Роксолана

Кожній країні потрібні свої герої. Без них її історія була б нецікавою і буденною. Хоч би як складалися події в державі, їх важливість і неповторність допомагають зрозуміти нам особистості яскраві, які жили в той чи в той період. Саме завдяки їх знаковості вимальовується будь-яка країна на тлі інших, визначається її державний статус.

Кожна держава має не тільки свою історію, а й велику кількість міфів, що її супроводжують. Пишатися можна і тим, і тим, але важко відрізнити, відділити одне від одного, оскільки дуже умовною є межа між дійсністю та уявою.

Гордість кожної країни обумовлена тими цінностями, які виборював і зрештою зберіг її народ. Які ж вони? Передусім, це території. Тож країні постійно доводилося за щось боротися, когось перемагати і комусь програвати. Багато чужоземних народів залишило свій слід на українських степах, в людських долях.

Неабияким надбанням українського народу є ставлення до родинних цінностей, до сім'ї, у якій особливий пошанівок віддавали жінці. Одна з таких жінок назавжди увійшла у світову історію. Ім'я її – Роксолана.

З енциклопедичного словника відомо, що роксоланами називали іраномовні кочові сарматські племена, які населяли Північне Причорномор'я у II столітті до н. е. – IV столітті н. е. їх батьківщиною, як і інших груп сарматів (язигів, царських сарматів та ін.), були степи Поволжя, Південного Приуралля і Західного Казахстану. Якщо коротко: у IV столітті н. е. роксолани були розгромлені гулами, витіснені із степів Українського Причорномор'я на захід і розсіяні по Європі серед інших народів. На території України роксолани створили велике міжплемінне об'єднання, на чолі якого став цар Тасій. Вони допомагали скіфам у їхній боротьбі проти Херсонеса. Роксолани мали розвинені гончарське, ковальське, бронзоливарне та інші ремесла. Жили переважно в кибитках. Широко торгували з античними містами та країнами Сходу. Значну роль у житті роксолан відігравали війни. Основою війська була легка кіннота. У війнах брали участь і молоді жінки. Сарматська матеріальна культура і мистецтво (у тому числі й культура роксолан) були певною мірою успадковані східними слов'янами.

Роксоланою, в пам ять про її слов янських предків, назвали жінку, яка назавжди посіла почесне місце у світовій історії. Жила вона на зламі Середньовіччя і Нових часів. То був період, сповнений відкриттів та глибинних пошуків. На мапі з'являється Новий світ, набуло поширення книгодрукування, а завдяки йому погострилася цікавість до філософії, природничих наук. Саме тоді на історичну арену Європи вийшло чимало діяльних жінок.

Український народ у цей час переживав глибокий занепад. І мов на підтвердження того, які великі здібності сховані в народі, Божою іскрою зблиснула велика жінка, якій судилося назавжди залишитися в спогадах, легендах, міфах, історичних документах світової історії тієї епохи – могутньою, радісною, веселою, сповненою енергії й неабиякої мудрості. Адже вистояти, вирости, не зламатися, а підкорити вікові традиції чужого народу – це під силу тільки сильній натурі.

Про Роксолану писали багато. Різні погляди, різний опис історичного процесу та відтворюваних особистостей. Як не згадати романи Осипа Назарука, німецького письменника Йоганна Тралоу і фінського Мікі Вальтарі. У Тралоу Роксолана стала чомусь донькою кримського хана, яку захопили в полон запорозькі козаки, а вже від них вона потрапляє в гарем турецького султана. Роман побудований на чудернацьких вигадках і не може претендувати на бодай якесь серйозне прочитання. Вальтарі взагалі полюбляє жахи, а що найгірше – цілковито нехтує навіть відомими історичними джерелами. Він демонстрував це не тільки в романі про Роксолану, але й у своєму історичному романі «Єгиптянин Сінух». Той роман – політ невтримної і неконтрольованої авторської фантазії. Те саме Вальтарі зробив і з Роксоланою, зобразивши її вже й не просто леді Макбет з України, а такою собі відьмою з Лисої гори.

