Мальва Ланда
Шрифт:
– Та десь понад дев’ять тисяч, – відказав скромно Бумблякевич і подумав собі, чи не замало назвав?
Фрузя схопилася за свої пишні перса:
– Господи! Дев’ять тисяч! – Але по хвилині роздумів замотала головою: – Це фантастично! Виходить, що ти кожного дня міняв коханку?
– Еге, міняв. А деколи за один раз кількох перепускав.
– Та ти просто статевий гігант!.. Але – дев’ять тисяч? Не може цього бути.
Можна було б, звичайно, зізнатися. Але хотілося спати, і Бумблякевич заплющив очі.
Привид. Хвилева клямра
1
Прокинувся в сутінках, тоненькі повісма світла соталися крізь штори, купаючи в собі міріади порошинок, і вістили ранок. З подивом зустрів гарячу воду в лазничці й, не чекаючи, доки набереться повна ванна, підставив своє тіло під зливу води. Повернувшись назад до покою, накинув халата, якого наготувала йому Фрузя, і раптом подумав: що там, за шторами? Якщо є штори, мусить бути й вікно. Куди виходить воно? Хіба на сміттярські гори… Рвучко шарпнув за шнур. Шурхотлива тканина розійшлась, і побачив високе вікно, а за ним рівну, вимощену мармуровими плитами терасу, оточену невисокою балюстрадою з фігурними кам’яними вазами. З кожної вази стирчав кущик мирту.
Йому чомусь страшенно забаглося прогулятися тією терасою. От він уже підбіг до балюстради й вихилився над урвищем, котре стрімко збігало донизу, в глуху і темну просторінь сміття. Внизу виднівся парк із посипаними гравієм доріжками, а довкіл розливався щебет пташок. Під самим муром радісно дзвенів ручей. У Бумблякевича запаморочилося в голові, й він уже був намірився вертати назад до кімнати, коли до його вух долинув тихий спів. Неподалік побачив дівчинку в білій льолі, що, здавалось, була виткана з павутиння. Дівчинка стрибала на одній нозі по плитах і мугикала щось сумне і невиразне. При кожному стрибку льоля радісно злітала вгору, і очам являлись два пухкенькі й гладенькі стегенця. Біленьке волосся, недбало розсипане за спиною, теж щоразу злітало вгору, й видіння це заполонило увагу Бумблякевича.
Не знати, скільки б ще стовбичив отак, коли б дівчинка не дострибала до нього і не спинилася. Лише тепер вона побачила незнайомця і, схиливши набік голівку, без жодного зашаріння стала роздивлятися. Легенький вітерець липнув льолею до тіла, і прозорість її дозволяла вистежити усі закамарки й обриси.
– Ти тут живеш? – спитав урешті.
– Ага. А ти?
– Я ні. Я тут від учора.
– Так я і думала.
– Чому?
– Бо якби ти тут жив, то не питав би мене, чи я тут живу. Мене тут усі знають.
– А ти чия?
– Нічия.
– Такого не може бути. Може, ти онучка княгині?
– Ні-а.
– Але ж у тебе мусять бути батьки.
– Не мусять.
– То ти сирота?
– Ні-а.
Бумблякевичу така розмова врешті набридла, й він махнув рукою:
– Гаразд, не хочеш казати, то я піду.
– Я привид.
– Привид? Який іще привид, коли я тебе бачу так само добре, як і живу людину?
– Але я нежива. Я померла уже давненько. Тепер мешкаю собі тут.
– Нічого не розумію, – сказав Бумблякевич і, підійшовши ближче, погладив дівчинку по голівці. – Я ж чую – ти жива.
– Погладь мене ще.
Рука його ковзнула волоссям, опала на рамено і торкнулася маленьких персів. То було живе тіло, а не видиво. І перса були теплі, і пиптики відразу набрякли й настовбурчилися.
– Ти мене дуриш. Ніякий ти не привид. Ти всюди жива.
– А от і не жива. Погладь мене ще.
