Майборода

Майк Йогансен

МАЙБОРОДА

Оповідання

З-під вивіски «Механічний тоталізатор» вийшов чоловічок і став на тротуарі.

Це був Майборода. Філософ Майборода.

На обличчя Майборода зовсім не схожий на філософа.

Філософи мають великий лисий лоб і задумливі, або й пронизливі, очі. До того в них звичаєм буває борода.

Навпаки, Майбороді біляві патли, як вимочена конопля, звисають аж на самі очі — маленькі, підсліпуваті очі.

Під носом у Майбороди теж конопляна мичка — вуси. Майборода постояв на тротуарі. Він замислився.

Все суєта! — вирішив Майборода й подався тротуаром по вулиці.

От жінки! Для чого вони одягають лакові черевички, підмащують губи й дивляться скоса на сміливих парубків?

Все одно вони помруть, зогниють і змішаються з землею. Суєта!

Все суєта! — остаточно постановив Майборода.

Посада, головбухгалтер, PKІ — все суєта!

А найперше — механічний тоталізатор!

Це вже суєта суєт.

Чи виграєм, чи ні — то ще хтозна, а що програєм, то напевне.

Майборода механічно помацав кишеню.

Хоч як подумати добре — то й гроші суєта.

Що з того, що за гроші можна купити гарну женщину.

Побудем з нею ніч, а там, дивись, і зачепив чого-небудь!

Майборода прискорив ходу.

— Все — суєта! — ще раз повторив Майборода і — спинився.

На тротуарі збилася купка — душ п'ять народу і на щось дивились.

— От юрба! — сказав собі Майборода.

Досить того, щоб один спинився перед якоюсь дурницею, і зараз коло нього наб'ється народу.

Колись Майборода сам попавсь на гачок. Якийсь хлопчик став на вулиці Лібкнехта й почав непорушно дивитись на вікно в четвертім поверсі на другому боці.

Тоді Майборода теж приєднався до купи й усі дивились на вікно, аж поки хлопець не висолопив язика на глядачів і не вшився.

Майборода звів очі. Перед ним манячила якась широченна спина під кашкетом. Спина уважно дивилась у середину кільця.

— Запевне якась неймовірна дурниця!

Щоб перевірити свій висновок на фактах, Майборода присунувсь ближче і заглянув у середину, розсунувши трохи наївних глядачів.

На тротуарі голічерева лежала якась маленька штучка, завбільшки з карбованця.

Вона мала вигляд сочевичини і по краю обведена була жовтою стрічкою.

— Так і є!

Це просто собі жук-плавунець. Є на що дивитись!

Він залетів на вулицю з річки, кокнувсь об лихтар і впав.

Спина в нього гладка, як дзеркало, і він вимахує чорними ногами, щоб встати.

«Він довго може так працювати», — подумав Майборода.

«І чим все скінчиться? Його або роздавлять перехожі, або він досунеться до краю тротуару, впаде на брук і його роздушить колесом».

— Це плавунець! — сказав Майборода вголос, щоб привнести якесь світло в голови наївних глядачів.

Ніхто не відповів.

Майборода звів очі й побачив, що нікого не було. Він стояв сам над плавунцем.

В цю мить хтось штовхнув його ліктем.

— Обережніше! — голосно засичав Майборода. Лікоть прийшовся йому в спину коло печінки.

Майборода терпіти не може, коли штовхаються.

Наче не люди, а скоти якісь. Є ж тобі місце обминути — так от треба зачепити стороннього чоловіка!

Над Майбородою залунав веселий сміх.

— Що ти тут стоїш, Майбородо! — спитав Степун. — Чи не придумав ще якоїсь теорії?

Майборода не відповів нічого. Цей Степун був його запеклий ворог.

Він служить розсильним в установі й ніколи не промине каси, щоб не поглузувати з Майбороди.

Якось він зустрів Майбороду, коли той виходив з церкви, і з того часу не дає йому жити.

Майборода щось із півгодини доводив йому, що без Бога все одно не проживеш і що правда кривду переможе. Степун вислухав і сказав:

— Ти, Майборода, — дурень! І де вас, дурнів, такого багато береться?

Майборода з Степуном од того часу не балакав.

Навпаки, Степун охоче балакає з Майбородою, але це тільки для того, щоб з нього насміятись.

Степун узяв Майбороду за плече.

— Кинь отого жука — ходім вип'ємо пива. Ти ж одержав гроші за місяць?

Майборода спробував висмикнутись з Степунової руки, але з того нічого не вийшло.

Степун — хлопець дужий, матрос і буденовець.

— Одчепіться од мене! — засичав Майборода.

Степун голосно зареготавсь.

— Чого ти комизишся? — сказав він. — Все одно розумніший не зробишся. Коли жалько тобі грошей, заплатимо удвох, хоч я й бідніший!

— Я сказав уже вам, що не хочу з вами балакати! — заверещав Майборода.

Це вже було занадто! Він цьому Степунові не набивається й не заважає йому робити, як він хоче. Оці, люди, що не звикли мислити, гірші від скотів.