Щит і меч
Шрифт:
І, насвистуючи, Дітріх рушив по мокрому снігу лісової стежини. Він був такий задоволений, так поспішав до Клейна, що всупереч своїй звичці навіть не боявся замочити ноги — ступав у тонких чоботях куди попало.
Як і гадав Йоганн, ознайомившись із списком в'язнів, що їх одібрав Дітріх, Клейн і Флінк не дуже зраділи.
Флінк пробурчав сердито:
— Пане капітан, ви нещадні. Ви хочете забрати в нас очі й вуха в таборі. Я протестую.
Дітріх застережливо підвів брову.
— Наскільки я вас зрозумів, ви протестуєте проти рішення генералітету вести війну всіма доступними нам засобами?
Клейн не дав сварці спалахнути, втрутився, сказав примирливо:
— Я схиляюсь перед вашим, пане Дітріх, блискучим талантом першокласного розвідника. — З широкою усмішкою налив вино, простягаючи бокал, попросив — Сподіваюсь, ви поділитесь з нами, розповісте, яким загадковим чином вам пощастило виявити весь контингент інформаторів і обеззброїти нас.
Хоч Клейн говорив усе це начебто засмучено, його очі тріумфуюче поблискували. Він змовчав про те, що найцінніші, на його думку, інформатори не попали в список Дітріха й, крім того, в списку опинилася парочка безперечних комуністів, кандидатів на знищення.
Від Йоганна це не сховалося, а Дітріх нічого не помітив. Постукавши себе по лобі, він заявив глибокодумно:
— На жаль, ключі від цього сейфа тільки в адмірала Канаріса.
— О, я так і думав! — шанобливо вигукнув Клейн. — Абвер — це чудовий інструмент для розкриття чужих секретів, але водночас і непроникна скеля, коли йдеться про зберігання професіональних таємниць. Я розумію. — І його очі знову лукаво блиснули.
Другого дня Йоганн поскаржився Рейсові, що марно він тут старався, не спав ночей: капітан Дітріх виявився таким досвідченим контррозвідником, що впорався й без нього. І навряд чи начальство розцінить цю Вайсову командировку позитивно.
Рейс поспівчував Йоганнові, та, як розраду, міг запропонувати тільки те, що одвезе його своїм мотоциклом у місто, у той будинок з дівками, до якого прикріплений начальницький склад табору.
Всі ці дні Йоганна не покидала думка про в'язня № 740014. Знову й знову гортав він його особову справу і поступово прийшов до деяких цікавих для себе висновків.
Так, в анкеті місцем постійного проживання було названо Горлівку, а в графі про професію значилося «селянин-одноосібник». А який може бути одноосібник в самому серці промислового Донбасу? До того ж в анкеті № 740014 стояло російське прізвище, хоч тут-таки значилося, що за національністю він українець.
Йоганн прикинув, як звучатиме це прізвище, якщо переробити його на український лад, і раптом збагнув, що це прізвище відомого всій країні шахтаря. Ім'я в анкеті, видимо, було вказано справжнє, і воно теж збігалося.
Увечері Йоганн прийшов у спецблок, викликав блокфюрера й безапеляційним тоном заявив, що з відома пана оберштурмбанфюрера Клейна капітан абверу Дітріх уповноважив його допитати двох в'язнів. Так само категорично він наказав привести на допит № 740014, а рівно через годину після цього — «кролика» з лисиною на брові.
Добре вишколений, і, очевидно, звиклий беззаперечно коритися, блокфюрер провів Вайса у відсік, спеціально одведений для допиту в'язнів, і залишив його тут самого.
Йоганн оглядівся. Його увагу насамперед привернула висока, до самої стелі шафа з нещільно причиненими дверцями. Йоганн відчинив дверці й сахнувся.
Шафа призначалась для підвішування, розтягування в'язнів під час допитів. Це була навіть не шафа, а футляр, що приховував змонтоване в ньому особливе хитромудре обладнання. Зі стелі звисали на блоках ручні кандали, а внизу лежали каидали для ніг. Йоганн спробував підняти їх і не зміг: такий важкий був прикріплений до них бетонний вантаж. Видимо, честь винаходу цього страхітливого розп'яття належала Флінку. Він якось кинув мимохідь, що з дитинства не може бачити крові. І завтра, а можливо, ще й сьогодні Йоганн зустрінеться з цим Флінком, і потисне йому руку, і всміхнеться йому, і поцікавиться його самопочуттям, і говоритимуть вони про якісь там незначні дрібниці: про погоду, про нові пластинки…
Йоганн причинив шафу, сів за стіл і щосили стиснув гумову палицю з нанизаними на неї металевими гайками. І враз його пальці розтулилися. Він зрозумів, що перед ним цього разу Рейсів винахід, яким той не раз чванився, жартома називаючи це знаряддя «жезлом з обручками».
Постукали. Блокфюрер завів в'язня № 740014, виструнчився біля дверей, чекаючи наказу. Йоганн знову взяв у руки гумову палицю, підійшов, наказав блокфюрерові вийти з камери. Розмахуючи палицею перед лицем в'язня, спитав по-російськи:
— Ну, що скажеш? — І нібито випробовуючи знаряддя допиту, щосили вдарив по одвірку. Потім відчинив двері, визирнув. Коридор був порожній.
Йоганн підійшов до столу, сказав:
— Сідайте.
В'язень глибоко зітхнув, як перед стрибком у воду, і сів на вгвинчену у підлогу масивну табуретку.
Пильно дивлячись йому у вічі, Йоганн назвав його справжнє ім'я. Додав:
— Стахановець. Шахтар. Комуніст. Так?
В'язень, не підводячи очей, похмуро розглядав свої руки. Обличчя в нього лишалося незворушним, мертвим. Йоганн закричав:
— Кажи, тварюко, кажи! — І вдарив палицею по столу. — Кажи!
Шахтар повернувся до нього спиною, звично обхопив голову руками.
Вайс сів, запропонував:
— Покуримо…
В'язень вражено втупився в нього.
— Правильно, — схвалив Йоганн. — Все правильно. Молодець.
— А ти сволота, — дуже спокійно, з гідністю промовив шахтар. — Пес у вовчій шкурі.
— Зрозуміло, — сказав Йоганн, — точне формулювання. — Порадив: — А ви все-таки візьміть усю пачку, ну як трофейну, чи що.
Шахтар недовірливо потягнув до себе сигарети, швидко запхнув за пазуху. Спитав:
— Купити думаєш?
— Ну, коли б ви були продажний!
— Такий, як ти?..
— Ну ось що, — попросив Вайс, — досить. — Нахилився. — А коли я тобі вірю?
— Купуєш, — уперто повторив шахтар.
Йоганн простягнув до нього руку й мало не звалив зі столу велику жерстянку з розведеним гіпсом. Спитав машинально:
— На якого біса це тут?
— Розігруєш? — так само спокійно спитав шахтар. — Прикидаєшся новачком? Мало ти нам роти гіпсував, щоб під час мордувань не кричали?