Чтение онлайн

Кар, почувши про двадцять п'ять тисяч крон, звів брови й з докором зауважив:

— Ви повинні були сказати йому, що радянські моряки не продаються і ні за які гроші не потурають злочинцям.

— О! — радісно скрикнув норвежець, який ще більше переконався в правильності своїх думок і припущень.

Приблизно за кілометр від пароплава — вільне від криги море. Якби «Лахтак» був там, Кар міг би наказати розвести пари й привести в рух машину. Але крижані затиски під островом не випускали пароплава.

В кормовому трюмі лежало 100 кілограмів амоналу і 30 кілограмів динаміту. На них покладав надії Кар, коли думав вивести «Лахтак» на чисту воду.

Він вичікував момент, коли край криги підійде до пароплава найближче. В середині червня цей момент, на його думку, настав. Бентсен, довідавшись про плани Кара, запропонував свої послуги як підривник. Він, плаваючи біля Гренландії та Шпіцбергену, вже не раз визволяв шхуни і пароплави з криги з допомогою пороху та динаміту. Правда, з амоналом він не працював, але знав, що ця речовина в кризі ще краща, ніж динаміт. Формулу ж, як виготовляти заряд амоналу для вибуху, йому сказав Кар. Це дуже проста формула: С — 0,183. С — означає розмір заряду в кілограмах, а 0,183 — глибину закладання заряду, рахуючи від поверхні криги.

Виміряли довжину крижаного поля від пароплава до краю його. Вона становила 793 метри. Посередині, — за чотириста метрів від пароплава, — вирішили закласти перший фугас. За шістдесят метрів у напрямі до краю заклали другий. Так, дотримуючи шістдесятиметрового інтервалу, заклали шість фугасів. Два, крайні до води, зробили динамітні, а решту з амоналу. Товщина криги була від двох до трьох метрів, збільшуючись у напрямі до пароплава. Для фугасів з амоналу пробивали дірки на півтора метра, клали туди заряд у 5 кілограмів і заливали водою. Для динаміту пробивали кригу наскрізь і заряди вагою по 12 кілограмів спускали під кригу.

Пробивати дірки було нелегко. Доводилось не лише бити ломами та пішнями, але й спалювати патрони з вибуховими речовинами. Поки виготували шість фугасів, минуло кілька днів. Бентсен провів електричні запали від фугасів до пароплава. Тут разом із Торбою приладнав проводи до акумуляторної батареї з таким розрахунком, що, коли буде включено струм, фугаси почнуть вибухати один по одному з інтервалом близько півсекунди. Першими мали вибухнути динамітні фугаси, а потім амоналові.

Коли всю підготовчу роботу закінчили, Бентсен відіслав усіх своїх помічників на пароплав. Востаннє сам перевірив фугаси, запали та проводи і теж повернувся на «Лахтак». Це були хвилини напруженої уваги. Від успіху чи неуспіху вибухів залежало, як скоро моряки повернуться в свої порти. Побоювались також, щоб вибухи не завдали шкоди пароплавові. Чотириста метрів мусили гарантувати повну безпеку, а проте в декого ворушилась тривожна думка.

Кар звелів усім поховатися в приміщення. Він побоювався, щоб часом уламки криги, залетівши від вибуху на пароплав, не вдарили когось.

В каюті радиста під доглядом Бентсена Стьопа включив струм… В ту ж мить гримнув перший вибух, піднявши в далечині, край крижаного поля, стовп води й крижаних уламків. Майже одночасно поряд піднявся другий такий самий стовп, за ним третій, четвертий, п'ятий, шостий. Протягом трьох-чотирьох секунд гриміла канонада. З останнім вибухом здригнулась палуба і задеренчав у каютах посуд. Град крижаного дріб'язку посипався на палубу та пароплавні надбудови.

Одночасно з стукотом цих градин повідчинялися двері з кают, і зацікавлені моряки висунули обличчя, чекаючи на удар пароплавного дзвону, що мав правити за сигнал до закінчення вибухів.

Вахтовий повільно вибив цей сигнал. Тоді всі кинулись до трапа, щоб зійти на кригу і подивитись на наслідки роботи амоналу та динаміту. Але Бентсен дозволив лише двом зійти разом з ним. Решта цікавих могла стежити на віддалі приблизно ста метрів. За триста метрів від пароплава Бентсен побачив, що в тих місцях, де були фугаси, тепер у вибоїнах діаметром 5–6 метрів плавала дрібно покришена крига. Від кожного такого місця простягалося п'ять-шість розколин. В напрямі до моря розколини від одних вибухів перехрещувались з розколинами від вибуху інших фугасів. Край крижаного поля метрів на сто зовсім розвалився і на очах штурмана легенько розповзався від подувів вітру з північного сходу.

Але коли б «Лахтак» і був там, де вибухнув крайній до нього фугас, то навіть звідти не міг би ще вибратися власними силами. Бентсен бачив, що в тих місцях, де крига тріскалась, потрібен був би ще ряд вибухів, щоб пароплав міг вийти на чисту воду. Крім того, ще залишилось майже чотириста метрів нерушеної криги. Для цього потрібно було ще вибухових речовин. Кар і Бентсен розрахували, що коли економно витрачати ці речовини, то їх вистачить, щоб визволити «Лахтак» з криги.

Ще кілька днів присвятили пробиванню дірок у кризі. Тепер їх зробили в кілька разів більше ніж треба. Почалась нова серія вибухів. Тепер Бентсен робив вибухи по одному. Перевіривши наслідки вибуху, він вишукував найдоцільніше місце для закладання нового фугасу. Коли там не було заздалегідь виготовленої дірки, то доводилось її пробивати.

Кар дав розпорядження розводити пари, щоб бути готовим скористатись з першої нагоди й вискочити з крижаної пастки.

Торба, укомплектувавши свою кочегарсько-машинну команду норвежцями, серед яких знайшлися мотористи, поспішив виконати наказ капітана.

Стьопа, що вже ходив без сторонньої допомоги, активно втручався в усі справи на пароплаві. Йому ще не дозволяли працювати, але він допомагав у різних дрібницях матросам, лазив у машину та кочегарку, де не обходилось без його порад і різних послуг кочегарам та машиністам, спускався на кригу і спостерігав, як там виготовляли фугаси.

Всі раділи думці про давно сподівану плавбу. Після кожного вибуху ближчав шлях до води і зміцнювалась радісна надія.

З останнім вибухом, від якого задрижав корпус судна, уламки криги засипали корму і правий борт, а крижані затиски, що в них сидів пароплав, розступилися широкою щілиною. Коло борту виступила вода.

Довго і протяжно гув гудок. Гув повною силою своїх парових легенів. Він сповіщав, що пароплав готується вийти в море, і кликав останнього вартового біля червоного прапора. Останню варту стояв Котовай.

Кар і Бентсен в біноклі шукали його. Вони бачили, як з острова на крижане поле зійшли не один, а двоє людей і, обминаючи широкі проталини, перелізаючи через тороси, поспішали до пароплава. За кілька хвилин усі, крім машинної команди, стежили за тими двома.

— Хто це? Хто це? — запитували один одного.

Та скоро всі догадалися, що другий був шкіпер Ларсен.

Ось обидва пішоходи наблизились до борту.

Вперше після довгої мовчанки задзвенів дзвінок машинного телеграфу, і в машинному відділі увагу Торби притягла стрілка, що показувала на сектор «Готуйтесь».