Чтение онлайн

Дівчинка труснула головою, і Анна квапливо прибрала руку.

— Я не до тата. Я сама. Я теж хочу пройти акватрансформацію.

— Скільки тобі років? — глухо запитав Шренінг.

— Шістнадцять, — сміливо збрехала дівчинка.

— Ах, тобі шістнадцять! — грізно мовив хтось за її спиною.

Ларінда злякано озирнулась. У дверях стояв Алек Кратов.

Анна швидко відійшла до вікна.

— Ну, якщо тобі шістнадцять, то ти повинна добре знати історію. Зокрема, історію середніх віків. Правильно?

Ларінда кивнула.

— Тоді скажи мені, будь ласка, що робили в ті неспокійні похмурі часи з учнями, які безсоромно брехали?

Ларінда недовірливо блимнула на Кратова.

— Викликали батьків… — несміливо припустила вона.

— Двійка! Їх нещадно шмагали різками! По одному місцю. — Він підійшов до неї, взяв за плечі й повів до дверей. — Так що моя тобі порада, — він легенько ляснув її по тому самому місцю, — тікай звідси, поки я не почав застосовувати до тебе цей середньовічний, застарілий, але, на думку очевидців, вельми дійовий метод. І не заважай людям працювати! — гукнув він їй услід.

Кратов провів її поглядом, важко зітхнув і сказав:

— Здрастуйте, друзі.

Шренінг щось пробурмотів, Анна, ніби не чуючи, продовжувала дивитись у вікно.

— Багато у вас таких паломників?

Шренінг непевно знизав плечима.

— Ху, жарко тут у вас, — Кратов підійшов до Анни, обійняв її за плечі. — Важко?

Анна вивільнилась і мовчки відійшла на середину кімнати.

— Знаю, що не солодко, — зітхнув Кратов. Нараз примружився і звернувся до Шренінга. — Здійснилась твоя мрія, Ред.

Шренінг поглянув запитально.

— Пам’ятаєш, ти колись нарікав — які з нас лікарі? От, мовляв, раніше лікарі мали справу з людьми, а зараз із людьми мають справу автомати. Лікарі ж займаються теоретичними дослідженнями. Тепер у тебе як-не-як тисяч десять пацієнтів. Навіть більше.

— Тижнів через чотири в містечку не залишиться жодної нормальної людини.

— Через чотири тижні? — сторопів Кратов. — Та ти що?

— Те що чуєш! — вдарив кулаком по столу Шренінг. — Не можу я займатись усім одразу: людьми, біомеханізмами, посівним насінням, синтетичним м’ясом…

— Від сьогоднішнього дня в тебе залишаться тільки люди, — твердо пообіцяв Кратов. — Хлопці із санлабораторії вже освоїли твою методику й переключаються на все інше.

— Спасибі. От за це — спасибі.

— То як тепер із термінами?

— Тепер, можливо, вкладусь у два тижні, — знову спохмурнів Шренінг.

— Знаю, що тобі зараз хочеться, — усміхнувся Кратов. — Прогнати мене, як оте дівча, щоб не заважав людям працювати. До речі, я прийшов до вас з того ж приводу…

— Ні! — враз відрізала Анна.

— Що ні?

— Із вашим серцем…

— А що накажеш робити? Лікуватися? Ти ж сама чудово знаєш, що Центр серцево-судинної хірургії знаходиться не тут.

— Тим більше вам не можна.

— А що ж мені лишається? З дітьми на базу або на “Шпігель”? — Кратов зітхнув. — Ні, друзі. Якби я дарував людям безсмертя, я пішов би останнім. А так… Мене вчора вже звинуватили, що я створюю на Сніжані колонію іноваріантів.

Шренінг похолов. Те, чого він найбільше боявся…

— Хто це? — насупившись, спитав він. — Із КСЛ?

— Та ні, Комітет статусу людини поки що не втручався… Знайшовся тут один… — Кратов гірко посміхнувся. — А представник КСЛ щось не виявляє себе. Мовчить. Я навіть не знаю, хто він. Хтось же, мабуть, із вашої братії. Може, ти?

— Я? — щиро здивувався Шренінг. — Невже ти вважаєш, що представник КСЛ міг би взятись за таку справу?

— А чом би й ні? Зрештою, він теж людина… До речі, — похопився Кратов, — ми не забалакались?

— Та ні, — заспокоїв його Шренінг. — У нас є ще двадцять хилин до прийому наступної партії. Втім, час уже й скафандри одягати.

— А це навіщо? — Кратов із подивом оглянув лабораторію.

— У реанімаційному залі температура шістдесят п’ять градусів, — посміхнувся Шренінг. — Ти, мабуть, подумав, що ми тут працюємо? Тут ми відпочиваємо.

— Я піду з наступною партією, — рішуче мовив Кратов.

— Ні. Дві доби доведеться почекати, — заперечила Анна.

— Що, навіть по старій дружбі не можна без черги? — підморгнув Кратов.

— Не в тім річ. Просто дві доби вам доведеться нічого не пити. Зневоднений організм краще переносить акватрансформацію.

— Люба дівчино, — всміхнувся Кратов, — можеш мені повірити, що протягом двох діб я не лише нічого не пив, але й не їв. І статусграми за три роки у мене з собою.

— А як же ваша робота? — безнадійно запитала Анна, яка вже зрозуміла, що вмовити Кратова їй не вдасться.

— Робота? А до чого тут робота? Не бачу різниці, хто буде керівником робіт: Алек Кратов чи акватрансформант Алек Кратов.

Сажин у черговий раз озирнувся на свою змучену супутницю. Юсіку хитало, ноги в неї підгиналися, вона щохвилини перечіпалася через вивітрені борозни застиглого снігу.

— Все, — сказав Сажин. — Привал.

— Вибач, не можу більше… — Юсіка впала долілиць і зарилась обличчям у теплу вату снігу.

Сажин сів поряд, намагаючись, щоб його тінь прикривала її голову. Навколо, до самого обрію, простиралася снігова рівнина. Раніше, коли вони йшли по горбах, він уявляв собі, ніби вони йдуть пустелею по барханах склянисто-білого кристалічного піску, і це приносило певне полегшення. Тепер же він обманювати себе не міг: вони — на крижаному щиті, такому ж, як на Сніжній Королеві і на багатьох інших крижаних планетах, де йому довелося побувати. Якби ж хоч не спека…