Чтение онлайн

Козак виглядає.

А Ярема по долині

Ледве-ледве ходить,

Не дивиться, не слухає…

“Нащо мені врода,

Коли нема долі, нема талану!

Літа молодії марно пропадуть.

Один я на світі без роду, і доля -

Стеблина-билина на чужому полі.

Стеблину-билину вітри рознесуть:

Так і мене люде не знають, де діти.

За що ж одцурались? Що я сирота?

Одно було серце, одно на всім світі,

Одна душа щира, та бачу, що й та,

Що й та одцуралась”.

І хлинули сльози.

Поплакав сердега, утер рукавом.

“Оставайсь здорова.

В далекій дорозі

Найду або долю, або за Дніпром

Ляжу головою…

А ти не заплачеш,

А ти не побачиш, як ворон клює

Ті карії очі, ті очі козачі,

Що ти цілувала, серденько моє!

Забудь мої сльози, забудь сиротину,

Забудь, що клялася; другого шукай;

Я тобі не пара: я в сірій свитині,

А ти титарівна.

Кращого вітай,

Вітай, кого знаєш… така моя доля.

Забудь мене, пташко, забудь, не журись

А коли почуєш, що на чужім полі

Поляг головою,- нишком помолись.

Одна, серце, на всім світі

Хоч ти помолися!”

Та й заплакав сіромаха,

На кий похилившись.

Плаче собі тихесенько…

Шелест!.. коли гляне:

Попід гаєм, мов ласочка,

Крадеться Оксана.

Забув; побіг; обнялися.

“Серце!” - та й зомліли.

Довго-довго тілько - “серце”,

Та й знову німіли.

“Годі, пташко!”

“Ще трошечки,

Ще… ще… сизокрилий!

Вийми душу!.. ще раз… ще раз.

Ох, як я втомилась!”

“Одпочинь, моя ти зоре!

Ти з неба злетіла!”

Послав свитку. Як ясочка,

Усміхнулась, сіла.

“Сідай же й ти коло мене”.

Сів, та й обнялися.

“Серце моє, зоре моя,

Де це ти зоріла?”

“Я сьогодні забарилась:

Батько занедужав;

Коло його все поралась…”

“А мене й байдуже?”

“Який-бо ти, єй же богу!”

І сльози блиснули.

“Не плач, серце, я жартую”.

“Жарти!” Усміхнулась.

Прихилилась головкою

Та й ніби заснула.

“Бач, Оксано, я жартую,

А ти й справді плачеш.

Ну, не плач же, глянь на мене:

Завтра не побачиш.

Завтра буду я далеко,

Далеко, Оксано…

Завтра вночі у Чигрині

Свячений достану.

Дасть він мені срібло-злото,

Дасть він мені славу;

Одягну тебе, обую,

Посаджу, як паву,

На дзиґлику, як гетьманшу,

Та й дивитись буду;

Поки не вмру, дивитимусь”.

“А може, й забудеш?

Розбагатієш, у Київ

Поїдеш з панами,

Найдеш собі шляхтяночку,

Забудеш Оксану!”

“Хіба краща є за тебе?”

“Може, й є, - не знаю”.

“Гнівиш бога, моє серце:

Кращої немає

Ні на небі, ні за небом;

Ні за синім морем

Нема кращої за тебе!”

“Що се ти говориш?

Схаменися!”

“Правду, рибко!”

Та й знову, та й знову.

Довго вони, як бачите,

Меж мови-розмови

Цілувались, обнімались

З усієї сили;

То плакали, то божились,

То ще раз божились.

Їй Ярема розказував,

Як жить вони будуть

Укупочці, як золото

І долю добуде,

Як виріжуть гайдамаки

Ляхів в Україні,

Як він буде панувати,

Коли не загине.

Аж обридло слухаючи,

Далебі, дівчата!

“Ото який! мов і справді

Обридло!” А мати