Чтение онлайн

— Ні, — трохи подумавши, відповіла жінка. — Я сказала б…

— Що? — подався вперед Шор. — Що ви хотіли б сказати?

— Я сказала б, що тон пам’ятки був цілком… оптимістичний…

— Ви можете припустити, що штовхнуло пана Граціо на самогубство?

— У кожної людини є своя таємниця… Я вже сказала…

Шор відкинувся на спинку крісла, кинув під язик м’ятну таблетку, потягся і, натиснувши на одну з кнопок селектора, запитав:

— Як там з розшифровкою запису розмови? Готова?

— Так, — відповіли йому.

— Дуже добре. Почитайте мені, будь ласка…

— Але ж…

— Ні, вона не почує, я переведу розмову на трубку, читайте.

Він не дивився на жінку, він дививсь у вікно, де її відображення було чітким; і зразу ж помітив, як вона простягла руку до сумки й нервово закурила.

Шор сидів, немов закам’янілий, тільки розплющував і заплющував очі, іноді обличчя його перекошувала гримаса…

Через кілька довгих томливих хвилин він сказав:

— Спасибі, Папіньйон, молодець.

Поклавши трубку, Шор обернувся до фрау Дорн і посміхнувся, не розтуляючи рота.

— Ви все зрозуміли?

— Ні-і…

— Фрау Дорн, ви багато читаєте, у вас дома чудова бібліотека, в ній здебільшого детективна література, не треба брехати мені… Оскільки я не дуже вірю в самогубство вашого боса — кажу вам про це відверто, ви не маєте права передавати мої слова будь-кому, — мені довелося взяти під опіку й контроль усіх тих, хто був близький до Граціо… Від гріха… У ваших же, до речі, інтересах… Якщо Граціо справді вбили, то й вас шльопнуть, як муху… Ясно?! Про що ви говорили з тим чоловіком, який подзвонив вам у готель о дев’ятій і прийшов о десятій вечора? Я хочу, щоб ви це сказали на диктофон, бо інакше я спрямую записану моїм помічником розмову з цим чоловіком проти вас! Ви приховуєте правду від слідства! Отже, ви покриваєте тих, хто винен у загибелі Граціо! Ну, починайте!

— Я не знаю цього чоловіка… Я не знаю, я нічого не розумію, — жінка заплакала. — Тим більше, що вам уже все відомо…

— Повторюю, я не хочу вас ославити… Одне — ви самі розповіли мені все і зовсім інше, коли я викличу вас у суд як людину, котра приховує правду! Говоріть, фрау Дорн, можете говорити так, як вам зручно сказати, я маю право подати слідству запис, а можу й не подавати, просто передати ваші скориговані показання.

— Я не знаю цього чоловіка, — повторила жінка, — він подзвонив і сказав, що йому конче потрібно побачитися зі мною за дорученням пана Раффа…

— Хто це?

— Мій колишній шеф.

— Де він?

— Він віце-президент філіалу «Кемікл продакшнз» у Франкфурті.

— Далі…

— Рафф ніколи не став би турбувати мене марно… Значить, щось трапилося…

— Продовжуйте…

— Цей пан відрекомендувався його новим помічником; сказав, що звуть його містер Вакс… Говорив, що довкола загибелі пана Граціо починається скандал… Втягнуто темні сили… Одним словом, я не повинна давати ніяких свідчень, аби не накликати небезпеку на життя мами і моє…

— Далі.

— Це все.

Шор похитав головою.

— Будь ласка, детальніше, фрау Дорн.

— Я кажу — це все! — вигукнула жінка. — Ви можете звірити з вашим записом!

— Пам’ятаєте телефон Раффа?

— Триста сорок чотири тринадцять сімдесят.

Шор подивився в телефонній книжці код Франкфурта-на-Майні, набрав номер; відповіла секретарка, як завжди, співуче, завчено:

— «Кемікл продакшнз», добрий день, що я можу для вас зробити?

— З’єднати мене з паном Раффом.

— У пана Раффа зараз переговори, з ким я розмовляю?

— Інспектор кримінальної поліції Шор. Дзвоню в дуже невідкладній справі, пов’язаній із загибеллю Граціо.

— Скажіть, будь ласка, чи не зможете ви почекати біля апарата?

— Мені нічого іншого не лишається, як чекати біля апарата, — пробурчав Шор.

У трубці клацнуло, настала дзвінка, відчутна тиша.

Прикривши мембрану тонкою, дівочою долонькою, Шор спитав:

— Цей самий містер Вакс передав вам листа від Раффа?

— Візитну картку.

— Де вона?

Жінка відкрила сумочку, вийняла помаду, два аркушики паперу, пласку коробочку пудри, візитну картку, простягла її Шору.

Той узяв картку, гмикнув, показав жінці — на глянсовому папері не було жодної літери.

— Зрозуміли, чому ми за вами стежили? Це ж фокуси. Ткнули візитку, надруковану так, що шрифт сходить через п’ять — вісім годин…

В очах жінки з’явився переляк, і Шору стало жаль її.

«Скільки ж вас із такими ось крокодилячими сумочками сідало в моє крісло, — подумав він, — які ж ви всі були спочатку неприступні, як точно дотримувались того, чого вас навчили юристи, коханці, ворожки, сутенери, чоловіки, чорти, дияволи, а я знав, що мушу вирвати у вас зізнання, добитися правди, і я добивався її, але як же мені було жаль вас усіх, боже ти мій, якби хто знав, як мені було вас жаль…»

У трубці клацнуло.

— Тут Рафф. Слухаю вас, пане інспектор Шор.

— Насамперед хочу вас попередити, пане Рафф, що наша розмова записується на диктофон, так що ви можете відмовитись од бесіди зі мною.

— Все залежить від ваших запитань, пане інспектор Шор. У тому разі, якщо вони мене не влаштовуватимуть, я зв’яжу вас з моїми адвокатами, вони відповідатимуть вам.

— У мене поки що єдине запитання, пане Рафф: ви знаєте фрау Дорн?

— Звичайно! Вона була моєю секретаркою… Щось трапилось?

— На щастя, ні. Коли дозволите, друге запитання, пане Рафф: у зв’язку з чим ви послали містера Вакса вчора ввечері до фрау Дорн?

— Кого?

— Містера Вакса. Він подзвонив до фрау Дорн від вашого імені…

— Пане інспектор Шор, я не знаю людини з таким прізвищем.

— Спасибі за вичерпну відповідь, пане Рафф, і прошу вибачити, бувайте здорові…

Шор поклав трубку, кинув під язик ще одну м’ятну таблетку й сказав:

— Вас проведе мій працівник… Розплатитесь у своєму готелі, й зразу ж вилітайте додому… За вашою квартирою спостерігатимуть наші колеги, живіть спокійно, тільки перед тим, як ми попрощаємося, розкажіть мені все, що ви знаєте про останні дні Граціо… І передайте точно останню розмову з ним, фрау Дорн… Граціо розмовляв з вами сім хвилин — ні, ні, ні його, ні тим паче вас ми не підслухували, не було підстав, просто у рахунку на розмову з Франкфуртом записано сім хвилин… Я вимикаю диктофон і даю слово не посилатися на вашу інформацію, допитуючи тих людей, які так чи інакше входили в оточення покійного…