Чтение онлайн

– Нітрохи, голубчику! Анінайменшою мірою! Ви просто плутаєте піднятого з повсталим… Відчуваєте різницю? Одного піднімають силою, звідси певний ряд обмежень. Інший встає сам, волею збігу обставин, звідси інші рамки поведінки, інші стимули…

Гросмейстер, не соромлячись, витер масні руки об халат. Переодягтися він і не подумав, з'явившись із будуара в їделну, як був, у халаті й тюбетейці, що вже нікого не дивувало. Обличчя старця палало від збудження: так радіють лише безневинні діти й щирі адепти Високої Науки, які осідлали улюбленого коника.

– Ось, дивіться… Тим більше, колеги, це має відношення до наших подальших спільних досліджень… Ви в курсі тонкої структури особистості? Три джерела, три складові частини? Три «супутники»?

– Тінь, Ім'я, Сяйво? – продемонстрував ерудованість малефік.

Присунувши до себе сільничку, перечницю і пляшечку з яблучним оцтом, Фрося зрадів, наче знайшов таємне знання в надрах гори Равенклюхт.

– Саме так! Значить, трійця «супутників» … – він висипав трішки перцю на стіл і поставив перечницю, вирізану у вигляді стиснутого кулака, на чорний пагорбок. – Що є тінь, вона ж «умбра»? Тінь є проекція тілесної частки об'єкта на тканину світобудови! Я не надто складно висловлююся, колеги?

– Нічого, – за всіх відповіла вігіла. – Ми потерпимо.

– Чудово! Отже, що ми бачимо в тіні особистості? А бачимо ми всі етапи існування фізичного тіла об'єкта, дані нам у сукупності! Від народження до жменьки праху наприкінці… Переходимо до наступного супутника, – на купку білої солі опустилася череп-сільничка. – Що є ім'я, воно ж «номен»? Ім'я є проекція особистісної частки об'єкта на тканину світобудови. Що ми чуємо в імені? В його тугих вібраціях ми чуемо мідні сурми успіхів, ревіння вогню невдач, хулу і славу… Бо «Пепін» у випадку пекаря вібрує зовсім інакше, ніж у випадку імператора. І, нарешті, третій супутник: «сяйво» або «канденція»!

У калюжку оцту з різким запахом стала пляшечка.

– Що є сяйво, запитаєте ви? Сяйво є проекція духовної частки об'єкта на тканину світобудови! Полум'я, що залишить по собі глибоко випалений відбиток або так, легкий чад і поганий запах… Отже, «супутники» на перетині їхніх проекцій дають нам повний доленосний зріз об'єкта в контексті буття! – даруйте вже старому його пафос…

– Це за життя, – втрутилася Анрі. – А по смерті?

Вігіла ніколи не зараховувалала себе до теоретиків, що пускають нюні над колискою Високої Науки, але зараз її опанувала цікавість. Дуже вже вправно грос пов'язав трійцю структуральних «супутників» особистості у вигляді об'ємної картини долі: немов триніжок підставив під тендітну лампадку, і мерехтіння вогненного язичка набуло стійкості. Тінь – проекція долі тіла, ім'я – проекція долі особистості, сяйво – проекція долі духу…

Залізна Фея поставила б найвищий бал.

– У тім-то й річ, любонько, що відліт душі зовсім не означає миттєвого розпаду структури! Візьмімо приклад, запропонований нашим мудрим стряпчим… Я маю на увазі упиря. Дозвольте…

Гросмейстер Ефраїм хлюпнув у таріль киселю. За допомогою двозубої виделочки, ножичка і пильного погляду кисіль спух, затріпотів і швидко перетворився на малюсінького големчика, неприємно схожого на Фернана Терца.

Лжестряпчий вдавав, що така увага гроса йому лестить.

– І без шлюбного контракту, і без мами, і без тата, – немилосердно фальшивлячи, муркотів старець під ніс, – і без ліжечка, й без свічок у нас вийшов чоловічок…

Купка солі, купка перцю та калюжка яблучного оцту заворушилися, спритно звиваючись між посудом, видерлися на таріль і оточили големчика трьома його точними подобами: чорною, білою і жовтуватою.

– Умбра, номен, канденція… Чудово! Тепер наш маленький дружок після важкого й тривалого життя зболили дати дуба…

Кисільний големчик упав на спину, дриґнув ніжками і завмер.

– Закопали його, напис написали…

Ефраїм засипав «дружка» горбком із гречаної каші, поцупивши її в малефіка, і накинув зверху простенький морок. Не мудруючи лукаво, він відтворив картину зі знайомого панно: цвинтарна стіна, щоправда, без цікавих діда й онука, за стіною – могилки, надгробки, огорожки… «Дуже мило», – оцінила вігі-ла, спостерігаючи, як із чорної «тіні» починає сипатися перчик, з білого «імені» – кристалики солі, а жовтеньке «сяйво» непристойно мочиться під кубок стряпчого тоненькою цівочкою.

– Увага! – Ефраїм тріумфально підняв до стелі вказівний перст. – Об'єкт помер, і «супутники» поволі починають руйнуватися. Але не відразу! Частка фізичного тіла ще доволі міцна в тіні, забезпечуючи певну витривалість. Пам'ять близьких і знайомих успішно підтримує існування імені, а залишкові еманації духу забезпечують нетривке сяйво – так жевріє згасле багаття. Розглядаємо перший випадок: наш об'єкт повстає у вигляді вурдалака вульгаріс…

Слова не розходилися у Фросі з дією: горбок гречки заворушився і відтіля виповз големчик, набувши цілком звірячої подоби. Він спробував гризнути лжестряпчого за палець, але промахнувся й затих. Терц відгородився від киселевого монстра серветкою і зітхнув з полегшенням. Водночас серед «супутників» почався рух. Оцтове «сяйво» майже цілком стекло на стіл, чорна «тінь» наблизилася до вурдалака впритул, а біле «ім'я» коливалося, немов роздумуючи: розсипатися, чи, навпаки, ущільнитися.

– Отже, колеги! Комплекс зовнішніх обставин: горбатий в'яз, фаза місяця, кут падіння місячного променя, поховання на чужині – все це призвело до неприродного збудження одного з гаснучих «супутників». Тінь підсилилася! А в тіні, як ми вже з'ясували, зосереджена частка фізичного тіла. Тому наш вурда-лачок – практично суцільне тіло! Голодне, зле, тупе… Дикий звір, не побоюся цього слова! Дух затухає, тому здебільшого упир спить у могилці, зберігаючи жалюгідні крихти «сяйва» для періодів активності, для полювання, – а імені, як концентратові особистості, постійно загрожує розпад. Вурдалак жадає м'яса, крові, оскільки такий раціон ідеальний для підтримки імені! В «номені» розташоване коріння особистісної пам'яті, без пам'яті упиреві погано, він чіпляється за спогади про себе колишнього, боячись стати абсолютним тілом, що жере і спить – а отже, ще крові! Ще м'яса!

Анрі озирнулася. Ні, ніхто в їделні не зацікавився збудженим ораторством гроса. Дрейгури мирно підкріплювалися, змінюючи один одного за дальніми столами; поодинокі некро-манти з числа мешканців Чуриха й зовсім не звертали на Фросю ніякої уваги. Схоже, демонстрації такого штибу були тут звичайним явищем. Ну й добре, бо в малефика розгорілися очі – колегу Андреа зараз від гросмейстера за вуха не відтягнеш.

Але ж грос, подруго, не заради оплесків публіки промови виголошує. Він щиро бажає, щоб слухачі зрозуміли, вдумалися… До спільного експерименту готує?