Провінціалки
Шрифт:
Т а н я. А в них? (Постукала пальчиком по стільниці.)
Лідія Андріївна. Не дозволять, мабуть. Хоча на якийсь час... Можливо. Ех, був би живий наш тато... За тиждень рік, Танюшо. Якраз рік... А! Ти тільки вступи, а там не пропадемо. Ну, іду, іду.
Чути, як зовсім поруч спинився автомобіль. Втих мотор, грюкнули дверцята. Лідія Андріївна кидається до вікна.
І-і, Ташошко. Приїхали. Боря. Викапаний Микола Георгійович. З дівчиною. І ще якийсь жевжик. Швиденько переодягнися, ну, що в тебе за вигляд!
Обидві зникають у своїй кімнаті. Майже одночасно з двору до хати
заходять Світлана, Борис, Сергій. У останнього в руці
чималого розміру шкіряна сумка. Важка.
Сергій (ставить сумку на підлогу). Ху-ух! І, здається ж, нічого зайвого, а не піднімеш. Так, важко нині дається відпочинок, як і все, до речі.
Світлана. Особливо тобі.
С е р г і й. А що мені? От образити — нічого не варто... Я теж, уяви собі, своїм трудом, своїм горбом... О, наче вірші тобі! Слід записати, а то знову забуду.
Світлана (насмішкувато). Так, вічні рядки не щодня вдаються.
Сергій. Отож-бо. (Помітив на столі розкриту книжку, взяв її до рук.) М-м, як чудово — битва при Каннах. Битви, поразки, перемоги, зіткнення держав, занепад імперій... Борю, це по твоїй лінії. (Кладе підручник на місце.)
Борис (невизначено). Умгу... До програми це не входить.
Лідія Андріївна тим часом, з успіхом переодягнувшись,
прочиняє двері і — так! ніде правди діти — підглядає в щілинку.
Сергій. Отже, ще цінніше! Люди стараються... А де ж любі родичі? Де юна абітурієнтка з жагою знань в очах? Де стара карга верхи на пилососі?
Лідія Андріївна (розчиняє навстіж двері. З величним обуренням). Я не стара карга!
Сергій (анітрохи не збентежено). Боже мій! Хто б подумав! Боря мені сказав, і я... Справді! А кого я бачу! Я біля ваших ніг. Ні-ні, стійте, я доповзу. (Він і справді стає на коліна і так повзе до Лідії Андріївни.)
Лідія Андріївна трохи сторопіло відступає.
Не розбивайте мого серця — не нехтуйте моїм каяттям. Ви цього не зробите. Так, я неправий, але ж я усвідомив. Я виправлюсь! Я вже виправляюсь. Я не знав — я був дезінформований. Ця сукня вам дуже личить. Шили? Мабуть, за кордоном?
Лідія Андріївна. Н-ні-і... У нашому ательє...
С е р г і й. А як виконано! Які фестончики! Благаю — адресу. Світлано, негайно туди. Вам, певно, всі заздрять?
Лідія Андріївн а .(чекаючи допомоги). Боренько...
Борис. Устань, устань. Кінчай. Не лякайтеся, Лідіє Андріївно.
Світлана. Це в нього такі (в ніс) екстравагантні манери.
Сергій (одразу підводиться). Як колектив скаже. (Засоромився засоромився.) Я... це... значить... Як його... (Через форсоване «и».) Сирьожа. Хороша погода, правда?
Світлана. Світлана.
Лідія Андріївна. Так... (Із запізненням.) Лідія Андріївна. Ми от... (Кинулась до Бориса.) Борю! (Цілує його.) Ну, викапаний тато. Я ж тебе так і не бачила.
Б о р и с. А я саме від'їздив.
Лідія Андріївна. Стільки років, стільки років...
Б о р и с. На попередній захист.
Лідія Андріївна. Стільки років...
Борис. Усе пройшло дуже добре.
С в і т л а н а. Ну ще б пак!
Не сподобалась Борисові Світланина репліка, але тут і Т а н я
вийшла зі своєї кімнати. Переодяглася, звичайно, і досить вдало.
Чоловіки приємно здивовані.
Лідія А н д р і ї в н а. А ось і Тетянка моя.
Світлана. Ого!
Т а н я. Доброго дня!
Сергій. Ну-ну, Лідіє Андріївно. Оце дочка!
Борис. Так, справді!..
Світлана. Без акцентів, без акцентів.
Лідія Андріївна. Ну, доню, впізнаєш дядю Борю?
Борис. Ну, чому — дядю?
Лідія Андріївна. Нехай, нехай. Хоч і свої люди, а все ж...
Сергій. Правильно. Він — дядя, а я (до Тані) просто Сергій. Слухайте, а чи не відзначити нам? Така зустріч!
С в і т л а н а. О, почалось!
С е р г і й. А що? Рідні люди...
Лідія Андріївна. Ні-ні, Тетянці треба вчитися. Сидить з ранку до ночі. Це вона на хвилинку. Ходімо, донечко.
Йдуть разом до своєї кімнати.
(Озирнулась.) Я зараз.
Світлана (до Бориса). Тож-бо ти сюди так поривався.
Б о р и с. Я щось не розумію. Я востаннє бачив її... Зовсім дитина.
Світлана. Так, діти тепер швидко розвиваються. В усіх розуміннях. Матуся, певно, завалила вас її фотокартками. Зразу видно. З тих, хто і в першу шлюбну ніч дочки вкладається третьою до молодих у ліжко.
Борис (морщиться). Ну, що ти все...
Світлана. Сліпа провінційна любов. А дочка виросте такою ж дурепою. У панбархатній сукні серед білого дня.
Лідія Андріївна (з'являється в холі). Ось і я. Ну, Боренько, розповідай.
Б о р и с. Та що, власне...
Світлана. Скромність його здолала. Боря у нас в порядку. Майже захистився. Юний доктор наук. Усе є — віддані друзі (недбало махнула на Сергія) і навіть наречена. Перед вами.