Щит і меч
Шрифт:
І, все ще говорячи, Вайс напружено шукав лазівку, щоб вислизнути із створеного ним самим небезпечного становища. Вайс раптом мило всміхнувся й спитав:
— Як вам подобаються мрії отакого собі ідилічного Міхеля? — І серйозно додав: — Що ж до мене, то я буду там, де мені накажуть інтереси рейху.
— Браво, — сказала фрау Бюхер, — ви хитро купили нас, пане Вайс!
— Цей юнак знає, за який кінець слід тримати гвинтівку, — схвально зауважив Пауль.
— Пане Вайс, — вигукнула фрейлейн Єва, — вам дуже личитиме офіцерський мундир!
Пауль попередив:
— Стережіться, вона захоче вам його випрасувати вранці!
— Ви цинік, Пауль, — млосно сказала Єва.
Після цього інтерес до Вайса вичерпався, ніхто більше не звертав на нього уваги.
Полишений на самого себе, Йоганн сів за столик у кутку й почав гортати альбом з кольоровими видовими листівками. На одній з них він побачив зображення такого знайомого йому Ризького порту… В думках він мимоволі перенісся в це місто, з якого недавно виїхав. Йому згадалася Ліна Йорд, дочка суднового механіка, студентка політехнічного інституту, з ляльковим, гладеньким, немов емальовим, личком, мініатюрна, з маленьким картузиком на світлому волоссі і вдумливими темно-сірими суворими очима.
Вона докоряла Йоганнові за його прихильне ставлення до всіх заходів Німецько-балтійського народного об'єднання.
— Мені здається, — казала вона насмішкувато, — ви прагнете уподібнитися типам, які щосили намагаються бути схожими на коричневих хлопців з рейху.
— Та мені просто приємно бувати в колі своїх співвітчизників.
— Дивно! — промовляла вона недовірливо. — Ви такий серйозний і, мені здається, мислячий чоловік — і раптом з благоговійною увагою слухаєте вкрай безглузді розумування про винятковість німецької натури і ці жахливі доповіді, сповнені зловісних намірів.
— Але ви теж їх слухаєте.
— Заради тата.
— Він вас змушує ходити на ці доповіді?
— Навпаки. Я це роблю для того, щоб вберегти нашу родину від небезпечних пліток.
Одного разу вона запросила Йоганна до себе додому.
Лінин батько, Гуго Йорд, бувалий моряк, недавно вернувся з плавання. Вайлуватий, спокійний, з вицвілими, примруженими очима, він був невисокий на зріст, як і дочка, але кремезний, широкоплечий, з важкими руками. В куточках маленького, щільно стуленого рота дві глибокі поздовжні зморшки. Судно, на якому він плавав, належало німцеві, і екіпаж складався із самих німців. Вони ходили в Мурманськ по ліс, а коли поверталися — рушила крига. Судно затисло. Від натиску крижаного поля лопнула обшивка, гребний гвинт зламався.
Та капітан не хотів викликати радянське рятувальне судно. Вони дрейфували разом з крижаним полем, намагаючись власними силами відремонтувати судно.
А потім почався шторм із завірюхою, крижані поля розійшлися, і все кінчилося б погано, коли б не підійшла радянська звіробійна шхуна.
Гуго Йорд сказав Вайсові похмуро:
— Ці радянські хлопці із звіробійної шхуни лагодили нашу посудину так, начебто не нам загрожувала небезпека, а їм. Потім, коли ми знову опинилися на своєму ході, наш капітан запросив до себе в каюту їхнього шкіпера і боцмана на випивку. І сказав:
«А ми ж бо німці…»
«То й що? — сказав шкіпер. Потім він побачив на капітановому столі вимпел із свастикою, спитав: — Ви що, фашист?»
«Так, — відповів капітан, — саме так».
Тоді обидва вони — і шкіпер, і боцман — мовчки наділи бушлати і шапки.
Капітан спитав:
«Жалкуєте, що нас виручили?..»
Шкіпер сказав:
«У вас пального дійти не вистачить, можу відкачати півтори тонни як потерпілим. У вас у кубрику лід, команді навіть обігрітися нічим».
Потім, коли ми пішли своїм ходом, на шхуні підняли вітрила. Виходить, російські моряки віддали нам своє останнє пальне.
Усе це розповідав Гуго уривчасто, понуро, немовби ображений чимось.
Йоганн, долаючи хвилювання, спитав:
— Але ж на морі завжди годиться так робити?
— А на землі? — спитав Гуго.
Йоганнові дужо сподобався Гуго, але зустрічатися з ним він уникав, німці з Народного об'єднання говорили про Гуго як про людину чужу. Спілкування з ним могло зашкодити Вайсові.
Саме через це він змушений був насторожено ставитись і до Ліни. Вона спочатку приписувала це Йоганновій сором'язливості. Сама просила після вечорів у компанії проводити її додому. Брала під руку, заглядала в його заклопотане лице, мало не стаючи навшпиньки для цього.
У неї був жвавий і вільний розум.
Почуваючи приховану ніжність до цієї дівчини, засмучений тим, що доводиться прикидатися, мимрити, приховувати свої переконання і думки, хоч йому часом дуже хотілося блиснути своїми знаннями, які він мусив маскувати так само, як і своє почуття до неї, бо не мав права на це, Вайс похмуро відмовчувався, поспішав швидше довести її до дому. Вона ледве встигала за ним, дріботячи своїми маленькими ніжками. Мило сердилася. Казала, що вона зовсім не поспішає додому і що їй подобається отак іти поруч з Йоганном куди завгодно. Сміялася, закидаючи назад обличчя з темно-сірими очима, які чогось ждали.
І, тільки повертаючись додому сам, Йоганн давав волю мріям і в думках говорив те, що хотів би сказати дівчині. Та майже одразу він різко осмикував себе, бо навіть у думках не мав права відрізнятися од Йоганна Вайса. Не має він такого права, навіть якщо це необхідно для душевного спочинку. Та й не сміє він втішатися душевним спочинком, коли при цьому може завести в оману цю дівчину, коли це буде причиною її горя.
Він перестав зустрічатися з Ліною.
А через деякий час Гуго Йорд найнявся на норвезький танкер, і його родина переїхала в Осло.
Йоганн прийшов у порт тільки тоді, коли пасажирське судно, на якому була Ліна, вже знімалося з рейду.
З палуби великого білого пароплава долинала музика. Базальтового кольору хвилі важко бились об палі причалів.
Стоячи на холодному мокрому вітрі, що обдував гірким водяним пилом, Йоганн з тугою і хвилюванням думав, що, мабуть, вже ніколи не побачить Ліну. Який же залишиться він у її пам'яті?..
Зараз, сидячи у цій кімнаті і дивлячись на Ангеліку, він не відчував ані найменшого хвилювання і спокійно, старанно продумував, як йому далі поводитися в цією дівчиною, щоб привернути її увагу й викликати в неї бажання покровительствувати йому. Це було б так корисно зараз! Звичайно, фрау Дітмар розмалювала тут усі мислимі і немислимі достоїнства Вайса, опікаючи його, вона щиро пишалася ним. Але що саме може викликати симпатії в Ангеліки?