Чтение онлайн

— Але ж мусять бути якісь норми моралі! Не годиться так жорстоко обходитись один з одним! Операцію ще можна зупинити! Є час! Ви розумієте, все ще можна зупинити! Повернути на свої місця! Я ладен це зробити з вашого кабінету! Дозвольте мені це! У нас в запасі кілька годин! Вічність!

— Містер Велш, у вашому становищі не треба думати про вічність. Я вже сказав: у вас дуже мало часу для того, щоб прийняти рішення… Вважаю, у ваших інтересах, точніше кажучи, в інтересах вашої репутації і, таким чином, репутації вашої родини це варто зробити сьогодні вночі…

Через годину після того, як стало відомо, що Велш застрелився, ФБР дало вказівку поки що не сповіщати в пресу, а завтра вранці повідомити версію про «раптову смерть через гостру серцеву недостатність».

Через три години директорові ЦРУ надійшла вказівка продовжувати операцію «Корида», яку почав Велш, але внести в неї заздалегідь обумовлені корективи.

Через сім годин біржові ділери, зв’язані з Робертом Каром, другом помічника президента, відомого спеціаліста з питань біржових ігор, дістали відповідне завдання, як поводитись, аби завдати удару Дігону й Роллу, гарантуючи таким чином максимальний виграш концернам, близьким до Роберта Кара і через нього до помічника президента, а також до тих, на кого він працював.

Джон Хоф одержав інформацію від санітара з клініки, купленого ще чотири дні тому, що інспектор попросив доглядальницю, яка чергувала тепер у нього постійно, подзвонити «сестрі й сказати, щоб принесла братові Соломону солоного сиру й домашнього морсу».

Ніякої сестри в Шора не було, він дав доглядальниці телефон цієї самої Марі Кровс, значить, не заспокоївся, готує удар, сволота.

Часу на те, щоб з’ясувати, чи пам’ятає він номер машини, чи йому все-таки памороки забило, вже не було. Лічильник увімкнено, діло треба зробити без перешкод, потім нехай собі пишуть і кажуть, що завгодно, головне здійснити задумане. Як не крути, перш за все діло; слово потім; будь-які слова, чорт з ними, вітер, пусте; найважливіше — це реалізація ідеї, зміцнення позиції, перемога.

Вночі, коли доглядальниця вийшла до вбиральні (їй сипонули в чай проносне), поліцейського, який тепер безперервно чергував у коридорі, покликали до телефону (це зробив Папіньйон). Поки Шор був один, до нього в палату ввійшов чоловік у білому халаті і ткнув шприц у вену, не протерши шкіру спиртом.

Шор навіть не захрипів, просто смикнувся, а потім потягся, немов очунював після довгого й солодкого сну; шия в нього стала тоненька, як у курчати, і така ж слабка.

Через сім хвилин після того, як свідка усунули, адвокатові Дона Валлоне, вірному доброму Ферручі, подзвонили по телефону і, не відрекомендувавшись, сказали:

— На добраніч..

Він підвівся з-за столу; саме цього дзвінка чекав до третьої ранку, витяг з бара пляшку джину, хлюпнув у високу склянку, неквапливо видавив лимон, стиснув його цупкими долонями, долив тоніка, неквапливо випив і лише після цього пішов до спальні; заснути не міг, на серці було тривожно.

«Дурниці, — сказав він собі, — непевність виникає тоді, коли перебуваєш в екстремальній ситуації, але дні швидко минають, за тиждень-два все скінчиться, можна буде поїхати на Багами і як слід відіспатися; нерви розгулялись; аби тільки не дати розігратися емоціям».

Однак заснув він лише перед ранком, випивши півтаблетки сильного снотворного.

Посол прийняв Степанова, як тільки той приїхав до нього з аеропорту; було вже пізно, але Андрієнко завжди кінчав свій робочий день близько опівночі.

Степанова страшенно морозило; мабуть, усе-таки, розшукуючи Цорра, простудився; в машині, коли гнав з Марселя до Шьоньофа, продуло ще більше, температуру переходив на ногах, отже, знову всю зиму кашлятиме й доведеться лічити дні до початку весни; воістину зима тривоги нашої; тільки б пережити «свого часу останній відстрочений прихід»; господи, як же Пастернак відчував слово, він останній, ніхто тепер так не вміє.

Андрієнко, певно, помітив хворобливий рум’янець на обличчі Степанова, пішов у сусідню кімнату, повернувся з аптечкою.

— Тут чудовий антибіотик, зовсім нешкідливий…

— Реклама запевняє? — посміхнувся Степанов.

— Я, — відповів Андрієнко. — Випробував на собі, запийте боржомом і заїжте аскорбінкою.

— Добре було б аспірину випити, Петре Васильовичу.

— Будь ласка, є байєрівський… Ну, що у вас?

— У мене те, що наш Лиско — чудовий, чесний і сміливий журналіст, вийшов на найважливішу тему, зачепив больові точки, пов’язані з ситуацією в Гаривасі, за це його й прибрали, він заважав. А все, що писали про його стосунки з Марі Кровс, справжнісінький наклеп, я з нею спілкувався весь цей час, Петре Васильовичу, і нам відкрилися дуже серйозні обставини і в зв’язку із справою Граціо, і з приводу тривожної ситуації в Гаривасі…

— Я сьогодні вечеряв з послом Гаривасу, він розповів мені, що, за його відомостями, але не підтвердженими, група Дігона днями починає відкриту кампанію проти республіки…

— А я вчора зустрічався з одним лідером мафії. Хоч як це дивно, він теж назвав мені ім’я Дігона…

— Чому?

— І я думаю: чому?

Посол засміявся.

— Одне з найулюбленіших моїх слів — «чому». Коли з усіх боків різні сили підштовхують мене до одного рішення, наполегливо виключаючи можливість дослідження Інших імовірностей, я зразу запитую себе: чому?

— Дігон почав проявляти виняткову активність у Гаривасі після того, як там закріпився Граціо. А потім Граціо вбили, і хтось організував, причому того ж дня, атаку на акції какао-бобів, а Гаривас — монополіст цієї культури… Мої колеги в Прес-центрі одностайно твердять, що атаку почав Дігон. Така гра буває коротко плинною, як покер. Коли гра на біржі досягає апогею, необхідне втручання політиків. А пік у цьому регіоні однозначний: бо переворот, або інтервенція — незалежно від того, хто стоїть за біржовою спекуляцією. Словом, можливий переворот, але й не виключена інтервенція.