Чтение онлайн

Отямився Інеш на зорельоті. Він не пам’ятав, як опинився тут, він не був поранений, не відчував ніякого струсу. Він турбувався тільки про капітана Горсіда, Віїда, Йоала, але всі троє стояли поряд з ним такі ж здивовані. Інеш лежав непорушно й думав про те, що сказала людина: “…ви забули одну дрібну деталь…”. Забули? Отже, вони її знали! Що ж це таке? Він усе ще роздумував над цим, коли Йоал сказав:

— Нерозумно сподіватися, що наші бомби хоч якусь шкоду заподіють!

І він мав рацію.

Коли зореліт був від Землі на сорок світлових років, Інеша викликали в залу Ради. Замість привітання йоал похмуро сказав:

— Чудовисько на кораблі.

Його слова як грім уразили Інеша, але разом з ними йому на думку раптом спав здогад.

— Так ось про що ми забули! — здивовано й голосно промовив він нарешті. — Ми забули, що він за бажанням може пересуватися в космічному просторі в межах… — Як це він сказав?.. — дев’яти десятків світлових років.

Інеш зрозумів. Генейці, котрим доводиться користуватися зорельотами, звичайно, не згадали про таку можливість. Й дивуватися тут було нічому. Поступово дійсність почала втрачати для нього вагу.

Тепер, коли все сталося, він знову відчув себе змученим і старим, він знову був безнадійно самотній.

Щоб пояснити йому, що сталося, було досить кількох хвилин. Один фізик-асистент, йдучи до комори, помітив людину в нижньому коридорі. Дивно тільки, що ніхто з численної команди зорельота не виявив чудовиська раніше.

“Але ж ми не маємо наміру спускатися чи наближатися до наших планет, — подумав Інеш. — Яким чином він зможе скористатися нами, коли ми увімкнемо тільки відео?..”

Інеш зупинився. Ну, звичайно, в цьому вся річ! Їм доведеться увімкнути скерований відеопромінь, і, тільки-но контакт буде встановлено, людина зможе визначити потрібний напрямок.

Ухвалу Інеш прочитав у очах своїх товаришів — єдину можливу за подібних умов ухвалу. І все-таки йому здавалось, що вони щось прогавили й до того щось надто важливе. Він повільно підійшов до великого відеоекрана в кінці зали. Картина, зображена на ньому, була така яскрава, така велична й прекрасна, що незвичний розум здригався перед нею, як від спалаху блискавки. Навіть він, хоч бачив це не раз, ціпенів перед неможливою, неймовірною космічною безоднею. Це було зображення частини Чумацького Шляху. Чотириста мільйонів зірок сяяли, неначе в окулярі величезного телескопа, здатного вловлювати навіть мерехтіння червоних карликів, віддалених на тридцять тисяч світлових років.

Діаметр відеоекрана становив двадцять п’ять ярдів [31] — таких телескопів просто ніде не існувало, і до того ж в інших галактиках не було стільки зірок.

І тільки одна з кожних двохсот тисяч сяючих зірок мала придатні для заселення планети.

Саме цей надзвичайної ваги факт змусив їх зважитися на фатальний крок. Інеш стомлено обвів усіх очима. Коли він заговорив, голос його був спокійний:

— Чудовисько розрахувало блискуче. Якщо ми полетимо далі, воно полетить разом з нами, захопить воскресителя й повернеться в доступний йому спосіб на свою планету. Якщо ми скористуємося скерованим променем, воно полине вздовж променя, захопить воскреситель і теж повернеться до себе раніше, ніж ми. За будь-якого випадку перш, ніж наші кораблі долетять до планети, двоногий устигне оживити чимало своїх родичів, і тоді ми будемо безсилі.

Він здригнувся всім тілом. Міркував він правильно, і все-таки йому здавалося, що десь у його думках є прогалина. Інеш неквапливо вів далі.

— Зараз ми маємо тільки одну перевагу. Хоч яку б ухвалу ми прийняли, без машини-перекладача він про неї не дізнається. Ми можемо розробити план, який лишиться для нього таємницею. Він знає, що ні ми, ні він не можемо знищити корабель. Нам лишається єдиний вихід. Єдиний.

Капітан Горсід порушив тишу, що наступила:

— Отже, я бачу, ви знаєте все. Ми увімкнемо двигуни, зруйнуємо прилади керування й загинемо разом з чудовиськом.

Вони обмінялися поглядами, і в їхніх очах була гордість за свою расу. Інеш по черзі торкнувся мацаком до кожного.

За годину по тому, коли температура в зорельоті помітно підвищилась, Інешу спало на думку таке, що примусило його кинутись до мікрофона й викликати астронома Шюрі.

— Шюрі! — крикнув він. — Згадай, Шюрі, коли чудовисько прокинулося й щезло… Ти пам’ятаєш? Капітан Горсід не міг зразу примусити твоїх помічників знищити локатори. Ми так і не спитали в них, чому вони зволікали. Спитай їх! Спитай зараз!..

Настала мовчанка, потім голос Шюрі ледь долинув крізь неймовірний тріск:

— Вони… не могли… пробратися… відсік… Двері… були замкнені.

Інеш, як мішок, опустився на підлогу. Ось воно! Отже, вони випустили не тільки одну деталь! Людина, прокинувшись, усе зрозуміла, стала невидима й одразу кинулася на зореліт. Вона розгадала таємницю локатора і таємницю воскресителя, якщо тільки не роздивилася його найперше. Коли вона з’явилася знову, то вже мала те, що хотіла. А все інше знадобилося чудовиську тільки для того, щоб штовхнути їх на цей відчайдушний крок, на самогубство.

За мить двоногий залишить корабель, твердо переконаний, що незабаром жодна чужа істота не буде знати про його планету, і так само твердо вірячи, що його раса відродиться, буде жити знову й віднині вже ніколи не загине.

Приголомшений Інеш захитався, вчепився в апарат, що безперервно ревів, і почав вигукувати в мікрофон про те, що допіру збагнув. Відповіді не було. Усе заглушало ревіння неймовірної, вже некерованої енергії. Коли Інеш, спотикаючись, спробував дістатися до силового регулятора, від жари почав розм’якати його броньований панцир. Назустріч шугнуло криваве полум’я. З вереском і схлипуючи, він кинувся назад до передавача.

Кілька хвилин по тому він усе ще викрикував якісь слова в мікрофон, коли могутній зореліт пірнув у страхітливе горно біло-синього сонця.

Микола Дашкієв. Про земне й небесне

Всеволод Ревич. Штурмовий тиждень

Гаррі Гаррісон. Смертні муки прихідця

Вацлав Кайдош. Дослід

Пол Андерсон. Людина, що прийшла надто рано

Роберт Шеклі. Царська воля