Шрифт:
ФАНТАСТИЧНИЙ РОМАН ПРО АДАМА І ЄВУ ТА ПРО ЇХНЮ ЛЮБОВ
"Довготривалі подорожі часто ставали причиною багатьох пригод, які нерідко виходили за межі ймовірності."
Із стародавньої хроніки
АСТРОНОМІЧНА ДОВІДКА
Альфа Центавра - наша найближча сусідка в космічному просторі за межами Сонячної системи й одна з найяскравіших зірок Південної півкулі - насправді є системою, що складається із трьох зірок. Дві великі зірки А і Б обертаються одна навколо другої за 80 років при середній відстані між ними близько 23 астрономічних одиниць; третій член системи - зірка С, що знаходиться від нас за 10 000 астрономічних одиниць, обертається навколо пари АВ за період близько мільйона літ. Кожна із зірок А і Б могла б мати придатні для життя планети, зірка С - Проксима - не могла б”.
С. Доул, “Планети для людей”
Космічний корабель завершував свій перший виток навколо Землі.
– Пора, - сказав Командир.
– Земля дає добро. Над Камчаткою відкрили шлюз. Усе було готове до задуманого і на рідній планеті не раз та не двічі “програно” в термобарокамері за повною циклограмою.
Всі інструкції вивчені, всі дії застережені. Але хто міг з певністю сказати, що чекає людину там, за надійними стінами космічного фрегата? І Командир корабля подумав, що в сто крат легше було б йому самому ступити в ту безодню, аніж давати команди товаришеві.
А вголос промовив спокійно і начеб аж якось буденно:
– Ну, в добру путь!..
Космонавт звівся з крісла і, повторивши про себе побажання Командира, кивнув йому і плавно рушив у шлюз.
Перед стартом, біля підніжжя ракети, готової знятися у височінь, Головний напучував його:
– Ти там особливо не мудруй. Тільки вийди і зайди.
– Помовчавши, додав, усміхаючись: - Попутного тобі сонячного вітру!
Ці слова пригадалися Космонавтові, коли він переходив у шлюз. Перш ніж зробити вирішальний крок, на кілька секунд затримався. Мигцем оглянув себе в скафандрі (все було гаразд: на грудях висіла фотокамера, а на правому боці, біля стегна, - маніпулятор), хитнувся вперед - і до половини висунувся у відкритий простір.
Перед ним був Космос.
Перше, що кинулося у вічі, - Сонце. (Він подумки назвав його з великої літери). За інструкцією Космонавт мав повністю закрити світлофільтр. Але така була незборима цікавість глянути в Космос, на Сонце без захисного світлофільтра, що він лише наполовину прикрив лице. І коли зиркнув, то в ту ж мить зажмурився, бо здалося, що в лице вдарила дуга електрозварювання. Довелося спішно закрити світлофільтр, і лише тоді зміг дивитися. У Космосі, не відгороджене товщею атмосфери, Сонце було зовсім не схоже на те, яке він звик бачити з землі. Тут, на далекій орбіті, перед ним висів рівний диск, без проміння й ореолу, але сліпив неймовірно. Навіть у позолоченім фільтрі 96-процентної щільності яскравість була такою, як у Ялті в літній полудень.
Сонце - сліпучо-осяйне, а небо... чорне. І зоряне. Зорі були вгорі і внизу.
“Дивно, - подумалось Космонавтові, - сонячний день, а небо чорне. І зорі. Не збагнеш: чи зараз сонячна ніч, чи зоряний день?”
Він зробив ще один плавний, обережний рух, став на обріз люка, і... йому захопило подих.
Під ним було Чорне море. Як на долоні!
З ілюмінатора корабля він уже бачив його, але то з ілюмінатора, а звідси, з обрізу люка, над відкритою прірвою, зовсім інші почуття сколихнули його душу, і Космонавт вперше відчув себе крилатим.
І Кавказ був під ним.
Космонавтові зненацька, наче душа заспівала, пригадалися рядки поета, які вчив колись ще в школі:
Кавказ подо мною. Один в вышине
Стою над снегами у края стремнины;
Орел, с отдаленной поднявшись вершины
Парит неподвижно со мной наравне.
Отселе я вижу потоков рожденье
И первое грозных обвалов движенье.
Коли продзвеніли в душі ці рядки, Космонавт поглянув на свій корабель, і той йому видався справді незвичайним птахом.
А ліворуч було видно Балкани, Італію, праворуч, на обрії, - голубіла Балтика. Як намальована. І подумалося, що такої незвичайної краси ще не бачила жодна людина.
Але Космонавт схаменувся - не до замилування, треба було працювати. Він зняв кришку з кінокамери, що мала його знімати, глибоко зітхнув, м’яко відштовхнувся од корабельного порога і поплив, розкинувши руки й ноги.
У Космосі!
Над Землею!
І хоч поплив лише на довжину фала, а здавалося, що пливе над усім білим світом, над минулим Землі, над її сьогоденням та майбутнім.
Пливе над материками й морями і раптом чує в навушниках урочистий голос Командира:
– Я - “Алмаз”! Людина вийшла в космічний просстір! Знаходиться у вільному плаванні! Я - “Алмаз”! Людина вийшла...
В ту історичну мить вільного плавання над безоднею Космонавт ніяк не міг збагнути: хто ж то вийшов у космос, про що схвильовано передає Командир?