Чтение онлайн

З паном у палатах?

Може, знову розкошує

Моя грішна мати?»

Та й замовкла русалочка,

В Дніпро поринула,

Мов пліточка. А лозина

Тихо похитнулась.

Вийшла мати погуляти -

Не спиться в палатах.

Пана Яна нема дома,

Ні з ким розмовляти.

А як прийшла до берега,

То й дочку згадала.

І згадала, як купала

І як примовляла.

Та й байдуже. Пішла собі

У палати спати.

Та не дійшла,- довелося

В Дніпрі ночувати.

І незчулась, як зуспіли

Дніпрові дівчата -

Та до неї, ухопили

Та й ну з нею гратись,

Радісінькі, що піймали.

Грались, лоскотали,

Поки в вершу не запхали..

Та й зареготались.

Одна тілько русалонька

Не зареготалась.

[9 серпня 1846, Київ]

ВІДЬМА

Поема

Молюся, знову уповаю,

І знову сльози виливаю,

І думу тяжкую мою

Німим стінам передаю.

Озовітеся ж, заплачте,

Німії, зо мною

Над неправдою людською,

Над долею злою.

Озовітесь! А за вами,

Може, озоветься

Безталання невсипуще

І нам усміхнеться.

Поєднає з недолею

І з людьми і скаже

Спасибі нам. Помолиться

Й тихо спати ляже.

І примиренному присняться

І люде добрі, і любов,

І все добро. І встане вранці

Веселий, і забуде знов

Свою недолю. І в неволі

Познає рай, познає волю

І всетворящую любов.

Коло осіннього Миколи,

Обідрані, трохи не голі,

Бендерським шляхом уночі

Ішли цигане. А йдучи -

Звичайне, вольниє - співали.

Ішли, ішли, а потім стали.

Шатро край шляху розп'яли,

Огонь чималий розвели

І кругом його посідали.

Хто з шашликом, а хто і так,

Зате він вольний, як козак

Колись-то був. Сидять, куняють,

А за шатром в степу співає,

Неначе п'яна, з приданок

Додому йдучи, молодиця:

«Ой, у новій хаті

Полягали спати,

Молодій приснилось,

Що мати сказилась,

Свекор оженився,

Батько утопився. І.. гу…»

Цигане слухають, сміються.

«І де ті люде тут возьмуться?

Оце, мабуть, із-за Дністра,

Бо тут все степ… Мара! Мара!» -

Цигане крикнули, схопились.

А перед ними опинилось

Те, що співало. Жаль і страх!

В свитині латаній дрожала

Якась людина. На ногах

І на руках повиступала

Од стужі кров; аж струпом стала.

І довгі коси в реп'яхах

О поли бились в ковтунах.

Постояла, а потім сіла

Коло огню, і руки гріла

На самім полум'ї. «Ну, так!

Оженився неборак!» -

Сама собі вона шептала

І тяжко, страшно усміхалась.

Що ж се таке? Се не мара.

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали.

Ц и г а н е

А відкіля ти, молодице?

В і д ь м а

Хто, я?

(Співає).

«Як була я молодиця,

Цілували мене в лиця,

А як стала стара баба,

Цілували б, була б рада».

Ц и г а н

Співуча, нічого сказать.

Якби собі таку достать,

Та ще й з медведем…

В і д ь м а

Я співаю.

Чи то сиджу, чи то гуляю,

Все співаю, все співаю,

Уже забула говорить…

А перше добре говорила.