Чтение онлайн

Дурниці! Я точно повинен був зауважити таку деталь. Щоразу, коли я слугував при вівтарі, з різних причин намагався не випускати Тебе з поля зору, навіть на самому початку, під час молитви священика зі служками на сходах вівтаря, але Ти не звертав на це уваги, викрутка висіла на шнурку у Тебе під сорочкою, і на тканині проступали не лише нечіткі контури інструмента, а й плями від мастила. Мальке ставав на коліна у другому ряду зліва, якщо дивитися від вівтаря, і скеровував свою молитву в широко розплющених, здається світло-сірих, переважно злегка запалених від пірнання очах, до Діви Марії.

…і от одного разу, вже не пригадую, коли саме це було, під час тих перших великих канікул на баржі, відразу ж після французьких подій, чи наступного літа, котрогось спекотного дня, коли у сімейних купальнях було повно народу, прапорці обвисли, тіла виснажилися від спеки, а кіоски із прохолодними напоями зробили непогану виручку, підошви пекло від розпеченого піску навіть на половинках від кокосових горіхів, перед зачиненими пляжними кабінками, з яких чулося хихотіння, посеред пустотливих дітей, які вічно валялися в піску і вимащувалися з голови до ніг, — котресь обов'язково мало порізати собі ногу, серед племені сьогоднішніх двадцятитрирічних, поміж дорослих, які стурбовано схилялися над дітьми, якийсь трирічний шибеник без перестанку монотонно гамселив по дитячому бляшаному барабані, від чого вся атмосфера того пообіддя ставала схожою на кузню диявола. І тут ми зникли, попливли до своєї баржі, з пляжу в морський бінокль тренера могло бути видно хіба що шість голів, які постійно зменшувалися, а один плив попереду всіх і першим досягав мети.

Ми опустилися на охолоджену вітром, але попри те все одно досить гарячу іржу, вкриту послідом чайок, і знерухоміли, а Мальке за цей час двічі побував під водою. Він піднявся догори, тримаючи в лівій руці свою здобич — у матроському кубрику, посеред напівзогнилих лежаків, які або слабо похитувалися, або все ще міцно трималися на своїх місцях, посеред косяків миготливих колючок, поміж водоростями і рухливими міногами він довго шукав і нарешті знайшов речовий мішок матроса Вітольда Душинського або Лішинського, а в ньому бронзову пластинку завбільшки з долоню, на одному боці якої під невеличким вигравійованим гордим польським орлом були записані ім'я власника і дата вручення відзнаки, а на іншому боці — рельєфне зображення вусатого генерала. Ми добре протерли пластинку піском та розтертим у порошок послідом чайок і з'ясували, що Мальке витягнув на світ божий портрет маршала Пілсудського.

Після цього протягом чотирнадцяти днів Мальке полював тільки за такими пластинками, знайшов схожу на цинову тарілку пам'ятку якоїсь парусної регати тридцять четвертого року, яка відбулася під час Ґдінґенського рейду, а всередині баржі, перед самим машинним відділенням, куди особливо складно було потрапити, в офіцерській кают-компанії, йому трапилася невеличка срібна медаль із дірочкою для ланцюжка, одна сторона якої була безіменною і гладкою, а інша — вишукано оздобленою, із рельєфним зображенням Діви Марії з немовлям.

Це було зображення знаменитої Ченстоховської Богоматері, як можна було довідатися із напису тут же, на медалі. Коли він витягнув свою знахідку нагору і показав нам, ми відразу ж знову запропонували свої полірувальні послуги, але Мальке вирішив не чіпати срібло, залишив на ньому темну патину.

Поки ми продовжували сваритися і вимагати від нього дати нам можливість побачити срібло у всьому блиску, він уже став на коліна в тіні нактоуза і намагався знайти для своєї знахідки найзручніше положення, так, щоб вона опинилася у нього перед очима. Ми сміялися, поки він хрестився, не перестаючи тремтіти від холоду, посинілими і поморщеними від води пальцями, намагався ворушити неслухняними губами і бурмотів до задньої стінки нактоуза молитву латиною. Я досі переконаний, що це була одна з його улюблених молитов, яку згадують лише у п'ятницю за тиждень перед Великодньою неділею:

Virgo virginum praeclara, — Mihi iam non sis amara… [1]

Згодом, коли наш директор і вчитель вищої категорії Клозе заборонив Мальке відкрито носити польський амулет на уроках, — Клозе займався насамперед політикою, а викладав тільки час від часу, — Мальке знову почав одягати колишній амулет і блискучу викрутку під своїм велетенським борлаком, який один кіт якось переплутав із мишею.

