Чтение онлайн

— Я дуже радий вас нарешті побачити, чорт забирай! — повторив він ще.

В цей час задзвонив телефон з палати доктора-пацієнта. Доктор Гальванеску виходив на операцію. Чергова сестра кинулася до ліфта в хірургічний льох.

— Давайте номер два до операційної! — гукнула вона в домофон.

— Стривайте! — раптом спинив її доктор Івановськии. — Одну хвилину!

Сестра слухняно спинилася, бо доктор Івановськии був її прямий начальник. Доктор Івановськии тим часом підійшов до професора разом із Думбадзе.

– Іване Петровичу! — звернувся він до професора голЬсом трохи вищим і дзвінкішим, ніж він звичайно завжди говорив. — Іване Петровичу, я та лікар Думбадзе категорично протестуємо проти операції доктора Гальванеску. Ми вимагаємо її відкласти…

Заяву доктора Івановського, — заяву, зроблену трохи вищим і дзвінкішим, ніж він завжди говорив, голосом, — цю заяву почули всі. Всі співробітники в головному залі, весь черговий персонал в передопераційній, навіть хірургічна санітарка, що в операційній з милом, щітками і сулемою чекала на оператора.

І всі приголомшено повернулися до доктора Івановського. Доктор Івановський був керівник переливання крові в трансплантаційному відділі, і сьогоднішня операція була з його дисципліни. Перед кафедрою за неї відповідав саме він. Всі приголомшено дивилися на нього. Професор здригнувся, немовби хтось сіпнув його ззаду, поточився наперед, назустріч докторові Івановському, відхилився назад і застиг. Стало тихо й непорушно.

Саме в цей час на дверях з’явився і Гальванеску. Він ішов до операційної. Дві сестри підтримували його з двох боків. Але це була, власне, тільки форма. Доктор Гальванеску і сам чудово тримався на ногах. Він ішов рівно, стрункий і високий. Він достатньо зміцнів за ці дні.

Всі присутні розступилися перед ним. Він пройшов до дверей операційної, як пастор проходить крізь юрбу прочан до свого храму. Він попростував до вмивальника. Хірургічна санітарка відкрутила кран, і струя дзвінко задзюрчала до фарфорової миски.

— Поясніть! — гримнув професор.

В горлі йому щось стало, і він захрип.

Доктор Івановський мовчки простежив очима за доктором Гальванеску. Він прислухався, як дзюрчала вода з крана до миски. П’ятнадцять хвилин митиме Гальванеску руки і шуруватиме їх щіткою. Після того він почне операцію… Але ця операція не повинна відбутися. Доктор Івановський мав п’ятнадцять хвилин на те, щоб пояснити і операцію відхилити.

Натовп лікарів обступив і тісно скупчився навколо професора Трембовського і доктора Івановського. Професор був червоний, аж палав. Він був надто розгніваний і злий. Доктор Івановський був блідий. Він надто хвилювався. Крім того, він от уже майже три доби не спав.

— Професоре! — сказав він нарешті, ковтнувши слину. — Справа в тім, професоре, що ці три доби ми з інтерном Думбадзе та з допомогою студента останнього курсу медінституту товариша Коломійця зробили в наших лабораторіях ряд дослідів над тілами знекровлених і ще не відживлених товаришів Чіпаріу та Йонеску… Тобто я хочу сказати — препаратом номер два і препаратом номер три..

Івановський, завжди такий спокійний та витриманий, дуже хвилювався. Він спинився, щоб зробити віддих.

В залі була абсолютна тиша. Тільки в операційній дзюрчала вода. Доктор Гальванеску мив руки.

— Ну? — гримнув удруге професор.

— Ми зробили досліди над кожним окремим органом. Ми перевірили їх з погляду їхньої анабіотичності. Ми вивчили всі фізико-хімічні процеси, що відбувалися в клітинах організму. Ми всіма способами силкувалися встановити, живі чи неживі клітини цього органу.

По залу пройшов тихий гул. Всі засовалися на місці, зачовгали ногами, всі потовпилися ще ближче. Цікаво, що ж виявили доктор Івановський та його молоді помічники. Може, й справді клітини цих препаратів уже загинули і не варто марно возитися з їхнім відживленням? Доктор Івановський знову ковтнув слину:

— Який жаль, професоре, що ми не почали справи саме з цього!

Професор кашлянув і поліз п’ятірнею в свою сиву чуприну. Ці слова вже торкалися безпосередньо його. Це ж він мусив би почати справу саме з цього.

— Ну? — гримнув він знову.

— Ми почали з відомого вже вам апарата, яким агроном Сахно управляла мертвяками. Ми спробували його на номері два і номері три. Номер два і три чудово піддаються управлінню. А раз так, значить, вони живі. Бо ж коли б клітини були вже мертві, то ці механізовані організми не могли б виконувати своїх робочих функцій. Адже робочої функції окремих м’язів препарата досягається тільки через вплив електроструму на клітини цих м’язів. І струм може вплинути тільки на живі клітини. Отже, професоре, вони живі!

Легкий гомін, проте значно менший за попередній, знову пройшов по залу. Препарати були живі. Отже — в чому ж справа? Професор Трембовський теж заспокоївся. Своє чергове “ну” він уже вимовив незрівняно спокійніше. Вже знову з певним виразом іронії.

Доктор Івановський заспішив. Вода в операційній усе дзюрчала. Доктор Гальванеску ще мив руки.

— Але ми не спинилися на цьому, професоре. Ми взяли на перевірку кожний внутрішній орган, який тільки могли досягти, не розтинаючи тіла: печінку, нирки, шлунок, різні залози і таке інше. Ми вжили для цього просвічування рентгеном, гальванізацію, впорскування, хромоскопію… Ми вивчили знекровлені організми з усіх боків. Ми простежили нервову систему, всі тракти обміну, насичені неорінгерлоківською рідиною. Нарешті…

Доктор Івановський спинився віддихнути. Крім того, він хотів звернути увагу присутніх на новий спосіб визначати живі чи мертві тканини, який фактично вони щойно встановили, запозичивши його для медицини з досвіду хімії. І це був найпевніший, власне, спосіб.

— Нарешті, ми перевірили тканини всіх органів на опромінювання!

Справа в тому, що хімічні процеси, які безперестанку відбуваються в живому організмі, супроводжуються певним випромінюванням. Кожна клітина живого організму, як встановили хіміки, посилає в просторінь цілий сніп невидимих променів. Їх можна піймати відповідно обробленим фотоелементом. Але такі промені посилає в просторінь тільки жива клітина. Мертва клітина не променює.