Поезії, Шашкевич Маркиян Семенович

Поезії

на обложку

Шашкевич Маркиян Семенович

Шрифт:

СУМРАК ВЕЧЕРНІЙ

Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла, Вшир і вздовж доокола сум ся розлягає, Чагарами густими тьма вовків завила, Над тином опустілим галок гамор грає. Там, нещасен, думаю тяжко, мов могила Серед степу опівніч сумненько думає. Згадка в душі печальній тужно згомотіла, Бо сплинули радощі, як Дністер спливає! Нависло ясне небо чорними хмарами, Тяжкими густі бори склонились тугами, Зойкнули дуброви, і ліси застогнали. Весело ми з тов гудьбов та й з тими лісами, Мило ми з буйним вітром, з блудними марами, Студена тая доля к серденьку припала.

[До 1837]

ТУГА

Крутий берег, по березі трава зелененька, Серед трави край берега калина червенька. Своє гіля буйненькоє сумно в воду клонить, Своє листя дрібненькоє по водоньці ронить. Скоро смеркнесь, голуб сивий сюди прилітає, Нічку гуде, нарікає, ранком ізлиняє. Нічку плаче, жалкуєся, рясні сльози ронить, На розсвіті ізлиняє, в темні ліси гонить. На темнії ліси гонить та й зворами блудить, Там горює, униває, тяжко серцем нудить. Весна одна перецвіла, минула і друга, Вже і третя засіяла, не минає туга. І все голуб прилітає, на гілі сідає І головку к листям тулить, плаче і ридає: «Де злетіла-сь, голубонько, сивенька, миленька? Щезла-сь з ними, лишилася година сумненька. Ні тя мислями змислити, ні думков здумати, Ні очами тя глянути, лиш згадков згадати. Світ ми мерзкий, нічка мила, голублюся з тьмами, Мари - дружба, ліси - хата, гоню за зморами. А бодай ви, лихі води, в лугах заблудили, Що ви мою ясну зорю та під себе вбили. Люта би вас буря в мраку та дрібну розбила, Та й дрібну мраку розбила, сліду не лишила. А бодай вас жарким літом дуга випивала, А зимою студінь люта навік ледом стяла. Ой ти, водо, ти бистрая, лиха розлучнице, Поган-татар нехай гидке в тобі миє лице. Щастя моє перебилось, доля вже минула, Мов ластівка скорокрила в безвісти злинула».

ТУГА ЗА МИЛОЮ

Із-за гори, із-за ліса Вітрець повіває; Скажи, скажи, тихий вітре, Як ся мила має?! Чи здорова, чи весела, Личко рум'яненьке, Чи сумує, чи горює, Чи личко блідненьке? Бо я тужу, бо я плачу, Сльозами вмиваюсь, Веселої годиноньки Вже не надіваюсь! Коби мені крильця мати, Соколом злетіти, Тяжку тугу із серденька При милій розбити! Ой літав би-м, ой літав би-м Щодень і щоночі, Щоб ся милій у сивенькі Надивити очі. Ой літав би-м, ой літав би-м Зорями ясними, Щоб мені ся натішити Ручками білими. Ой літав би-м, ой літав би-м Світом білесеньким, Щоб мені ся натішити Личком рум'яненьким. Ой літав би-м, ой літав би-м Вечором тихеньким, Щоб мені ся натішити Ходочком дрібненьким. Ой літав би-м, ой літав би-м Лісами, горами, Щоб мені ся натішити Милими словами. Ах, я бідний, нещасливий, Да й крилець не маю, Сохну, чахну в далечині, Всяк день умираю!

[До 1837]

ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОБСТУПЛЕНІЄ ЛЬВОВА

(Строєм народної пісні)

Ой у чистім полі да близько дороги, Там стоїть наметець великий, шовковий, А у тім наметці стоїть стіл тисовий Да гетьман Хмельницький сидить конець стола, Молодці-козаки стоять доокола. Да гетьман Хмельницький пише дрібні листи, По всей Україні розсилає вісти… Військо куренноє в поход виступало, Ляхи розроняло да Львів обступляло. Як гетьман Хмельницький кіньми навернув - Та й Львів ся здвигнув; Як гетьман Хмельницький шаблею звив - Та й Львів ся поклонив. На розсвіті з замку із рушниць стрілєли, А смерком козаки замок підпалили Да раненько доокола весь Львів обступили. Ударили з самопалів - двори погоріли. А гетьман Хмельницький посли посилав, Словами промовляв: «Як будете миритися, На окуп винесіть три миси червоних, На окуп виведіть сто коней вороних. Як будете битися, Мечами рознесу мури високії, А кіньми розорю двори біленькії…» А у Львові рано всі дзвони заграли, А високі ворота остіжом упали.

1834р.

ЧИ ТО ВІРЛИ КРИЛЬМИ Б'ЮТЬСЯ...

Чи то вірли крильми б'ються? Чи зірки сіяють? Ні!.. То козак з врагом труться, Мечами блискають. Та вже татар утомився, К землі, сильно вдарен, пав... Ще раз двигся, роз'ярився І дівчині необачній Головоньку з плеча зняв. І кинувся, мов звір лютий, Козак сильний на врага, Грудь розколов, щоб добути Серце диве татара?. Завіз сестру додомоньку, Поховав ю у садочку, Посадив над нев руточку, А в головках калиноньку. Сам затужив, та й заплакав, Та й стався сумненьким, Та й затужив, та й заспівав Голосом тихеньким: «Як би я в сій сторононьці, Як би я безрідний жив? Батько, ненька в могилоньці, Та й сестрицю враг вмертвив. Ходім, коню, в чужиноньку Думочку думати, Ходім, коню, на Украйноньку Степами блукати».

[1833]

ЩУКА І МАЛЕНЬКА РИБКА

Рибка у воді Черв'ячка ловила, Не могла з'їсти і дужесь сердила. Надбігла Щука, Черв'ячка ковтнула, А з Червом вудка причіплена була. Взяв рибар Щуку на берег тягнути, Взялась Рибка радувати, Взяла подружкам казати: «Часом то добре і маленьков бути!»

1 2 3 4