З точки зору правдивості та цілісності образу, на перше місце можна справедливо поставити однойменний роман Павла Загребельного. Письменник відтворив образ мудрої української жінки, збагативши історичні факти своєю глибинною уявою. У його творі головне – історія боротьби нікому не знаної української дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти себе, а вже потім вознестися над оточенням, може, й над цілим світом. Вдумливий дослідник історичних подій, письменник експериментує, але його експерименти не мають нічого спільного з надуманими фактами, він вигадник у найкращому розумінні цього слова. Тому саме звернення до його «Роксолани» допомагають якнайглибше зрозуміти психологічний портрет цієї неординарної жінки й поринути в часи, коли відбувалося її сходження до султанського трону. Це стало можливим завдяки серйозному ставленню автора до джерел інформації, що знайшло свій вияв у дотриманні історичної істини та високохудожньому зображенні подій минулого. Майстерне поєднання правди та домислу вилилося в яскравий твір, який вже не один рік привертає увагу читачів.

Для того, щоб змалювати у своїй уяві полонянку з Рогатина мужньою, мудрою, цілеспрямованою жінкою або ж жінкою підступною, яка забула своє коріння, своїх пращурів і пройшла кривавим шляхом інтриг, зрад до влади, інформації достатньо. Як же все відбувалося насправді, того нині ніхто не знає, бо тій інформації можна і вірити й не вірити. У художніх творах, де головною дійовою особою є Роксолана, її змальовано цікаво, але то все є відтворення авторської уяви, змалювання своєї Роксолани – відомої на весь світ жінки.

Перейдемо до загальновідомих фактів. Із багатьох джерел відомо, що дочка священика Гаврила Лісовського народилася приблизно 1505 року, але достеменно дати її народження не знаємо. Родом вона була з Рогатина – невеличкого містечка в Західній Україні. Втім, питання про місце народження, як і про походження Роксолани, може бути предметом окремого дослідження. Гославський, наприклад, пише, що Роксолана зовсім не з Рогатина, як про те казали турки польському послові Твардовському. Але правдою може бути й те, й інше. Бо народитися вона могла в Чемерівцях, а виростала в Рогатині, куди переїхав батько. Родина ж її могла походити зі Стрийщини (Самбірщини), як твердять інші. Та все ж головним є те, що походила вона з української землі. «Бо територія (земля) вирішує в першій мірі приналежність людини, а тим самим і дух її та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде вважати не-американцем людину, котра уродилася на американській землі, хоч би ту людину навіть одразу після народження вивезли, наприклад, до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уродженців своєї землі кожний культурний народ. Мова – се річ, яку можна зовсім забути й наново вивчити. Тому мова зовсім не вирішує про те, хто до якої нації належить» (10). Саме в цьому контексті треба говорити про українську, будь-яку культуру, національну спадщину, народну творчість, що відокремлює від інших культур. Необхідно зберегти своєрідність, завдяки чому ми ніколи не станемо частиною чиєїсь культури, а збережемо свою особистість і великі імена, що прикрасять саме нашу історію й національну спадщину. Тільки такий підхід допоможе в розгляді багатопланової фігури Роксолани.

Звали її Анастасія, але в польського письменника Станіслава Ржевуцького згадується ім'я Олександра. У відомому історичному романі Павла Загребельного «Роксолана» та Осипа Назарука «Роксоляна» ім'я головної героїні Настя.

У дитинстві дівчина здобула добру освіту. До того ж мала здібності до вивчення мов, вміння спостерігати за навколишнім світом. Це стане вочевидь в недалекому майбутньому, про яке маленька Настася й гадки не мала.

Багато спроб розповісти світу про те, якою насправді була ця загадкова жінка, призводять до невтішних результатів: жодна не може ввібрати в себе всю багатоликість цієї відомої на весь світ галичанки. Постать нашої співвітчизниці часом здається зовсім безплотною. Крайнощі, до яких вдаються автори, не сприяють створенню повнокровного образу – героїня постає перед читачем або святою, або злодійкою.

Отож звернімося до загальновідомих фактів, до літературної спадщини, які проливають світло на цю непересічну представницю слов'янського народу.

Дитинство дівчини було звичайним як на той жорстокий час. Хіба що, на відміну від багатьох батьків, Гаврило Лісовський хотів бачити доньку освіченою й не шкодував на це коштів. А Настя мала неабиякі здібності й тішила батька та матір неабиякими успіхами. Мабуть, по-дитячому відволікалась від того, що відбувається навкруги. Утім, ігри, співи, навчання в одну мить ніби перестали існувати, бо одного дня не стало матері. Чорноокі вершники захопили її разом із тими, хто марно намагався уникнути полону, смерті від хвороб на шляху до неволі. Тоді Настя й подорослішала, змушена була замислитися над своєю долею.