Чтение онлайн

Був початок травня. Пам’ятаю, сильно тріскотіли на спеку цвіркуни.

Наступного дня першим я зустрів Вітьку, зранку перед школою. Той «на діло» не пішов, як і двоє з Б-класу.

Потім я зустрів Слона, який теж в останню хвилину вирішив відмовитись від участі. Зате Слон розповів, що Сєрий і Фєдя таки підстерегли якусь малу, на рік молодшу. Затягнули її в парашу, замацали. Ну, там, трулі здерли, як належить. Але до туалету зайшов якийсь бик посцяти. Здається, отой хіпаблуд, Курочка. Він мешкав неподалік від Слона, на одній вулиці. І що цей син учительки зробив, уявіть собі: вмастив як слід обом по яйцях, а потім ще й по морді. Почувши це, я усміхнувся. Бити Фєдю шкаром в ряху – щонайменше оригінально. Хлопець має почуття гумору [1] .

І уявіть, власне в цей момент повз мене (а я сидів зі Слоном на підвіконні біля фізкабінету) проходить Курочка. Вдає, буцім не помічає нас. У подертих джинсах, патлатий, як тьолка. Нормальний пацан, а щось із себе корчить.

Слон провів Курочку затуманеним поглядом. Слон узагалі тупуватий, із ним спілкуватися найпростіше. Для нього в мене кредит довіри завжди відкритий.

– Жаль пацана. Уб’ють його нині, – вирік Слон.

– Ти це серйозно?

Він зітхнув.

– Ти ж Фєдю знаєш. Буду просити, щоб у голову не бив. Усе-таки сусіди.

Ще раз того дня ми перетнулися з Курочкою в їдальні. Я цілий день лазив по школі сам, уникав знайомих. До голови пхалися дивні думки. Щеміло серце.

Побачивши мою присутність, Курочка занервував. Мабуть, гадає, що ми з Фєдьою в одній банді, за одну ідею. Воно зрозуміло – постійно бачити мене поруч із найбільшими кретинами школи. Асоціативне мислення.

У їдальні було людно. Я став у чергу і спостерігав, як Курочка несе два компоти і пару коржиків до столика на сонці. Там сиділа якась розфуфирена шмакодявка. Судячи з темних кіл під очима, це і була вона – жертва вчорашнього терору. Вона теж мене впізнала. Провела тягучим поглядом.

Я взяв у буфеті тарілку салату «Дністер» і березовий сік. Пошукав очима вільне місце і з легким відчаєм побачив, що єдиний порожній столик – акурат поруч із їхнім. Сів, розвернувшись до них боком, так, щоби сонце падало просто в очі. Чудове, добре травневе сонце, як я тебе люблю.

Курочка смикнувся здриснути, однак мала присадила його. Вони сиділи і наминали свої коржики, я потихеньку жував салат. Відчував на собі їхні погляди.

Мені хотілося якось підбадьорити їх. Сказати щось заспокійливе. Але як тут заспокоїш: пацана після уроків будуть бити. Навряд чи Курочку втішить звістка, що Слон попросить Фєдю не копати в голову.

Нарешті я сформулював думку. Зараз розвернуся до них і скажу: «Вибач, фраєр…» Ні, не «фраєр»… «Друг»! Точно, друг.

«Вибач, друг. Я чув, у вас вчора були праблєми. Сьогодні… – що далі? – Сьогодні будуть ще крутіші»? Ні, не підійде. Як показати їм, що я з ними – по один бік?

Я розвернувся до них. Гарне, тепле весняне сонце падає мені на щоку.

– Вибач, друг… – кажу я і забуваю все, що придумав.

– Я тобі не друг, – відрубав Курочка. Тихо, але твердо. Обидва піднялися і вийшли в темний коридор.

Ще кілька хвилин я просидів над склянкою соку і порожньою тарілкою. Сонце, приємне сонце зігрівало мене. «Я тобі не друг». Абидна, да?

Значить, так і повинно бути. Є моменти, коли треба приймати рішення. Є моменти, коли потрібно за ці рішення відповідати. Фєдя і Сєрий прийняли рішення і відповіли за базар. Курочка теж прийняв рішення і зараз теж буде звітувати по повній програмі. Мала теж щось та й отримала. Наприклад, досвід. Можливо, колись і їй потрібно буде приймати рішення. І відповідати, звичайно.

Тільки я почував себе розгублено. Я більше не міг повертатися у компанію дебілів. І я не мав можливості стояти в борні разом із Курочкою і його малою. Втручатися – значить прийняти рішення, за яке потрібно відповідати.

Це їхні війни, їхні битви.

Почуваю себе чужим, розгубленим.

Грію обличчя в лагідному промінні. Люблю сонце в травні.

Конкретно щодо цієї історії, то все склалося так. Фраєра побили, жахливо побили. Його знайшли за школою. Свідки переказують, фраєр був схожий на сливку в маринаді. Круговий – він психанутий. Та ще й Сєрий, два чоботи пара. Дай тільки привід.

А от буквально через два-три місяці Фєдя десь пропав. Казали пацани, він давно збирався змотати у Молдавію, типу, вшиватися від армії. Дивно тільки, що так несподівано, посеред випускного балу. Навіть не хочу будувати жодних припущень.

Є рішення, і є відповідальність.

Мені не хотілося ні з ким спілкуватися. Після того епізоду я зробився відлюдькуватим, а коли вже потрапляв у товариство, то поводився так, що прости господи. Хамив, грубив. Потім сам дивувався, звідки в мені це береться. Ніяк не міг забути, яким тоном відрізав Курочка: «Я тобі не друг». Ніби щось мені від нього треба.

Дивне було літо. Спекотне й сухе, зате яке холодне на стосунки. Шумне, з компаніями і забавами – але мене чомусь ніхто не кликав. Чесно, я зовсім перестав розуміти, що відбувається. Чому в один момент люди й світ помінялися до невпізнання. У хвилини слабкості у тому, що зі мною відбувається, я вбачав руку невидимої Сили, яка повертає кожну ситуацію так, аби в результаті власної дурнуватості, дратівливої нестриманості й прямоти я залишався одиноким.

З Надею ми розійшлися через два тижні. Не зійшлись характерами.

Після неї була Галька, не така симпатична, як Надя, але на сім років старша і куди легша на передок. Теж посварилися, розійшлися. Галька лякала мене, бо хотіла мати від мене дитину. Потім навіть спробувала надурити, буцім вагітна. Брехню розкрив її сорокалітній хахаль. У суворій чоловічій бесіді той відкрив мені, що в Гальки проблеми з яєчниками і вона стерильна. Мовляв, це їй пороблено, і він навіть знає ким. Хахаль напрочуд вчасно попередив, щоби більше ноги моєї в Гальки не було, інакше порве мені очко на німецький хрест.