Чтение онлайн

тобто її, цю Лібо, ведете? Ми було минулого року ви-

сподіваною місією із затримки і знешкодження шпи-

йшли на слід. Але хто ж знав, що це баба, тобто — жін-

гунів державного значення, наказав принести шам-

ка… Дякую, що телеграму вчасно дали — інакше за-

панське за рахунок пароплавства.

гинули б. А германець би гарну зброю отримав…

216

217

— Ще з лондонської справи, пане генерале! —

Шанобливо вклонився сищик Олексій Крапка,

виструнчився Олексій. — Тоді теж справа тісно

відказав у своїй звичній манері, до якої Муся звик-

з політикою була пов’язана. Хоча на перший по-

нути встигла:

гляд нібито на ґрунті ревнощів і кохання вбивство

— Дякую красно, пане генерале! Але у вас у Піте-

відбулося.

рі вогко. А я Київ люблю…

— Ви мене, хлопче, добряче виручили, — тихо

— Шкода, — насупився Гурчик, поплескав по пле-

промовив Гурчик. — За тими кресленнями дві сто-

чі: — Ну, вам видніше…

рони полювали: мало, що німець, так іще наші, так

І власноруч розлив шампанське.

би мовити, новітні бомбісти — соціал-демократи,

Хоч і не генеральська то справа.

що світ на вуха мріють поставити. А мадам Такіха-

— За успіх операції! — промовив і першим випив,

сі, як виявилося, на ці два боки працювала: хто

цокнувшись бокалом лише з опальним київським

більше заплатить. З Айзеном ділитися не схотіла.

слідчим.

Добре, що він, певно, це передбачив і з собою те

* * *

креслення не взяв. Удома у нього знайшли. Так що

подяка вам моя і низький уклін, хоча і не пристало

Одеський причал зустрічав круїзний лайнер, ущент

генералу кланятись!

забитий світської публікою, військовим оркестром,

— Дякую, пане генерале, — зашарівся Крапка.

морем квітів і зграями репортерів, що безперервно

А поглядаючи вбік принишклої напарниці, вирі-

пускали клуби диму з громіздких апаратів.

шив додати:

Режисер з оператором навзаєм зневажливо від-

— Але, ваше високосте, мушу сказати, що… що

повідали газетярам стрекотанням знімальної каме-

без Марії Матвіївни я б не впорався. Вона відбитки

ри, фіксуючи урочисту ходу поважних гостей вниз, до

пальців зібрала, вона й на слід вивела, котрий іще

причалу.

з Петербургу сюди вів. Її сварити не можна…

Кожен із гостей потискав руку капітану, нахвалю-

Муся застрибала на місці, заплескала в долоні

ючи чудову розвагу.

так, що вся компанія з подивом оглянулась: що там

Циганський хор, мов квітник, майорів червоними

ге неральська донька виробляє. Ото вже дівчисько

сорочками і тріпотів різнобарвними хустинами.

нерозумне!

Матроси виструнчилися на борту, мов шахматні

— А це вже не вам вирішувати… — зморщився

фігурки.

генерал. — Проте у мене до вас є пропозиція: пере-

Натовп зустрічаючих відгородив від поглядів ці-

ходьте, шановний, до мого відділку, в Санкт-Петер-

кавої публіки те, що не мало потрапити на перші

бург! Досить вам в околоточних Хрещатик підмітати!

шпальти газет.

Знаю всі ваші розробки, вітаю їх як нове слово

Адже з лівого боку судна відбувалося зовсім інше

в криміналістиці і підтримаю чим зможу.

дійство!

218

219

Там стояв поліцейський фургон, в який швидко ви-

— З якого часу ви просите дозволу зайти до своєї

вели трійцю ув’язнених шпигунів — це раз.

каюти? — посміхнулася Муся.

Так само швидко санітари винесли три ноші з тіла-

— Вона тепер нічийна, — посміхнувся Олексій. —

ми, що були щільно накриті білими простирадлами:

Гадаю, вам буде неприємно згадувати, що ділили од-

фон Айзен, Шток, Шнур.

ну кімнату з чоловіком? Обіцяю мовчати!

За ношами з тілом нещасного ювеліра йшли ма-

Муся знизала плечима, мовляв, їй байдуже, що по-

дам Шток і Жорж із кліткою, в якій на все горло ве-

думають про неї інші.

рещав переляканий Семен.

— Ви тут щось забули?

— Забув попрощатися.

— Прощайтесь!

* * *

— До побачення…

У салоні і каютах пароплаву майже нікого не лиши-

— До побачення!

лося.

Він уже розвернувся, аби піти, коли вона зупини-

Модний цирульник мсьє Очінь збирав свої інстру-

ла його:

менти.

— А скажіть, будь ласка, ви татусеві моєму правду

Мім витирав з обличчя білий грим і червону по-

сказали?

смішку, під якими проявилося досить сумне і втомле-

— Про що це?

не обличчя.

— Як же? — розгубилася Муся. — Ну, про те, що

Муся теж іще лишалася в каюті, збираючи свої ре-

я вам гарним помічником була…

чі, зв’язуючи в охайний оберемок книжки.

Олексій зробив крок до неї, пильно поглянув:

Вона вже готова була вийти, адже на причалі на

— Невже? Не пам’ятаю…

неї вже чекав ескорт у складі трьох офіцерів, призна-