ЩО БУЛО ПОТІМ
Шрифт:
Але ж — дивна еластичність?
Труп за кілька годин дубіє і втрачає будь-яку еластичність. Потім він починає розкладатися й розпадатися. За два тижні труп може розм’якнути, але він не стане еластичний. За два тижні процес розкладу мав би дійти стадії гниття. Але ж — тіло ціле, міцне, набрякле. Якби воно не було таке холодне, можна було б повірити, що воно живе.
Бальзамування?
Нехай. Уявімо, що це випадок якогось досконалого способу бальзамування. Можливо, навіть — самобальзамування в результаті якихось хімічних процесів у середині організму або в тому середовищі, в якому довгий час перебував труп. Наука знає чимало подібних випадків. Нехай так. Припустімо. Але ж у такому разі труп мав би бути твердий, закам’янілий і сухий, як мумія. Звідки ця дивовижна жива еластичність?
Доктор Івановський взяв руку трупа і підніс її проти сонця. Просвіт сонячного проміня крізь шкіру і тіло під нігтями та між пальців не дав жодного забарвлення — ні червоного, ні рожевого, ані навіть синього. Це було надприродно. Чи кров змінила свій колір?
Справді, тіло не було подібне ні до живої людини, ні до щойно померлої, ані до давнього трупа…
Що ж це було?
Доктор Івановський звів очі і подивився на професора Трембовського. Професор Трембовський кілька хвилин перед тим також увійшов до кімнати, йому нудно було самому дожидатися автомобіля в порожній кімнаті. Він увійшов і, поки доктор Івановський оглядав труп молодшої людини, він узявся оглядати труп старшої. Він відчув на собі погляд доктора Івановського і теж звів очі.
Їхні очі зустрілися.
Так, схрестивши погляди, вони мовчали кілька довгих, нескінченних, як вічність, секунд.
Сахно, Петрова і Коломієць стояли довкола, витягшись до них, насторожившись і завмерши так тихо, ніби їх тут зовсім і не було.
— Чорт забирай… — тихо і повільно прошепотів нарешті професор Трембовський, знову опустивши очі на тіло.
В цей час під вікном знову загув клаксон. То під’їхала друга машина, викликана Петровою з гаража.
Професор Трембовський кинув руку трупа, яку він тримав, і вхопився за годинник.
— За чверть десята! Чорт забирай! Професор спізнився на операцію.
Не мовивши й слова, він зірвався й попростував до дверей. Його шевелюра маяла по вітру, він енергійно потирав свої долоні. Він поспішав, його затримано тут, а там чекали відповідальні операції. Треба вирізати нирку, зробити резекцію шлунка, ліквідувати пахову гилу, і, якщо він встигне, то добре було б різонути два-три апендицити. Особливо це треба було б зробити тій жінці, що її привезено вчора вранці. Професор Трембовський страшенно поспішав. Проте він раптом спинився на дверях і обернувся зненацька так, що Сахно, йшовши позад нього, мало не наступила йому на ноги.
— Слухайте! — спинив її професор Трембовський. — Я буду в інституті до пів на першу. Гадаю, що до дванадцятої ви встигнете приставити туди обидва…м-м-м… трупи? Це треба зробити сьогодні ж. Будь ласка, не запізнюйтеся. Я зроблю відповідне розпорядження.
Сахно радісно зашарілася й схопила професора за руку.
— Значить, професоре, ви берете на себе…
— Стривайте! — професор Трембовський сердито спинив її. — Я ще не скінчив. О восьмій увечері я чекаю вас в інституті. Будь ласка, будьте точні, я матиму вільного часу тільки півгодини. Приготуйте всі, які ви маєте зробити мені, інформації. До побачення.
Професор схопив пальто, капелюх і кинувся до дверей. Але тут його наздогнала Петрова.
— Товаришу професор! Значить, ви оживите нам Чіпаріу і того діда також? Ах, це так надзвичайно!
Професор Трембовський аж підскочив на місці і загубив капелюх. Обличчя почервоніло, і очі налилися кров’ю.
— Я просив приставити мені до інституту ці два трупи! — він пильно наголосив слово “трупи”. — Трупи! Трупи, чорт забирай! Ви, здається, це добре чули!
Після того він скотився із сходів на вулицю і з розгону плигнув у авто.
— Головний інститут експериментальної хірургії! — гукнув він.
Авто загуркотіло, зірвалося з місця. Сахно і Петрова, вискочивши на вулицю, побачили вже тільки виблиск сонячного проміння в задньому вікні. Вони поглянули одна на одну і радісно засміялися. Діло зроблено! За діло взявся сам професор Трембовський!
— Як ти думаєш, — запитала Петрова. — Він встигне на п’ятницю?
— Дурило! Ото далася тобі та п’ятниця! Ще невідомо, чи це взагалі можливо! А вона з своєю п’ятницею.
— Але ж ти розумієш, якщо він встигне на п’ятницю…
— Та покинь. До п’ятниці тільки п’ять днів. Це й грипом не встигнеш перехворіти. Не те що…
— А того, третього, ти йому показала?
— Отож-то й горе, що ні.
— То ти не показала?
— Ні. Ми зараз покажемо цьому докторові. Він ще залишився.
— Я думала, ти саме з нього й почала.
— Коли ж я могла встигнути?
Вони повернулися до кімнати. Доктор Івановський і Коломієць стояли над тілами, жваво розмовляючи. Коломієць щось переконливо доводив, доктор Івановський недовірливо розводив руками і знизував плечима. Він сумнівався, він не йняв віри словам запального студента.
Коломієць кинувся назустріч Сахно.
— Слухай, так ти, виявляється, ще не показала консиліумові найголовнішого? Я думав, вони його вже бачили. Професор поїхав. Такий жаль! Треба показати швидше!
Доктор Івановський стояв осторонь і, поливаючи руки одеколоном з кишенькового флакона, посміхався трохи іронічно. Мабуть, інформації студента Коломійця не будили в ньому особливого довір’я. Він навіть не поставився до них серйозно. Він вважав їх за жарт.
— Чуєш? — Коломієць хвилювався і сіпав Сахно за рукав. — Доктор Івановський гадає, що я. брешу!
Сахно серйозно подивилася на доктора Івановського.
— Ні, докторе, це правда. Зараз ви пересвідчитесь самі. Який жаль, що професор Трембовський мусив покинути нас так раптово.
Сахно підійшла до вікна. Там, на лутці, стояв невеличкий плоский чемоданчик. То була, мабуть, маленька друкарська машинка. Сахно, присунувши чемоданчик до себе, потисла защіпку і відкинула покришку.
Це справді було щось подібне до друкарської машинки, але це була не вона. Правда, як і в друкарській машинці, тут була клавіатура, але клавішів було трохи більше, і вони були менші від клавішів друкарської машинки. Проте тільки клавіатурою й була подібна ця машинка до друкарської. Ні ричажків з літерами, ні котушок із стрічкою, ані валика для паперу в машинці не було. Увесь механізм машинки був закритий чорним жерстяним лакованим кожушком. Тільки проти клавіатури в кожушку був рядок відтулинок, засклених різноколірними скельцями. Вони грали зараз проти сонця — матове, червоне, синє, жовте, зелене і фіолетове. Збоку з-під кожушка звисав недовгий електричний шнур із штепселем. Немов це був звичайний електрочайник або праска.