Чтение онлайн

Перервав, обкидаючи громаду очима.

— Всякий ласий на чужі ковбаси, — озвався хтось із гурту.

Циган спалахнув:

— Котрий це?

Винуватець підняв руку вгору:

— Я.

— Чого?

— Бо всякий влесливими словами приманює нашого брата до себе, а опісля — дзуськи! Добре чужими руками жар загрібати.

Та ще він і не сказав того, як циганова рука звалила його, ніби пень сокира. Обіллявся кров'ю.

— Так кождому буде, хто важиться торочити чортзна-що.

Покараного обливали водою, але ніхто не встоював за ним.

Циган письмо за пояс назад сховав.

Чуйкевич зразу догадався, що це один з агентів, котрих сотнями розсилав Булавін, поширюючи бунтовливі відозви по Україні.

«Який народ! Жаль, що на власну руку починають… Віз, котрого колеса обертаються кожде в інший бік».

Нараз свист, ніби хтось шилом в ухо кольнув. Циган зірвався перший.

— За мною!

І ватага хильцем висунулася з подвір'я, тікаючи перед погонею. Остався тільки дід. Ніби байдуже пригравав на бандурі.

«Розігралося наше море, — говорив до себе Чуйкевич. — Чуда Божого треба, щоб утихомирити його».

Знаючи життя панське-старшинське, а також козацьке-молодецьке і приглядаючися до того, що творилося між людьми посадськими й волосними, як вони, відірвавшися від землі і роду, робилися елементом на все спосібним і до всього готовим, він бачив небезпеку, яка грозила Україні, і сильно турбувався нею.

Як у хмару, в Батурин в'їздив.

Дивився на замок гарний-гарний, та повищерблюваний зубами часу, на вали, що поприсідали, на гармати, в котрих навіть на «віват» добре не стрілиш, — пригадав собі свари й коверзи старшинські, і так важко зробилося йому на серці, що коли б не гадка про Мотрю, то, може б, і собі кинув усе і втікав на Запорожжя. Мотря не пускала…

На Україні гуло. Віками робилися минути, всякому ясно було, що гніву Божого не минути…

З усіх боків надвигалися хмари, нігде не видно було шматочка ясного неба.

Куди не глянеш — чорно, де не повернешся — блискавки та громи.

Сіркою і згаром заносить.

Люди почувають себе, як збентежена тучею отара. Нецікава їм праця на ріллі, не радує їх ні збіжжя буйне, ні скотина гарна, крізь смуток дивляться на світ. Для кого виснажуєш сили, пощо потом землю обливаєш? Завтра як не ворог, так свої, прийдуть і знівечать твоє добро.

Навіть діти не були батькам милі.

На яку долю вони виростають, який талан судила їм судьба? Дівчат татари поженуть у ясир, хлопців який новий Ярема посадить на палях, останнім москаль пообрізує носи — ось будучина ваша! Змовилися всі сили лихі, щоб поневолити тебе, народе волелюбивий. Любиш ти волю тую більш усього на світі, так любиш, що мордуєш її. Мордуєш роз'єднанням своїм, буйністю степової вдачі, неохотою до всього, що стісняє тебе. Не признаєш влади своєї, так чужа поневолює тебе.

Чуєте? Усіми бездорожніми шляхами торохтять залізні вози, навантажені кайданами на тебе.

Чуєте? Стружать палі, на які застромлять вас, як мотилів на шпильку!

Бачите? Блищать штики, на котрі кидатимуть дітей неповинних ваших і котрими лона матірні розпорюють, щоб не родили нащадків колишньої слави.

Ріжтесь, кусайтеся, бийтесь!

Гетьман Мазепа, як градобур, дивився на грізнохмаре українське небо і розумом своїм силкувався відвернути тучу.

У розум свій не тратив віри. Знав, що нема нікого, щоб бистротою ума і багатством досвіду перевишав його. Але ж він один, а ворогів багато. Навіть союзники, теперішні й майбутні, не бажають добра Україні. Всіх їх жахає її буйна сила, плодючість землі та людської природи, всіх їх приманює до себе гарна Україна, як приваблива коханка. Знасилувати її бажають.

Ні одному з них не вірить старий гетьман Мазепа, — цареві Петрові менше всіх. Цей деспот навіть з намірами не окривається своїми. За кого він має Мазепу? За нікчемного самолюба, за служку гнучкошийого чи за продажливого амбітнпка, котрий за нагороду малу і найбільшого злочину не зжахнеться?

Цар не вірить доносам на Мазепу, але останнє військо в нього забирає. Недавно з Жовкви відправлено компанійський полк Танського під командуванням польського гетьмана коронного Синяковського, а незабаром цар зажадав знову п'ять тисяч козаків і знову полк, проти Булавіна, щоб приборкати його.

З Ганського потіхи Синяковському не буде. Чути, що Ганського полчани гірш татарів лютують у Польщі. Гетьманові таких охотників не треба. Зате 5 тисяч доброго війська він післав під проводом свого небожа Войнаровського, людини найповнішої у світі. Полк проти Булавіна повели Левинець і Кожухівський — теж певні люди. Не пропадуть вони. Крім того, з кінцем червня післав військо на Волинь під Полонне на допомогу Шереметєву, що польських бунтарів громив, а 1300 стародубців у Бихів, що піддавався генералу Баверу.

З того, як на долоні, видно, що цар хоче Мазепу без війська лишити, щоб опісля зробити з ним що йому буде завгодно. Плани готові. Виявив їх у Жовкві; а саме — скасувати козацький устрій на Україні, а завести московські порядки… Гарно!..

Але Мазепа на те не піде. Це ж знівечення його великих намірів, зруйновання праці цілого життя.

Треба, значиться, лицем повернутися на захід, до Карла й Лещинського. Оба вони люди умні й чесні.

Біда, що Лещинського не признає Польща. Тільки частина панів за ним, решта з Сасом тримає. В Польщі домашня війна. З одного боку Сапіга, з другого Вишневецький і Огінський, партизани, заїзди, — потопа. Але ж завдяки тому безладдю гетьман Правобережжя донині держить. Там тепер кілька полків; і неабияких. Тримай з Петром, поможи Сасові на престол вернути, значиться, віддай тії землі, а там і булаву зложи і герцогом стань.