Чтение онлайн

Взявши у вільну руку рушницю, Авасін почав спускатися до берега, а Джеймі тим часом заходився розпалювати багаття. Він знав, що Авасін не схвалить цього, але сказав сам собі:

— Коли який-небудь ескімос і побачить дим, то кинеться, либонь, тікати геть ще швидше, ніж ми тікали вчора! І взагалі, — додав він у думці, — я особисто не збираюся їсти сирої риби.

Авасін уподобав великий вир майже під самим водоспадом. Присівши навпочіпки на березі, він прив'язав до волосіні маленький камінець, що мав правити за грузило. Потім відміряв футів п'ять волосіні і розкрутив гачок з грузилом над головою, наче ласо. А тоді нараз відпустив —і гачок кулею полетів на середину річки, потягнувши за собою волосінь. Після цього Авасін почав повільно витягувати снасть.

Риба не клюнула. Авасін, хвилюючись, знов закинув гачок. Цього разу він не встиг витягти й кількох футів волосіні, як вона раптом смикнулася й напнулась. Він блискавично намотав її на руку: напнута волосінь смикалася так сильно, що аж впиналася в шкіру. Напружившись, він повільно, обережно почав підтягувати здобич до берега.

Щось закрутилося під поверхнею води, і Авасін встиг помітити величезну сріблясту тінь — таку велику, що в першу мить він навіть очам своїм не повірив! Хлопець аж затремтів од збудження, бо зрозумів, що на гачок йому впіймалася велетенська форель — з тих, що все життя своє проводять у найглибших озерах і тільки під час нересту вирушають до верхоріччя.

Опинившись у мілкій воді, рибина так люто смикнулася, що Авасін мало не впав. Не наважуючись тягти далі — волосінь-бо могла розірватися — він похапцем обв'язав її кінець круг великого валуна і, не гаючи ні секунди, стрибнув у бурхливу воду.

Він плюхнувся в річку за кілька дюймів од величезної рибини, і вона знов шалено шарпнулася, знявши цілий фонтан бризок. Волосінь загула від напруження й раптом луснула. Та Авасін був готовий до цього. Він встиг запустити обидві руки в червоні зябра велетенської форелі!

Пручаючись, видираючись, риба звалила Авасіна на спину — та хлопець не випустив її з рук. Він збуджено горлав і щосили тягнув свою здобич на мілину. Нараз рибі пощастило вирватися з однієї його руки. Хлопець одчайдушно кинувся вперед, і широкий хвіст форелі ляснув його по обличчю.

І тут усвідомлення того, що йдеться про життя або голодну смерть, додало йому спритності. Приловчившись, він в'ївся зубами в риб'ячий хвіст і завис на ньому, мов тер'єр!

За кілька хвилин, мокрий з голови до ніг, захеканий, він витяг-таки рибину на мілину, намацав вільною рукою каменюку й одним дужим ударом поклав край боротьбі. А тоді поволік свою здобич береговим схилом угору.

Ну й чудовисько ж він упіймав! Завдовжки не менше чотирьох футів, а заважила б, мабуть, фунтів сорок з гаком. Блискучі боки рибини вилискували густими сузір'ями яскраво-червоних і золотих цяток. Її величезна паща — не менша, мабуть, ніж у лайки, була витикана сотнями гострих зубів.

Щасливо всміхаючись, Авасін закинув форель на плече й поніс далі. Він так радів з своєї перемоги, що наразі забув про небезпеку і навіть не помітив вогнища, котре розпалив Джеймі, витративши на добування вогню цілу годину.

Джеймі аж остовпів, побачивши гігантську рибу, а тоді вихопив ножа й заходився краяти на великі шматки рожеве, схоже на кетове, м'ясо. За кілька хвилин ранкове повітря наповнилося запахом смаженої риби, й хлопці почали уминати за обидві щоки.

Наївшись донесхочу, вони побачили, що, власне, купа шматків, які нарізав Джеймі, майже не зменшилася.

— М'ясо треба зберегти, — сказав Авасін. — Хтозна, коли нам ще раз пощастить витягти таку рибину. Давай закоптимо все, що зосталося.

Зібравши зо два десятки плоских каменів, вони повстромляли їх сторчма в землю навколо вогнища й розвішали на них шматки форелі. Потім накидали на розпечене вугілля вологого моху, не звертаючи уваги на дим, що стовпом знявся в бліде небо. Густий дим огортав м'ясо, і воно почало темніти й усихати.

Якийсь час хлопці сиділи мовчки, а тоді у Джеймі вихопилися слова, що їх досі ані він, ані Авасін не хотів промовляти.

— Нам треба подивитися правді у вічі, — сказав він стиха. — Ми з тобою вскочили в страшну халепу. І винен у цьому я. Теліє-квазі й Етцанні вже не знайдуть нас — а ми не знайдемо їх…

Хоч хлопці знали, що чіпевеї не насміляться приплисти сюди річкою, поки в цих містах є ескімоси, їхнє становище не було ще безнадійним. Нога Джеймі боліла вже менше. Погода все ще стояла гарна, і впродовж наступних двох-трьох тижнів вони могли б без особливих труднощів мандрувати тундрою пішки. Але в якому напрямку їм найкраще було б просуватись?

На Різницях — їхній старій стоянці — вони, певна річ, вже нікого на той час не застали б. А про спробу подолати пішки величезну відстань до лісів на півдні не могло бути й мови. Отже, залишався єдиний шлях.

Деніказі, цілком можливо, все ще перебував десь поблизу Ідтен-сету: навіть якщо він і зустрів уже оленів, йому потрібен ще був час принаймні кілька днів — полювати, а потім і сушити м'ясо, яке інакше не можна було б перевозити. З горба, на якому стояла Велика Кам'яниця, хлопці ясно бачили гору Ідтен-сет, і на погляд до неї було не більше тридцяти миль.

Сидячи в похмурому мовчанні коло вогнища, Авасін і Джеймі — кожен окремо, не домовляючись, — дійшли висновку, що врятуватися вони можуть, обравши єдиний шлях — на захід, щоб там десь перестріти Деніказі.

— Може, наші справи не такі вже й кепські,— сказав Авасін. — По-моєму, якщо нам пощастить добутися до Річки Замерзлого Озера, то ми ще застанемо там чіпевеїв. Місцевість у тому напрямку горяна, і нам не треба буде долати річки й болота, як ото досі.

— Так, для нас це, либонь, єдиний вихід, — відповів Джеймі. — Але якщо ми спізнимося… — він не завершив цієї фрази.

— Не спізнимося! — запевнив його Авасін. — В усякому разі, нам не можна більше чекати тут.