Чтение онлайн

Полковником годиться обібрати.

Лясковський

Та що ж вони?

Крутько

Багато пристає

На вашу мосць... а інші Коваленка

Обстоюють.

Лясковський

А ти їх припечи:

Ти нагадай сьому, як пан полковник

Його колись покривдив,- накарав

За те, що він... Ні, не кажи за віщо,

А за ніщо, кажи... Тому закинь,

Що міг би він уже значнішим бути,

Але сього полковник не дає,

А буде він значним тоді, як стане

Полковником Лясковський". Ще кому

Ти просто дай горілки, щоб напився,

Чи та яра йому ти в руку вкинь,

Коли не п’є...

Крутько

Я ж і роблю так саме.

Лясковський

Усякому ти щось лихе скажи

Про Василя,- вигадуй там, що знаєш,

Та тільки так бреши, щоб не вклепавсь.

Крутько

Та знаю як,- мене сього не вчити.

Лясковський

Хто наріка на сю облогу,- тим

Скажи, що се через його упертість

Та через те, що недотепний він:

Коли б не він,- давно кінець облозі.

А хто кричить, що треба йти на смерть,

Тому скажи: Василь оддатись хоче

Ляхам і вже з Ханенком наклада…

Тим і людей мордує він, щоб врешті

Знемігшися, всі легше підлягли.

Крутько

Вже декому й казав... і вірять добре.

Лясковський

А коли хто й віри не пойме,

То все якась народиться невіра

До Василя: "А може, щось і є?»

Подумає і неймовірний часом…

І вже не так повірить він йому,

Як трапиться, що треба буде віри.

Крутько

От тільки ще той клятий дід Остап:

Він серед нас велику силу мас,

Шанують всі його, що лицар він

Уславлений і ранами окритий,

Козацькії звичаї знає всі…

Я закидав йому: "Дурниця,- каже.-

Ти не плети дурниць!" - Коли б же він

Та прихиливсь,- за їм би й ті шугнули,

Що ще тепер хитаються вони.

Лясковський

А ти йому червінчика…

Крутько

Не візьме!..

Та я його злякаю: я впевню,

Що зраджує полковник. Як повіре,

То ворогом страшним тоді йому

Він зробиться.

Лясковський

Роби вже, як там знаєш!

Полковник я,- хоружий в сотні - ти.

(Дає гроші.)

Ось на іще побрязкачів блискучих,-

Багато сим прихилиш ти... Іди!

Крутько кланяється й виходе.

Лясковський(помовчавши.)

Полковницький пірнач... блищить він гарно…

Ото тоді пануй і розкошуй!..

Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,

За рідний край говорять, за народ...

А що мені той рідний край? Навіщо?

Як добре жить, то там і рідний край,

А якщо зле,- на чорта він іздавсь?

Про волю ще народную торочуть...

Все чортзна-що! Йому горілки дай,

Уп'ється він, то й байдуже про волю:

Лизатиме він чоботи тобі.

Тоді вона, та воля, є в людини,

Коли бряжчать червінці у руках,

Тоді усе, що тільки заманеться,

Все зробиться!.. Такої волі й я

Добуду ось... Коли б ще пощастило!..

Щоб більше він на шиї не сидів,

Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...

Ой-ой, ой-ойї.. То ласощі такі,

Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,

То так тебе мов опече всього!..

А як вона нагнівалась на мене!..

Тоді немов ще краща стала враз...

Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!

А скоро я приборкаю тебе,-

Не сердиться ти будеш,- цілувати!

Старовський та Жилинський увіходять.

Старовськийта Жилинський.

Добривечір!

Лясковський

А, прошу до господи!

Старовський та Жилинський скидають кереї.

Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,

І нас ніхто почути тут не може,

То вільно нам розмовиться в сей час.

Старовський

Надумав се пан сотник щось цікаве.

Лясковський

Цікаве - так! Ми мусимо гуртом

Порадитись, щоб знати, що чинити,

Бо справа се великої ваги.

Жилинський

Ану, кажи, послухаєм про справу.

Лясковський

Мені до рук потрапив лист один...

Жилинський

Від кого ж лист?

Лясковський

Від гетьмана Ханенка.

Жилинський

Ханенка? Йо?

Старовський

Невже?

Лясковський

Атож, кажу.

Старовський

А що ж стоїть написане в цидулі?

Лясковський

Хай пан суддя читає сам її.

Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.

Ханенко, так... Ну, будемо читати!

Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."