Рука його опустилася до її твердого животика, і крізь тканину пальці відчули дрібні кучерики. Дівчинка піднесла льолю, й тепер його пальці пестили густу куделю, якої в дійсності такі дівчатка ще не мають, пальці заплутувалися там, мов птахи в сітях, пірнали в глибінь, і ось уже середній палець почала обпікати живлюща слина, а під пучкою забубнявіла жага.
– Ти жива, – сказав Бумблякевич, – і піпа твоя жива. У мене вже вся долоня липка, мовби скупана в сиропі.
– Але я мертва. І всі це знають, крім тебе. Тому ніхто мене не торкається. А мені так хочеться, щоб хтось мене погладив. Хоч би тільки по голівці.
Середній палець ковзнув далі й проник у палахкочучий жар – все там скипало і пульсувало, гнало соки й меди, скапувало пальцями й обварювало долоню.
– Ти мене підманула, – зітхнув. – Я думав, що ти й справді привид. А ти звичайна собі дівчинка. І піпа в тебе звичайна.
– Неправда. Просто ти надто розбещений, і тебе вже нічим не здивуєш. А піпа моя мертва. І це трупні соки течуть твоїми пальцями. Глянь на свою долоню.
Висмикнув руку й вжахнувся – долоня була покрита якимось ядучо-зеленим слизом, мовби хтось розчавив жовч. Слиз, стікаючи, витягувався у довгі липкі шмарклі й спадав до землі. Дівчинка сміялася. Глянув на неї й не побачив обличчя. Натомість білий скуйовджений папір в обрамленні волосся, білий пожмаканий клапоть паперу, на якому видруковано щось гидке і безглузде. Вицвіла, зотліла льоля тепер була брудна й дірява. Крізь дірки виднілися жовті кості, ледь-ледь обтягнуті шкірою. Стегнами стікав зелений слиз. Ноги мала порепані й у виразках.
– Ну, як? Тепер переконався? – прошурхотів жмут паперу.
Бумблякевич позадкував до свого вікна. Дівчинка повернулася спиною і застрибала далі, знову набравши того ж звабливого вигляду, що й перед хвилею. Тільки пісенька її тепер бриніла веселіш. Біленька льоля злітала вгору, щоразу оголюючи кругленький задочок. Бумблякевич ледве встиг опинитися в своєму покої, як пролунав легенький стукіт у двері і з’явилася панна Фрузя з тацею.
– Як спалося? Я вже двічі підкрадалася до дверей, прислухаючись, чи ти вже встав, і чула тільки саме хропіння. Білий день надворі.
– Треба було мене розбудити.
– Та де б я посміла? На сніданок маєш чай, булочки з родзинками, маківник, сік манґо, полуниці зі сметаною і пляшечку легенького вина.
– Посидь біля мене, – попрохав Бумблякевич, вмощуючись коло столу.
Фрузя слухняно сіла, дбайливо розправивши складки широкої сукні і, підперши щоку рукою, замрійно втупила очі в коханого. Бумблякевич потягнувся до тарілки, але раптом усвідомив, що не встиг вимити рук – на правій долоні й досі зоставалися сліди зеленавого слизу.
Автобиография
Документальная литература:
биографии и мемуары
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XVII
17. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
рейтинг книги
Я еще барон. Книга III
3. Дорогой барон!
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
аниме
рейтинг книги
Романов. Том 1 и Том 2
1. Романов
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
альтернативная история
рейтинг книги
Бродяга. Книга вторая
2. Бродяга
Фантастика:
фэнтези
фантастика: прочее
попаданцы
рейтинг книги
Охотник на демонов
2. Живой лёд
Фантастика:
боевая фантастика
рейтинг книги
Драконы
Фантастика:
фэнтези
рейтинг книги
Двойник короля 15
15. Двойник Короля
Фантастика:
аниме
фэнтези
попаданцы
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XXIV
24. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
рейтинг книги
Французская новелла XX века. 1900–1939
Проза:
классическая проза
рейтинг книги