Оргія
Шрифт:
Лишилося одно — так і вчинити.
Ти не продався, — гірше! Ти віддався у руки ворогу, як мертва глина, з якої кожне виліпить, що хоче.
Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?
Іди служи своєму Меценату, забудь краси великі заповіти, забудь несмертний образ Прометея, борця проти богів, забудь і муки Лаокоона, страдника за правду, не згадуй героїні Антігони, ні месниці Електри. Викинь з думки Елладу, що, мов Андромеда скута, покинута потворі на поталу, з нудьгою жде Персея-оборонця.
Ти не Персей, бо ти закам'янів перед обличчям римської Медузи.
Ти вже не тямиш вищої краси, краси змагання, хоч і без надії…
Федон
Нема краси в затятості безсилій… Але з тобою, бачу, не зговориш!
Бувай здоров. Я йду.
Антей
Прощай, Федоне.
Федон
Ми вже не друзями розстаємось?
Антей
Боюсь, коли б не стрілись ворогами.
Федон, здвигнувши плечима, виходить.
Неріса (виходить з гінекея, ледве зачинилось хвіртка за Федоном)
Антею, я тебе не розумію!
Так шорстко ти з Федоном обійшовся, а в чім його вина?
Антей
Ти прислухалась?
То вже було прислухатись як слід.
Чи, може, то тобі якраз до мислі, що буде на позорищі стояти твоя подоба в домі переможця?
Неріса
Яке позорище? Хто переможець?
Чим винен Меценат, що дід його чи, може, прадід з еллінами бився?
Тепер же Меценат не забирає ніяких наших скарбів силоміць, але купує, ще й за добру ціну.
Антей
Тим злотом, що стягається до Риму з подоланих, таки ж і з вас самих.
Неріса
Не сам же Меценат його стягає.
Та й ти як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав.
Антей
Я знав, що то було придбання чесне.
Неріса
Так, певне, думає і Меценат про статки батьківські. Він повертає чималу частку нам назад в Елладу, а ти за те найбільше ворогуєш.
По-твоєму, то добре, щоб у нас по закутках марніли твори хисту, щоб з голоду митці снагу втрачали, щоб мармур цвіль посіла, струни — ржа, щоб елліни на варварів звелися, аби римлянам чим не послужити?
Антей
Доволі вже їм служать. Я не буду.
Неріса
Ніхто й не вимагав від тебе служби.
Чи Меценат завдав тобі зневагу, в гостину через друга запросивши?
Антей
В гостину? Ти се думаєш навсправжки, що Меценат співця до себе кличе на оргію для дружньої балачки, а не для співу на розривку гостям?
Неріса
А що ж, якби ти й заспівав там трошки?
Твої пісні вже й так були в тім домі.
Антей
Та з того я не винен.
Неріса
Ні, ти «винен», ти дав ученикам пісні списати і, значить, сам їх випустив у світ.
А що римлянин оцінив їх краще, ніж земляки, то се вже річ звичайна, винуй у тім, як хочеш, Мецената.
Тепер в Елладі той лиш має славу, кого похвалить Рим. Коринф оцінить свого співця тоді, коли втеряє.
Якби ти в Рим дістався з Меценатом і там здобув заслужений тріумф, — бо Рим же вміє талани вінчати! — а потім повернувся до Коринфа, то рідні лаври, наче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами.
Антей
Топтати рідних лаврів я не хочу.
Тріумфи в Римі — то для мене ганьба.
Неріса
Чого ж ти ждеш?
Антей
Признання в ріднім краї без помочі ласкавих переможців.
Неріса
Коли ж те буде? Як життя скінчиться?
Посмертна слава — то звичайний дар таким співцям, як ти. А поки живі, ніхто не чує їх, ніхто не бачить, немов вони поховані в могилі.
Поринувши глибоко в думи й мрії, такі співці не рухаються з місця, а понад ними пролітає буйно барвиста вакханалія життя і кидає тому і лаври, й квіти, хто вміє їх ловити на льоту.
Такому ж от, як ти, хіба лишиться зів'яле листя та вінці нагробні.
Чи думаєш ти Рим перемогти могильною незрушністю такою?
Тобою бувши, я б його сліпила всім блиском генія свого й Еллади, на всіх би сценах я запанувала, всі форуми і портики посіла, моє імення заглушило б гомін імення Цезаря! Оце була б справдешня перемога!
Антей
Всі б казали:
«Яких співців скуповує наш Рим!
Зовсім уже пішла в старці Еллада!»
(Бере в руки Евфрозінин лавровий вінець).
Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний здобув я за життя, та він дорожчий від всіх твоїх розхвалених тріумфів.
Коли такі вінці нагробні будуть, так що ж, нехай скоріше прийде смерть!
(Надіває на голову вінець з гордим спокійним усміхом.)
Неріса
Антею, слухай! Я не можу більше сього терпіти. Так затхнутись можна в могильному повітрі сеї хати.
Ти або я повинні вийти в світ.
Я так тебе кохаю, що пристану на те, щоб славою твоєю жити, але зовсім без слави жить не можу — я еллінка!
Антей
І хочеш добувати в римлян ту славу?