Комедії
Шрифт:
Маскаріль. І маркізові, й віконтові — кінець!
Дюкруазі. Ах, паскуди! Ви насмілюєтеся нас мавпувати! Ні, досить! Ідіть же та деінде пошукайте собі якої, принади, щоб на неї пішли ваші кралі.
Лагранж. Так, це вже занадто! Мало того, що захопили наше місце, та ще й убралися в нашу власну одежу!
Маскаріль. О фортуно! Яка ж ти зрадлива!
Дюкруазі. Мерщій. Скидайте з них усе до останньої нитки!
Лагранж. Зараз же прибрати всі ці речі, швидко! А тепер, ясні панни, «ваші кавалери вже мають нарешті свій природний вигляд, і ви можете й далі амуритися з ними скільки вам заманеться. Ми даємо вам цілковиту волю і запевняємо вас, що ми — добродій Дюкруазі і я — аніскілечки не будемо ревнувати.
Като. Ах, який конфуз!
Мадлон. Я ладна луснути з досади!
Один із скрипалів (до Маскаріля). Що ж це таке? А хто ж нам заплатить?
Маскаріль. Зверніться до пана віконта.
Один із скрипалів (до Жодле). Хто ж дасть нам грошей?
Жодле. Зверніться до пана маркіза.
Горжібюс. А, негідниці! Та й наробили ж ви мені сорому на ціле місто! Ну-ну! Цікаві речі почув я від цих добродіїв, що допіру звідси вийшли!
Мадлон. Ах, тату! Вони заподіяли нам страшну образу!
Горжібюс. «Образу»! «Образу»! Я й сам знаю, що це образа! А все через вашу пиндючність, гидкі дівчиська! Вони віддячили вам за вашу гостинність; образили їх ви, винні ви, а на мені окошилося, мене, нещасного, ввели в неславу!
Мадлон. О, присягаюся, ми помстимося за образу, а ні, то я помру з горя! А ви, негідники, насмілюєтеся ще стовбичити отут після такого зухвальства?
Маскаріль. Отак поводитись із маркізом! Ось що значить світ! Ледь не поталанило — і нас уже зневажають ті, хто ще так недавно захоплювався нами! Ходімо, друже! Ходім, пошукаємо собі щастя десь у іншому місці. Я добре бачу, що тут шанують і люблять лише облудну пишноту, а голу доброчесність зневажають!
Один із скрипалів. Пане, чи не заплатите ви нам замість них за те, що ми тут грали?
Горжібюс (б’ючи їх). Гаразд, гаразд! Зараз заплачу, і ось якою монетою! А ви, паскудні дівчиська, скажіть спасибі, що я й вам не полатав так само боків. Тепер нам усі проходу не даватимуть, посміховище з нас робитимуть — ось до чого довели ваші химери та ваше безглуздя! Геть з моїх очей, мерзенні! Згиньте, пропадіть навіки! (Сам). А вас, що спричинилися до їхнього безумства, вас, дурні витребеньки, згубні забавки дозвільних умів неприторенних ледацюг: романи, вірші, пісні, сонети й куплети, — нехай вас чорти візьмуть!
ТАРТЮФ, АБО Ж ОБЛУДНИК
Комедія на п’ять дій
Переклав Володимир Самійленко
ДІЙОВІ ОСОБИ
Пані Пернель — Оргонова мати.
Оргон.
Ельміра — його жінка.
Даміс
Мар’яна
— Оргонові діти.
Валер — закоханий у Мар’яну.
Клеант — Ельмірин брат.
Тартюф — фальшивий святенник.
Доріна — служниця Мар’яни.
Пан Лояль — судовий пристав.
Поліцай.
Фліпота — челядка пані Пернель.
Діється в Парижі, в Оргоновім домі.
ДІЯ ПЕРША
Пані Пернель
Ходім, Фліпото; йди ж! Не хочу тут баритись.
Ельміра
Так прудко ви йдете, що нам не поспішитись.
Пані Пернель
Ви далі вже не йдіть, невісточко моя,
Бо церемоній цих зовсім не хочу я.
Ельміра
Звичайність так велить, а ще ж ви наша мати.
Але скажіть: чого вам хутко так тікати?
Пані Пернель
Бо надивилася на цей розгардіяш.
Щоб догодить мені — є клопіт, та не ваш;
Тому від вас я йду свого спокою ради,
Бо тут сміється всяк із кожної поради,
Мені ваги нема, та й не мовчить ніхто.
Та це ж не інше що, як двір царя Пето!
Доріна
Коли…
Пані Пернель
Голубочко! Ти дуже язиката.
Сваволі й смілості в тобі якраз до ката.
Ти думаєш, що всім язик потрібен твій.
Даміс
Але…
Пані Пернель
А ти зовсім, мій синочку, дурний, —
Я це кажу тобі, як баба до онука,
Що з тебе виросте ледащо й ледарюка,
Твоєму батькові казала я давно,
І виріс ти йому на горенько одно.
Мар’яна
Мені…
Пані Пернель
А ви, його сестричка, — ви плохенькі,
Мов тихая вода, такі собі тихенькі,
Але в такій воді якраз сидять чорти,
І ваших норовів не можу я знести.
Ельміра
Та ви-бо…
Пані Пернель
Вибачай, невісточко кохана,