Кобзар
Шрифт:
Заставить треба богослова,
Щоб дома байдиків не бив,
Щоб він, гуляючи, навчив
Настусю заповідь, щоб знову
Не довелось дяка наймать,
Як для покойної. А знаю,
Без цього вже не повінчає
Отець Хома… Піти сказать,
А то забуду…
(Іде в хату).
Жить би, жить, хвалити бога,
Кохатися в дітях,
Так же ні: самому треба
Себе одурити,
Оженитися старому
На такій дитині!
Схаменися, не женися:
І вона загине,
І сам сивим посмішищем
Будеш в своїй хаті,
Будеш сам оте весілля
Повік проклинати,
Будеш плакать, і нікому
Ті сльози старечі
Буде втерти, не женися!
І гич не до речі!
Дивися: рай кругом тебе,
І діти, як квіти;
За що ж ти їх, молоденькі,
Думаєш убити?
Ні, старий мій чепуриться,
Аж бридко дивиться!
А Настуся з богословом
Заповіді вчиться.
Он дивіться: у садочок
Вийшли погуляти,
Удвох собі походжають,
Мов ті голуб'ята.
А старого нема дома,
То їм своя воля
Награтися. Дивітеся:
Там коло тополі
Стали собі та й дивляться
Одно на другого.
Отак ангели святії
Дивляться на бога,
Як вони одно на друге.
І Петрусь питає:
Петро
Чом же ти оце, Настусю,
Справді не читаєш?
Настуся. А хіба я школяр, чи що? Не хочу, та й годі.
Петро.Хоч одну невеличку заповідь сьогодні вивчи, хоть п'яту.
Настуся.І п'ятої, і шостої, ніякої не хочу.
Петро.То піп і не вінчатиме ніколи, як не вмітимеш!
Настуся.Байдуже, нехай собі не вінчає.
Петро.А зо мною?
Настуся.І з тобою нехай собі… Е, ні, нехай повінчає!..
Петро.Та читай же, а то…
Настуся.А то що ти зробиш?
Петро.Поцілую, ось побачиш!
Настуся.Хоч як хочеш цілуй собі, а я таки не читатиму!
Петро(цілує її і примовляє). Оце тобі раз! оце тобі два!
А сотник виглядає з-за тину і входить в хату, не давши знаку.
Настуся(пручається). Годі-бо вже, годі! Незабаром батько прийде, треба справді читать.
Петро.А! тепер і читать!
Сотник(виходить з хати) Діти, годі вже вам учиться! Чи не час обідать?
Петро і Настуся мовчки ідуть у хату.
Сотник(сам)
Навчилась, нічого сказать!
Оце дитина! Ні, Настусю,
Я коло тебе заходжуся
Тепер, лебедонько, не так!
Поки сто раз не поцілує,
Й читать не хоче! А бурсак!
Собачий сину, знаєш смак.
Ось я тебе попомуштрую
Не так, як в бурсі!.. Помелом!
Щоб духу в хаті не було!
Великий світ наш, не загинеш!
Дивися, пся його личина!
Оце-то так, що богослов!
У батька краде! Добре, свату!
Які-то стали люде злі!..
А що-то діється у хаті?
Там знову, знать, мої малі
Читають… Треба розігнати.
Отакі батьки на світі,
Нащо вони дітям?
На наругу перед богом.
А шануйте, чтіте,
Поважайте його, діти,
Бо то батько сивий!
Батько мудрий! Добре отим
Сиротам щасливим,
Що не мають отих батьків,
То й не согрішають.
Настуся(вибігає заплакана з хати)
Не дає і пообідать,
В Київ проганяє.
А боже мій милостивий,
Що мені робити?
Помандрую!
(Дивиться в хату).
Замірився!
Ух! який сердитий!
Та не вдарить… А я таки
У Київ з Петрусем
Помандрую, хоч що хочеш!
Я не побоюся,
Серед ночі помандрую…
А відьма злякає?!
Ні, не зляка.