Мальке повісив почорнілу срібну Пречисту поміж бронзовим профілем Пілсудського і світлиною командора Бонте, героя битви під Нарвіком.

Його культ Богоматері — чи було це клоунадою? Ваш будинок стояв на Вестерцайлє. Твоє почуття гумору, якщо воно у Тебе взагалі існувало, було дивним. Ні, ваш дім стояв на Остерцайлє. Усі вулиці цього поселення були схожі між собою. Але ми сміялися над Тобою, навіть коли Ти просто їв канапку. Хоча і дивувалися, чому постійно регочемо з Тебе. Коли вчитель Бруніс питав усіх учнів нашого класу про те, хто ким хоче стати в майбутньому, Ти, а тоді Ти вже вмів плавати, відповів:

— Я стану клоуном і буду смішити людей.

Тоді у чотирикутній тиші кімнати ніхто не засміявся, а я взагалі злякався, бо коли Мальке говорив про своє бажання стати клоуном у цирку чи ще десь, говорив голосно і відверто, а його обличчя при цьому було настільки серйозним, що можна було справді злякатися того, якими страшними методами він примушуватиме людей сміятися, навіть якщо вирішить привселюдно молитися своїй Діві Марії, заповнюючи таким чином паузи поміж виступами диких тварин і гімнастичними вправами на трапеції. Але та молитва на баржі — це ж було всерйоз, чи таки ні?

Він жив на Остерцайлє, а не на Вестерцайлє. їхній будинок стояв поміж такими ж будівлями, які відрізнялися між собою хіба що номерами або різними візерунками на шторах у вікнах, навіть рослини у квітнику попід вікнами були однаковими. У кожному із таких садків була шпаківня на жердині і керамічні фігурки — жаби, моримухи, гноми. Перед будинком Мальке стояла керамічна жаба. Але біля сусідніх будинків теж стояли керамічні жаби.

Одним словом, це був номер двадцять чотири, Мальке жив у четвертому будинку з лівого боку вулиці, якщо іти від Вольфсвеґ. Остерцайлє, як і паралельна до неї Вестерцайлє, перетинала паралельну до Вольфсвеґ вулицю Беренвеґ під прямим кутом. Той, хто спускався на Вестерцайлє вздовж Вольфсвеґ, бачив праворуч за критими червоною черепицею дахами фасад і західний бік башти із зеленим оксидованим куполом. А той, хто ішов у тому ж напрямку по Остерцайлє, бачив над дахами праворуч фасад і східний бік тої ж башти, бо церква Серця Христового була розташована поміж Остерцайлє та Вестерцаилє на протилежному боці Беренвеґ і на чотирьох своїх циферблатах під чотирма зеленими куполами показувала точний час для усього кварталу, починаючи від площі імені Макса Гальба до католицької Марийської церкви, на якій зовсім не було годинника; від Магдебурзької вулиці до вулиці Посадовського, поряд із Шеллмюль, завдяки їй місцеві робітники, службовці, продавщиці, школярі і гімназисти, як католики, так і протестанти, вчасно приходили на свої робочі місця чи до школи.

Зі своєї кімнати Мальке бачив циферблат східної башти. Він влаштував своє лігво попід самим склепінням даху, поміж не дуже рівними стінами, під час дощу і граду йому тарабанило майже по голові з рівним проділом посередині. Це була типова юнацька мансарда, напхана всілякими дрібницями від колекції метеликів до колекції поштівок із зображеннями улюблених акторів, військових пілотів та танкових генералів при повному параді, а поміж тим позбавлена рамки олеографія Сікстинської мадонни з двома товстощокими ангелами знизу, згадана вище медаль із зображенням Пілсудського, а також освячений амулет із Ченстохови поряд зі світлиною героїчного команданта, який знищив Нарвік.