Чтение онлайн

– Ну, не такі вже казки, – вагомо заперечила Василиса Премудра. – Мощі Іллі Муромця до цього дня спочивають у Києво-Печерській лаврі. І навіть зовсім не казкові комуністи визнали потрібним залити Кирилівські печери бетоном.

– Невже комісари боялися змія? – недовірливо уточнив гаркавий іноземець.

– Скоріше вже, гетьманського скарбу, – посміхнулася Василина Андріївна. – Історичний парадокс полягає в тому, що в XIX столітті ці печери знайшли та розчистили зовсім не археологи, а незліченні шукачі скарбів, які замість дорогоцінних скарбів відшукали й викинули назовні із землею численні предмети старовини. Але продовжували копати з такою старанністю, що врешті-решт будівля Кирилівської церкви тріснула й почала просідати під землю. Дивимося праворуч. – Немовби стискуючи в руках невидиму булаву Хмельницького, Вася рішуче спрямувала загальну увагу в інше русло. – Лікарня імені Павлова, що сусідить із церквою, була раніше Кирилівським монастирем. Є підстави вважати, що це найдавніший монастир Київської Русі. Від нього залишилася частина стіни…

Але Марійка вже розлючено тягла свою занадто помітну подругу в інший бік.

– Ти чула, чула? – випліскувала та, упираючись. – Вибухи! Це справді був вибух. Вони намагалися підірвати бетон, аби дістатися скарбу! А цікаво, «можна купити ввесь Київ» – це скільки?

– Не знаю, – охолодила її Марійка. – Але в сімнадцятому столітті Київ коштував значно дешевше.

– Чому?

– Тому що був менший разів у сто. І якби йшлося про скарб, вони не вбивали б людей.

– Просто ті щось побачили, й вони позбулися свідків.

– Свідків прибирають непомітно, а не прибивають до воріт Лаври, – жорстко зрізала її студентка, безжально зганьблена на очах шанованої викладачки.

– Стій! – уперлася Чуб. – Ходімо на Катю подивимось! От прикол, якщо там і справді вона намальована! Мене вже ніщо не здивує.

– Іди, якщо хочеш, – огризнулася Марійка. – А я йду в Кирилівські печери!

– Вони ж бетоном залиті.

– Бетоном залита тільки та частина, яка під церквою, – похмуро пояснила їй Ковальова. – Онде, за огорожею, є люк, через який тато спускався туди.

Дарина Чуб зависла в нерішучості: обидві екскурсії здавались їй однаково привабливими.

– О’кей, – звично спробувала вона з’їсти бублик і плюнути в дірку. – Йди. Я тільки на Катю подивлюсь – і за тобою!

Але цього разу це в неї не вийшло. Подруга скривджено поглянула на неї й мовчки попрямувала геть.

Зі щоденника N

Усі тільки й говорять про сатаністів…

Сатанізм – нерозмінна монета мас-медіа.

Сатана – їхня поп-зірка, що весь час відколює колінця, – скандальна, збуджувальна, ненудна! Він ятрить їм нерви, жахає, розважає й гарантує високий рейтинг. Люди люблять свого Диявола і мріють заглянути до нього за куліси.

Люди, люди, люди…

Але якщо ви любите дивитися на кров – ви любите кров!

Землепотрясна насупилася на Кирилівську церкву в білокам’яному, утиканому золотими сонечками візерунчастому кокошнику і, підійшовши до дверей, узялася за важке кільце.

– Ти куди? – недружньо тикнув їй знервований священик. – Не бачиш, написано «зачинено»?

Поруч із ним уже стояла висока й худа, як палиця, парафіянка зі світлими й зовсім безстатевими очима. Її бліде обличчя було щільно загорнуте хусткою, а з-під довгої безформної сукні виглядали неймовірно тонкі, мов сірник, щиколотки.

– Я тільки подивитися, – ввічливо просилася Чуб.

– У чому ти до церкви прийшла? І не соромно! – розсердився церковний Цербер. – Ти хрещена?

– Так! – гордо надулася Дарина.

– То ж чому хрест не носиш? – з ходу накинувся він на неї.

– А ось і ношу! – з викликом заявила Землепотрясна, роблячи крок до нього і, гордовито піднявши пом’яту дротяну інсталяцію, оголила хрестик, який причаївся під нею, на тонкому ланцюжкові, що заплутався на голові ланцюга-змії.

– Що ж ти хрест Божий соромом прикриваєш, позорись-ко? – ще дужче обурився священик. – Ти до церкви навіщо прийшла, на чужу кров подивитися?

Парафіянка з жахом втупилася в Дарину. Без докору й засудження – гірше: як на тілесне втілення ходячого смертного гріха.

– Паломництво сатанинське влаштували, ходять і ходять, безбожники! Кари Божої не боїтесь. А даремно! Чуєш, даремно! – затряс недоглянутою темно-русявою бородою праведник.

– А ось і не на кров, я на ікону Божої Матері подивитися хотіла! – зображувала гідне обурення Чуб.

Утім, обурення, на відміну від гідності, їй зображувати не довелося – вона вже готова була накинутися на триклятого попа з кулаками.

– Ти на службу в неділю ходиш? Постів дотримуєшся? – почав чергову атаку він.

– Та йди ти… – виплюнула оскаженіла Чуб. – Тут, між іншим, ще й музей. А в музей можна ходити в чому завгодно! Зрозумів? – І розвернувшись на каблуках черевиків, побігла вслід за зниклою Марійкою, відчуваючи, що зараз вибухне від злості.

– Одна вже доходилася! Безбожниця, – погрозливо заревів піп їй услід.

«Рита? А що коли це він?» – загальмувала Чуб і, озирнувшись, побачила, що той дивиться їй услід поглядом непримиренної середньовічної інквізиції.

«Прийшла до нього вночі дівчина в короткій спідниці, він її й торохнув, фанатик! А Бог побачив згори, як він Риту ріже, і земля здригнулася…

Фе, дурня!

Хоча. Адже замок у дверях був не зламаний. його відкривали ключем. А ключ міг бути тільки…»

– Здрастуйте! Я – Митя.

Дарина перелякано здригнулася.

Із зовнішнього боку воріт, соромливо притискаючись до стіни огорожі, стояв усе той же усмішливий божевільний, схожий на кокетливу балувану дитину.

– Ну тебе, дурню, злякав! – буркнула Чуб.