Чтение онлайн

— Брешеш, ти не Вайс! — крикнув він.

— А хто ж я?

— А оце ми з тебе ще виб'ємо! — Забарився, тішачись тим, що викрив злочинця, урочисто оголосив: — Обер-лейтенант пан Йоганн Вайс — той, за кого ви себе видавали, — мертвий. Він загинув під час автомобільної катастрофи! — Слідчий порився у своїй теці, вийняв два фотознімки і простягнув Вайсові.

На першому були зняті уламки автомашини, лежав ницьма пронизаний стерновою колонкою знайомий Йоганнові кур'єр і поряд з ним другий труп з розтрощеним об вітрову шибку обличчям.

На другому знімку був тільки труп чоловіка з розтрощеним обличчям. Побачивши на ньому свій костюм, відібраний у перший день ув'язнення в тюрмі, Вайс відчув полегкість. Значить, усе підстроєно гестапо, і він узятий не як радянський розвідник, а як співробітник служби Шелленберга.

Вайс недбало кинув обидва знімки на стіл, сказав:

— Шкода хлопця!

— Якого саме? — підвів брови слідчий.

— Кур'єра, якого ви вбили. Другого, на якого ви наділи мій костюм, ви теж обладнали — не тільки я, рідна мати не пізнала б. Ну що ж, пізнаю традиційні методи служби гестапо. — Нахилився, спитав: — То чим викликані ці ваші турботи?

Слідчий зберіг на обличчі незворушний вираз, начебто Вайс говорив якоюсь незнайомою мовою і він нічого не зрозумів. Мить помовчавши, слідчий спитав:

— Тепер признаєте, що ви не той, за кого ви себе видавали?

— Не клейте зі мною дурня, — сказав Вайс.

— Ви на щось іще сподіваєтесь? — підняв на нього очі слідчий. Вийняв третю фотографію, подаючи її, усміхнувся: — Ось гляньте, і ви зрозумієте, що вам нема на що сподіватися. Зробіть із цього розумний висновок.

На фото — траурні носилки з урною, на урні табличка: «Йоганн Вайс», інші написи на табличці менші, їх розібрати не можна. Носилки несуть Генріх Шварцкопф, Густав, Франц. Четвертого чоловіка Вайс не знав. Позаду носилок — сам Шелленберг і поруч — Віллі Шварцкопф.

— Ну? — спитав слідчий. — Тепер вам усе ясно? Обер-лейтенант Вайс мертвий, і прах його замурований в урні. Йоганна Вайса більше не існує.

— Скажіть, — поцікавився Вайс, — а цей бідолаха, якого ви порішили замість мене, він і справді заслуговує такого почесного ескорту? Якщо бригаденфюрер будь-коли дізнається, що став іграшкою у вашій комбінації, багатьом з вас перепаде на горіхи, зокрема й вам.

На слідчого, видно, ці слова справили враження, в його очах пробіг переляк. Він підвівся і заявив офіціальним тоном:

— В'язень № 2016, ваша провина збільшується подачею брехливих показань, на чому я вас зараз і спіймав незаперечними фотодокументами.

За кілька днів слідчий знову викликав Вайса. Але тепер, крім нього, на допиті були ще двоє в цивільному. Слідчий вийняв з папки нову фотографію, де Вайс був знятий коло машини, на якій він їздив до Швейцарії, як кур'єр — перевожчик цінностей.

Слідчий спитав:

— Ви можете підтвердити, що на знімку саме ви?

— Здається, схожий.

— Так чи ні?

Вайс помовчав. Слідчий заявив:

— Це, безперечно, ви.

На другому фото Вайс, був знятий у Швейцарському банку, а на третьому був зафіксований документ з підписом Вайса й урядовця банку, що свідчить про те, ніби від нього, Вайса, прийнято десять кілограмів золота в двадцяти зливках.

— Це ваш підпис? — спитав слідчий.

— Але ж ви сказали, що Йоганн Вайс мертвий, а я не знати хто.

Слідчий проголосив виразно й голосно:

— Нашим слідством встановлено, що ви Вайс і однофамілець загиблого під час катастрофи обер-лейтенанта Йоганна Вайса. — І крикнув: — Встати!

Вайс неохоче підвівся.

Двоє цивільних теж підвелися з своїх місць. Один з них взяв окуляри і прочитав на папірці:

— «На підставі статей законів (далі йшло перелічення) надзвичайний народний суд Третьої імперії Йоганна Вайса, пійманого в незаконному вивезенні золота за межі рейху, прирікає за зроблений злочин до страти на смерть через повішення». — Додав: — «Примітка. Керуючись незаперечними доказами і в зв'язку з тим, що злочинець не може бути доставлений до суду з тюремного госпіталю, де він перебуває, вирок винесено судом заочно».

— Але, мені здається, я зовсім здоровий, — сказав Вайс.

— Зараз це для вас уже не має значення, — сказав чоловік у цивільному, укладаючи окуляри в футляр.

Слідчий знову звернувся до Вайса:

— Я зняв з вас обвинувачення у лжесвідченні, бо встановлено, що ви справді носите прізвище Вайс.

Вайс вклонився й шаркнув ногою.

— Ви маєте що-небудь сказати? — спитав слідчий.

— Тільки два слова, — усміхаючись, заявив Вайс. — Одному з наших агентів у Берні я залишив лист на ім'я Вальтера Шелленберга; у листі я висловив думку, що така комбінація зі мною можлива і що мені загрожує небезпека від пана Мюллера. Про це мене попередив агент абверу майор Штейнгліц.

— Ну що ж, — сказав чоловік у цивільному, — тим скоріше, виходить, вам доведеться піти за паном Штейнгліцом.

Але Вайс помітив, що при цій його заяві всі троє суддів крадькома перезирнулися.

Хоч як Йоганн намагався про страту не думати, свідомість не корилася йому.

Він знав, що може бути страчений німцями, як радянський розвідник. І всю поведінку перед смертю він продумай до найменших подробиць. Він був впевнений у собі і знав, що до останньої хвилини зуміє зберегти гідність радянської людини, чекіста. І ця боротьба до останньої миті за свою гідність повинна була поглинути його цілком, заступаючи думку про саму смерть.

Але бути страченим в особі Йоганна Вайса — ні, до цього він не підготовлений. Найстрашніше, що навіть у ці передсмертні години він не може, не має права стати самим собою. Його стратять німці як німця. Гестапівці вб'ють німця, співробітника німецької секретної служби, і тільки.

Безглуздість такої смерті терзала душу, приводила в лють.

Даремно напружувати всі свої духовні сили, готуватися до смерті, мов до якоїсь вершини. Він може кричати, ридати, благати про пощаду. Він може робити це все скільки схоче. Це буде тільки природно для Йоганна Вайоа, що став жертвою боротьби двох секретних служб, нікчемною жертвою гризні між володарями рейху. І Вайсові немає потреби і немає для чого зберігати людську гідність перед смертю.