Чтение онлайн

— Мабуть, усе-таки здалося бабі, — промимрив Трепка. — Обійдемо будинок довкола. Зустрінемось під вікном професора.

Ми рушили кожен у протилежному напрямі, уважно освітлюючи ліхтариком кущі і мур. Зустрівшись, нарешті, ні я, ні Трепка не могли сказати чогось нового.

Ми глянули на вікно професора. Там ще світилося.

— Хай йому чорт! — вилаявся Трепка і потягнув мене до муру.

Від муру я виразно побачив, що так обурило капітана. У відчиненому вікні виднілася фігура Містраля. Професор виглядав у вікно, насолоджуючись свіжим повітрям.

Схвильований Трепка кивнув мені головою, і ми обидва рушили до дверей. Зненацька, коли ми були вже біля фасадної стіни будинку, нас осліпило яскраве світло, і здавлений, але виразний голос прохрипів:

— Стій! Руки вгору!

У мене серце спинилося в грудях і мурашки пробігли по спині. У жовтому світлі ліхтарика я помітив металевий блиск дула.

Поки я зорієнтувався в ситуації, темна фігура скочила до нас і зупинилася мов укопана. Світло погасло, потім блиснуло знову, посуваючись по нас від ніг до голови.

— Хай вам грець! Це ви, Дзярмага? — почувся знайомий голос.

Поручик Журка ховав пістолет.

— Що ви за полювання тут влаштовуєте, Журка? — гаркнув сердито Трепка.

— Мене викликали. Я прибув. Побачив дві підозрілі тіні, які снували вздовж стіни. Кинувся до них. — Журка, як завжди, висловлювався точно. Точність у висловленні своїх думок була однією з багатьох похвальних рис поручика Журки.

— Ви самі?

— З сержантом Ройковою і Кайтусем, як ви й хотіли. Ройкова в альтанці. Кайтусь на посту в прохідній будці. Звичайно, тихо, не виявляючи себе.

— Чую, — зітхнув Трепка.

— Як це? Не розумію, що ви чуєте?

— Чую, як лютує та бестія Реза. Вона, здається, не терпить конкуренції.

— Жахлива тварюка. Мало не розірвала мені штанів, — підтвердив поручик.

— Слухайте, Журка, — запитав Трепка, — чи це не ви заглядали через вікно до кухні?

— Через вікно? Ні. А що?

— Та тут хазяйці привиділося. Ви давно тут?

— Щойно приїхав. Саме йшов до вілли, коли сталася ця прикра помилка.

Крім нас, ви нікого в саду не зустріли?

Ні душі. Але що, власне, тут діється?

— І багато чого й мало. Залежно від того, як дивитись.

— Конкретно?

— Боюся нового замаху.

— Є підозрілі? Маєте когось на увазі?

— Занадто багатьох, щоб це вам щось з'ясувало.

— Ну то на дідька ви мене викликали?

— Я відчував, що вести цю справу вдвох нам не під силу. Ви ж знаєте, що ми тут інкогніто.

— Ну його к чорту! Запобігання злочину — це не моя функція.

— Я вважаю, що ваша участь необхідна. Це надзвичайно важлива справа.

Журка підозріливо глянув на Трепку, але, видно, сприйняв його слова за чисту монету, бо спитав у відповідь:

— Чим я можу допомогти?

— Ідіть наверх і представтесь. Поки що, думаю, цього вистачить.

— Вистачить? Для чого? — здивувався Журка.

— Для того, щоб спинити вбивцю.

Журка знову підозріливо глянув на Трепку, — чи не кепкує він бува, — але обличчя капітана було цілком серйозне.

— Розумію, — сказав поручик і пружною ходою рушив по сходах тераси.

Через декілька хвилин, повернувшись до вестибюля, ми застали там дивну сцену. Йонаш, Протоклицька і Мацьошекова стояли під стіною, а Журка сидів перед ними на стільці і розглядав свої нігті. На столі біля нього лежали якісь документи.

— Сідайте ж, панове, прошу ще раз, — грізно говорив поручик, — ви зовсім без потреби загострюєте становище.

— Дуже вибачаюсь, — видавив Йонаш, — але ж ви, пане поручику… Це ж ви, так би мовити, ввірвалися несподівано сюди і не хочете пояснити причини.

— Що це за люди? — замість відповіді Журка показав на нас.

— Наші гості, — відповів Йонаш.

— Прошу документи.

Трепка засопів. Я знав, що він був страшенно лютий. Стиль роботи поручика Журки завжди дратував його. В той час, коли ми пред'являли документи, на сходах почулися кроки, і в кімнату, обтрушуючись після дощу, ввійшов Заплон.

— Значить, уже й мундир є, — промовив він спокійно і, не сказавши більше й слова, попрямував до своєї кімнати.

— Вибачаюсь, а ви? — запитав Журка. — Прошу ваші документи.

Заплон витягнув з кишені паспорт і, кинувши його на столик, зник за дверима.

— Ви теж можете йти відпочивати, — звернувся Журка до тих, що залишились.

Йонаш хотів було про щось запитати, але в останню мить передумав і пішов у свою кімнату. Доктор Протоклицька теж вийшла. Мацьошекова, боязко оглядаючись на Журку, рушила за нею. На сходах вона ще раз оглянулась і пробурмотіла:

— В ім'я отця і сина!.. Що тут діється… в голові не вкладається!..

Коли ми залишились самі, Журка спитав пошепки:

— Ну що, ви задоволені?

— На бісового батька ця перевірка документів! — прошепотів Трепка.

— Міліція мусить вимагати документи, — впевнено відповів Журка, граючись паспортами.

Я з подивом помітив, що було їх два. Один — Заплона, а другий? Я взяв їх у Журки і оглянув. Другим був паспорт професора Містраля.

— Ви вимагали, щоб професор пред'явив паспорт? — видавив я.