа листiв - вiд тьотi, двоюрiдної сестри, бабусi i моєї колишньої виховательки з дитячого садка, з якою товаришувала мама.
Спочатку я перетрусила всi конверти - а раптом звiдти випаде коробочка з тушшю? А потiм почала читати.
«Я вiрила, що ти ростеш розумною i серйозною людиною, - писала колишня вихователька.
– А ти так засмутила свою матiр!
Про що ти думаєш? Невже ти хочеш вирости гiрким полином чи бур'яном?!»
«У той час, коли тобi треба читати розумнi й гарнi книжки, - писала сестра, - ти вимагаєш надiслати тобi цей непотрiб? Для чого? Щоб розфарбуватися, як пiвень?! Менi соромно за тебе!…»
«Внутрiшня краса людини важливiша за зовнiшнiсть!
– додавала тiтонька.
– Погано, що ти у такому юному вiцi вже хочеш бути схожою на дiвчину з вулицi! Ми всi непокоїмось за тебе - хто з тебе виросте в майбутньому?!»
«У мої часи фарбувати вiї та губи вважалося ознакою поганого виховання!
– писала бабуся.
– Невже моя онука, на яку я витратила стiльки часу, могла так пiдвести свою стареньку бабусю?!!»
Отака здiйнялася буря! Як я могла пояснити, що не хочу бути кирпатим Помiдором! I що для мене дуже-дуже важлива саме зовнiшня краса! Невже це так погано бути гарною?
– Не рюмсай!
– сказала менi ввечерi одна з дiвчат i простягнула свою туш в картоннiй коробочцi з написом «Ленiнград».
– Ось вiзьми, Помiдорчику!
Я поралася з пластиковою щiточкою цiлу годину! Мої очi почервонiли, вiд тушi з них текли сльози. Врештi-решт я вмилася i з червоним носом пiшла на дискотеку. Але - о, дивина!
– все сталося так, як я уявляла. Пiд час повiльного танцю до мене пiдiйшов старший хлопець! Вiн дивився на мене. Я подумала, що зараз вiн скаже те, що менi ввижалося вдома: «Я з такими кирпатими не танцюю!» Але вiн просто запросив мене до танцю!
А пiсля танцiв провiв до будинку, де були «дiвчачi палати». I навiть постояв зi мною на сходах.
Уночi, коли вiдсурмили вiдбiй, дiвчата почали перешiптуватися, обговорюючи подiї минулого дня. Зазвичай я мовчала. Ще б пак! Ну про що може шепотiти кирпатий Помiдор? Але саме сьогоднi сталося справжнє диво! Навiть без помади i тушi! Навiть без бальної сукнi. Навiть з подряпаними колiнами!
– Помiдорчику, - шепотiли дiвчата.
– А про що ви говорили?
I я розповiдала, як той хлопець сказав, що я найгарнiша дiвчинка у свiтi! I зовсiм, зовсiм не кирпата.
Звiсно, я збрехала. Нiчого такого вiн не казав!
Як я втiлювала мрiю своїх батькiв
Якось до нас в гостi завiтали дiдусь з бабусею. Вони прийшли пiзно, коли я вже збиралася чистити зуби i лягати спати. Я зрозумiла, що вони прийшли до батькiв у важливiй справi. Тому дала їм капцi, провела до кiмнати i чемно сказала: «Добранiч». Але дверi за собою не прикрила. Я знала, що незабаром у мене буде день народження i вiзит стосується саме цiєї важливої дати.