Приказки, Руданський Степан Васильевич

Приказки

на обложку

Руданський Степан Васильевич

Шрифт:

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ

Стали колись Хмельницького Ляхи підмовляти, Щоби нашу Україну З Польщею з’єднати. А Хмельницький їм говорить: «Сядьте, добрі люди! Послухайте мої байки, Чи правдива буде?.. Ото був собі господар, Мав їдного сина, І любив він його щиро - Сказано, дитина… Любив його, як дитину, Годив, як паняті; Але в того чоловіка Був і вуж при хаті. І, бувало, як дитина За обід сідає, В тую пору із-під печі І вуж вилізає… І що дитя йому кине, Що само упаде, Вуж полізе позбирає, Вуж і тому радий!.. Але раз дитя почало Із вужем дрочитись, Дрочилося-дрочилося, Далі стало битись. Вуж до піни розізлився, Укусив дитину; Аж надходить і господар В ту лиху годину… Як ударив по вужеві, То хвіст і остався, А вуж, живий, та безхвостий, У нору сховався… Нема в хаті вже дитини, І вужа не стало; А тим часом господарство, Як вода, спливало. В рік ісплила вся маєтність, Всі його пожитки, Ба вже й на нім не осталось Ні рубця, ні нитки. Іде, бідний, до ворожки; Світить вона свічі, Посиділа-погадала, Каже: «Чоловіче! Мав-ись,- каже,- чоловіче,- Ти вужа хатнього! Все багатство, вся маєтность - Все було від нього. А як ти з ним посварився, А може, й побився, То ото ж ти через теє Усього лишився!..» Повертається господар До своєї хати, Прислонився коло печі Та й став вужа звати… Вилізає вуж безхвостий Та й став говорити: «Ні вже,- каже,- чоловіче, Разом нам не жити! Скілько ти на мене глянеш - Зараз пригадаєш, Що довіку через мене Ти сина не маєш! Скілько я на тебе гляну, Зараз пригадаю, Що довіку через тебе Я хвоста не маю. Буду тобі, чоловіче, Все добро робити, Але разом із тобою Я не буду жити!..» Отак воно, добрі люди! Польща - то дитина, Король польський - то господар, А вуж - Україна!..»

МОШКОВА ПІСНЯ

Колись Мошко улюбився У нашу дівчину. То, бувало, все співає В лихую годину: «Світить місяць, світить, І сонця не треба,- Він не впаде з неба, Бо добре держиться. Ой там край Дунаю Голуби літають,- Най собі літають, Бо я їх не спійму. Сів заєць на дубі, Оріха кусає… Бо він виглядав Милої коханки. Сів заєць на дубі, А я коло дуба. Як ти мені люба, Сказати не можу!»

ХТО КОГО ЛУЧЧЕ

Бився Мошко із Гаврилом Та й потім хвалився: «Ото,- каже,- на ярмарку Я з Гаврилом бився! Він на мене із ломаком По плечах махало. А я йому все з ярмурком По носі давало!» «Та славно ж ви, Мошку, бились… А хто ж кого лучче?» «Та Гаврило мене лучче, А я його лучче!»

НЕВИННИЙ МОШКО

«Куди, Мошку, так ідеш?» «На війну виходжу!» «А чого ж то пізно так?» «Ще два-три положу!» «А як тебе часом хто Схоче положити?» «А кому ж я винен що? За що ж мене бити?»

ТРИ ПИТАННЯ

Рабин: «Чого півень, як співає, Очі закриває?» Мошко: «Того, девне, що напам’ять Свою пісню знає». Рабин: «Чого колись по драбині Ангели злізали?» Мошко: «Бо ще були молодії, Мало пір’я мали». Рабин: «Чого море так солоне, Що не можна пити?» Мошко: «Бо погані оселедці Мали заселяти».

ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА

«Що п’ять верстов - то й коршомка, Нічого й лічити, Бо п’ять верстов як проїдеш, Треба й відпочити. Ото їдуть із ярмарку Двоє господарів, У каждого віз порядний, Воликів по парі. Їдуть собі помаленьку, Грошенята мають, Полягали на соломі - Та й думу гадають. Далі їден пробудився З глибокої думи, Повернувся на соломі. «Чи спиш,- каже,- куме?» «Що говориш?» - другий каже. «Чи спиш, я питаю». «Та не сплю ще,- каже,- куме, Тілько що дрімаю!» «Не дрімай же на годину Та глянь против неба, Скілько б верстов так до неба Проїхати треба?» «Та бог його святий знає І добрії люди… Я думаю, що не більше, Як п’ять верстов, буде». «Гуттю, куме!.. Та се баба Тобі набрехала… Та якби п’ять верстов було, Там коршма б стояла!»

ОКУЛЯРИ

Розходився мужичок Аж ґвалт дякувати, Та одна йому біда: Не вміє читати. До аз-буки - так куди, Не того він хоче. Він гадає чим другим Просвітити очі. «Не вміє ж так старий дяк Стрічки розібрати, Окуляри ж як візьме - То куди читати! Отак і я заведу Кондаки й тропарі, Піду тілько та куплю Такі окуляри». Пішов мужик до крамниці, Різні вибирає… Що на очі накладе, То все не читає. Далі соті з носа зняв, Об землю ударив. Розплатився та й пішов Сам без окулярів. Та й на проводи сказав Хрещеному люду: «Окулярів не купив То й дяком не буду».

ЕГЕ, ГАЙ

Йде видючий і сліпий, Та й каже видючий: «Ото, брате, синій гай! Ото ліс дрімучий!» «Еге! Еге!
– каже той.- Як ти собі важиш!» «А ти ж, брате, бачиш що?» «Та ж ти, брате, кажеш!»

СКІЛЬКО ДУШ

«Скілько, куме, в тілі душ?» «Одна, я гадаю». «Може, в тебе і одна, А я так дві маю: Бо як руки на снігу В мене заколіють, Хукне теплая душа - І руки тепліють. А як страва на столі Гарячая буде, То вже друга, бач, душа, Холодная, студить!»

ПОНИЗИВ

П’є-гуляє у неділю На коршомці Гарасим; З Гарасимом п’є-гуляє І сусід його Трохим. А обидва стрільці жваві. От перечка і пішла… Далі Трохим розходився, Підійнявся з-за стола: «То ти кажеш, що ти луччий? Що ти гаспидний стрілець? Збий же мені з чуба шапку - Тоді будеш молодець!» «Кажеш, може, що не зіб’ю?» «А ти кажеш, що зіб’єш?!» «А їй-богу, що ізіб’ю!» «А їй-богу, не зіб’єш!..» «Та от тобі і рушниця!» «Ану-ну! Давай! Давай!» «Ставай, лишень, край порога! «Та я стану, ти ставай!..» Цілить один од порога, Другий стоїть за столом Та щосили натягає Сиву шапку на чоло. Бах! рушниця… Стало димно… Йде до столу Гарасим… А за столом в сивій шапці, Як баран, лежить Трохим! (Йому куля пролетіла Через шапку і чоло…) Підіймає він Трохима, Підпирає за столом. Сам одходить до порога. Знов рушницю в руки взяв, Прицілився разів кілька Й головою похитав. «Вибачай мені, Трохиме,- Гарасим проговорив,- На два цалі лиш понизив Та й і шапки не ізбив».

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі Костьол обкрадають; Обшарили всі скарбони, Святих обдирають. І забрали, які були, Гроші під замками. Далі один на олтарик Пнеться з постолами. «Та що ж бо ти, брате, робиш?
– Став другий казати.- Як-то можна святе місце Постолом валяти?» А той каже: «Мовчи, брате! Ми тут перед богом - Аби душа чиста була, Постоли - нічого!»

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ляшок серед лісу, А мужик рубає… «Та ти, ляше, либонь, блудиш?» - Мужик промовляє. А лях каже: «Chocaj bladzie, Ale mam nature Nie pytac sie tego nigdy Kogo bije w skore!» [8]

СВИНЯ СВИНЕЮ

– Хоч блуджу,

Але маю натуру

Ніколи не питати того,

Кого бю в шкуру! (польськ.)