Щит і меч
Шрифт:
Йоганн помітив, що Хаген нишком стежить за ним і, зав'язавши розмову, не стільки вдумується в слова, сказані Вайсом, скільки уважно вслухається в те, як він ці слова вимовляє.
Вайс і собі крадькома теж пильно стежив за Хагеном. Пруссакове обличчя завжди лишалося непорушним, мармурово холодним, а от зіниці… Стежачи за виразом Хагенових очей, Вайс помітив, що його зіниці то розширюються, то звужуються, хоч освітлення палати не мінялося. Отже, пуста балакаина з Вайсом чимось збуджує, хвилює Хагена. Чим же?
Вайс, тримався вкрай насторожено. І скоро переконався, що й Хаген теж насторожено ставиться до нього. Хаген зовсім одужав, ходив по палаті і коридорах. Очевидно, його не виписували з госпіталю тому, що обер-медсестра вжила заходів, щоб довше затримати тут цього красеня з фігурою Аполлона і хвилястим білявим чубом, який він інколи милостиво дозволяв їй причісувати. Можливо, він виконав свою обіцянку: Ельфріда тепер, умліваючи од щастя, з рабською покорою робила все, що пошепки наказував їй цей пройдисвіт.
Йоганн уже давно міг ходити, але був дуже кволий і, щоб швидше зміцніти, став потай робити зарядку ранком, коли всі ще спали. І піймався.
Одного разу, як завжди, в досвітніх сутінках робив він на своєму ліжку гімнастичні вправи, і раптом його пройняло сковуюче відчуття якоїсь невідомої небезпеки. Йоганн завмер і ту ж мить зустрівся поглядом з Хагеном: той теж не спав, лежав, спершись на лікоть, і уважно стежив за Йоганном. Обличчя його було суворе, але не зневажливе, ні, скоріш, мабуть, приязне…
Йоганн, відчуваючи незрозуміле збентеження, одвернувся до стіни, заплющив очі…
Цілий день Хаген не звертав на Йоганна уваги. А ввечері, коли курив біля відчиненої кватирки, раптом сказав йому з якоюсь багатозначною інтонацією:
— Вайс, закури-но офіцерську сигарету. Я хочу підвищити тебе у званні. — І простягнув сигарети.
Йоганн підійшов, нахилився, щоб витягти сигарету з пачки, але Хаген в цю мить чомусь різко підніс руку, в якій тримав сигарети, притис до плеча. Вайс вражено втупився в Хагена, і у відповідь той виразно й сердито прошепотів по-російськи:
— Зарядка не та. Система вправ у німців, можливо, інша… — Поплескав Вайса по плечу, спитав голосно: — Ну що? Скоро будемо ласувати в Москві слов'янками?.. — Зареготав: — У них, кажуть, взуття сплетено з кори. Уявляю собі їхні ножиська.
В палату ввійшла обер-медсестра. Хаген ступнув до неї, недбало підставив поголену щоку. Ельфріда благоговійно припала до неї губами, засяяла всім своїм ситим, молочно-білим обличчям.
Після цього випадку Хаген уникав не тільки говорити з Вайсом, але й стрічатися з ним поглядом.
Хто ж він, цей Хаген? Провокатор, якому доручено викрити Вайса й передати гестапо? Значить, Хаген або досвідчений шпигун, або…
І хоч скільки думав Йоганн, хоч як стежив за Хагеном, встановити він нічого не міг і жив тепер у постійному тривожному чеканні.
Хаген йшов звечора, вертався в палату на світанку й спав до обіду. І Ельфріда, відкинувши будь-який сором, вимагала, щоб усі додержували цілковитої тиші, коли спить єфрейтор Хаген.
Так минув тиждень. І тоді Хаген раптом сказав Йоганнові, що його Ельфріда добула коньяк і запрошує їх обох повечеряти.
Увечері він без стуку відчинив двері в кімнату Ельфріди, вона з нетерпінням ждала за накритим столом. Посідали. Ельфріда з молитовним благоговінням дивилася на свого володаря, котрий командував тут так, як єфрейтор командує солдатами на плацу. Та, випивши, Хаген полагіднішав і, поклавши руку Ельфріді на коліно, з млосною ніжністю дозволив їй перебирати його пальці. А сам поринув у спогади, розчулено згадував шкільні роки. Він розповідав про свого учителя Клауса, висміював його звички, манеру розмовляти, повчати, повторював його улюблені вирази. І голосно реготав, але при цьому серйозно поглядав на Вайса, немовби чекаючи од нього чогось, немовби Йоганн мусив щось зрозуміти.
І раптом Йоганн зрозумів. Зовсім не про якогось там Клауса говорить Хаген, а про начальника відділу Баритова. Авжеж, про нього! Адже це його манери і звички. Він завжди ріже сигарету навпіл, щоб менше курити. У нього колись була прострелена легеня. І це ж його афоризм: «Вічними бувають тільки автоматичні ручки, але й ті псуються, коли треба розписатися в одержанні вироку». Він завжди казав: «Поняття обов'язку — це і сума, яку ти позичив і маєш повернути, і те, що ти мусиш зробити, щоб бути людиною, а не просто фігурою з погонами». А оце його найулюбленіше: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер…»
Йоганн схвильовано, радісно навіть перебив Хагена й кінчив:
— «Посієш характер — пожнеш долю»..
Та Хагенові не сподобалася надмірна Йоганнова догадливість. Глянувши спідлоба, він запропонував:
— Давай пити. — І дорікнув Ельфріді: — Могла б запросити якусь, хоча б фольксдойч. А то сидить єфрейтор, дивлячись на тебе, облизується.
Ельфріда квапливо схопилася. Хаген стримав:
— Нехай уже, іншим разом…
Через якийсь час, відчувши, що він зайвий, Йоганн підвівся з-за столу. Хаген сказав:
— Підожди, вернемося в палату разом.
Потім вони удвох ходили по госпітальному двору: солдат внутрішньої охорони, якому Хаген віддав недопитий коньяк, дозволив їм погуляти.
Олексій Зубов належав до тих щасливих натур, чиє душевне здоров'я вже саме по собі забарвлює життя в райдужні тони.
Впевнений у тому, що життя є щастя, цікавий і допитливий, він поміняв чимало професій..
Тільки-но оголошувалася мобілізація на яку-небудь будову, він перший зголошувався їхати туди, на найважчу її ділянку, захоплений жагою побачити нові місця, перевірити самого себе на міцність.