Чтение онлайн

Фінн стиснув свої обидві пухкі руки перед собою, так, ніби казав молитви.

– О так, Леді, - більш-менш прошепотів він. – Хіба що ти думаєш, що я недостойний.

Королева розсміялася.

– Як я можу думати, що ти недостойний, хранитель Грін Гріта? – сказала вона.

– Ну, безумовно, він виказав мені велику честь, приймаючи мою турботу, - сказав Фінн.

Королева глянула нагору на Грін Гріта, де він сидів серед, важко-побачити, листя над нами.

– Що ти на це скажеш, Грін Гріт? – запитала вона птаха.

Грін Гріт повернув голову на один бік та прогриз дзьобом:

– Чесний чоловік, - сказав він. – Чоловік миру.

– Ось, тримай! – сказала Королева знову сміючись. Вона додала Тітоньці Бек, - Ти маєш залишити будь-які сутички із цими хлопцями, ти знаєш! – Тоді вона подивилася на Ого. – А ти, юначе?

Ого витріщався на неї, ніби вона була найдивовижнішою річчю яку він коли-небудь бачив – і я не звинувачую його: вона дійсно була чудова. Коли вона заговорила до нього, він став яскраво цегляного кольору та впав на одне коліно.

– Я…я з Харандеду, насправді, - заїкався він. – Мене взяли як служника Івара.

– Але тебе правильно взяли, - сказала Королева. – Пророцтво просить чоловіка з кожногоострова, так? І ми чотири острови. Я певна ти доведеш свою цінність. – Вона знову повернулася до Тітоньки Бек. – Звичайно, тобі буде потрібен чоловік з Галлісу також. Я дам тобі гроші, щоб побачити тебе…

Тут, поки Тітонька Бек люб’язно наклонювала голову у подяці, а Ого ставав на ноги, виглядаючи приголомшеним, Королеву перервала тверда, невидима присутність, що шаруділа біля її спідниці. Я чітко бачила його форму, що здувалася та струменілася у зеленій тканині.

– О, Плаг-Аглі! – сказала я. – Ну що ж ти робиш!

Рука Королеви завмерла на своєму шляху, до того місяця, де мала бути голова Плаг-Аглі.

– Це так ти його називаєш? – сказала вона. – Як він знайшов тебе?

– Він був на острові, який, здається, був частиною Самотності, Величність, - сказала я. – Він … е… свого роду слідує за нами.

– Чи слідує за тобою, - сказала Королева. Вона знову повернулася до Тітоньки Бек. – Тобі дуже пощастило мати таку обдаровану помічницю, - сказала вона.

Я знала, що почервоніла червоніше за Ого. Тітонька Бек кинула на мене нищівний погляд та відповіла у своїй найсухішій манері:

– Якщо обдарованість означає потайки прийняти до себе бродячого кота, тоді я припускаю, що мені пощастило, так.

Це зовсім не сподобалося Королеві. Її гарні очі звузилися і вона сказала, досить люто:

– Я знаюцього кота. Він буде слідувати лише за кимось із великими здібностями.

Тітонька Бек знизала плечима.

– Я й гадки не маю, якіздібності можуть бути у Ейлін.

– Моя добра жінко! – вигукнула Королева. – Чому ні?

Якщо є річ, яку ненавидить моя тітка то це, коли її називають хорошою жінкою. Вона випрямилася, як кочерга.

– Чому? – сказала вона. – Що за дурне питання. Тому що Ейлін провалила посвячення, звичайно ж.

Гадаю, я стала навіть червонішою. Моє обличчя було таке гаряче, що коли я підняла руки, щоб заховати його у них, мої пальці були мокрі від поту. Я знаю, Тітонька Бек була у поганому настрої, але хіба їй було потрібноказати Королеві це? Я могла чути, як Івар намагається не розсміятися.

Королева не покращила мої почуття, гнівно сказавши:

– Вона цього не робила! Ти мабуть дуже неуважна. Я бачу, вона так само кваліфікувалася, як і ти. І мені не подобаються твої манери, жінко. Я щойно сказала, що дам тобі гроші, тож я дам, але не зроблю більше нічого щоб посприяти твоїй місії. І ти, особливо, йдеш від мене без благословення! Йди!
– Вона простягла руку, вказуючи.

І це останнє, що я про неї пам’ятаю. Ого каже, що він думає, що пам’ятає як люди поспішно вивели нас звідти. Але я лише пам’ятаю, як ми були назовні, серед зелених курганів, Мое вже була запряжена у візок, біля нас. Моя тітка стискала шкіряну сумку, що бряжчала, та виглядала здивованою та сердитою через це.

Фінн плакав, а великі сльози котилися у його дивну бороду.

– О, Мудрість! – схлипував він. – Як ти могла образити Леді?

Грін Гірт додав до цього, прилетівши звідкись вихором, кричачи:

– Немудра Мудрість, немудра Мудрість!

– Ух!
– сказала Тітонька Бек та пронеслася до сидіння, з якого правила, червоні підбори спалахували роздратованістю на нас.

Глава 8.

Дивно казати, після цього, наша подорож не йшла гладко. З одного боку, решту часу, що ми залишалися на Берніці, йшов дощ. Івар не допомагав справі, похмуро кажучи, декілька разів на день, що моя тітка повинна була думати краще, перш ніж ходити та ображати королев. Це весь час розпалювало поганий настрій Тітоньки Бек, так що Ого та Фінн ледь наважувалися йти біля неї.

Хоча я мала бути біля неї, тому що ми разом спали у вологому ліжку у кожному вологому готелі, де ми зупинялися. Тієї першої ночі, Тітонька Бек влаштувала мені грізний допит щодо мого жалюгідного посвячення.

– Ти сказала мені, що нічого не трапилося тієї ночі, Ейлін. Чому ти збрехала мені?

– Я небрехала, - заволала я. – Нічого не трапилося. Я просто не мала жодних видінь, оце й усе.

– Щось повиннобуло статися, - наполягала Тітонька Бек. – Що ти приховуєш?

– Нічого, - сказала я. – Я казалатобі!

– Нісенітниця. Розкажи мені про кожну хвилину, що ти була там, - наказала моя тітка. – Кожну крихітну річ. Викладай.

– Ти маєш на увазі, - сказала я, - я маю розповідати я сиділа там, Тітонька Бек, і я тремтіла, а підлога була холодною та твердою, Тітонька Бек, і там було надто темно, щоб щось побачити, Тітонька Бек, далі та далі, однак багато годин я була там? Тому що так, як це було.

– Не весь час, - сказала моя тітка. – Ти спала, коли я відтягнула камінь. В тебе не було снів?